До другого туру виборів залишається два тижні. Якщо позиція чинного Президента України Петра Порошенка є чіткою та зрозумілою у контексті мови та національної пам'яті, то позиція його опонента Володимира Зеленського – загадка для суспільства.
Тим більше, що команда Володимира Зеленського викликає у суспільства аж надто багато запитань. Наразі сигнали, які надходять від цих людей є дуже тривожними. Історики переймаються тим, що політику національної пам’яті замінять на політику забуття.
Справи істориків, або переслідування за пам’ять
Історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак наголошує, що позиція кандидата у президенти України Володимира Зеленського є абсолютно незрозумілою, адже він нічого не говорить. Натомість ті повідомлення, які озвучує його команда – відверто лякають.
ʺМи взагалі не маємо жодної ясності щодо питань, які насправді хвилюють українців. Починаючи від дуже розмитих заяв про курс України на ЄС чи НАТО і закінчуючи питаннями у гуманітарній сфері. Натомість ми чуємо заяви його глашатаїв, людей які працюють у його команді. Зокрема, Андрія Портнова, заступника глави адміністрації президента Януковича. І те, що він озвучує відверто насторожуєʺ, - наголосив Володимир Бірчак.
Він наголосив, що із обранням Володимира Зеленського ми можемо отримати реванш проросійських сил. Варто нагадати, що на своєму Telegram-каналі Портнов заявляв про ʺфільтраційні табори для патріотів, майданутих та прихильників Порошенкаʺ.
ʺПортнов, який за наявною інформацією працює в команді Зеленського, відверто заявив, що, мовляв, не довго вже залишилося чекати скоро велика частина патріотів потрапить у в’язницю, лікарню, сидітимуть під диваном, а частина на еміграції. Не маючи чіткої інформації від кандидата ми маємо достатньо заяв від його близького оточення. І ми бачимо загрозу цього проросійського реваншуʺ, - сказав історик.
Володимир Бірчак зазначив, що й досі від Володимира Зеленського немає конкретики щодо майбутнього вектору розвитку країни.
ʺЯк людина, яка 6 років пропрацювала в архівах СБУ на різних посадах, хочу нагадати момент, коли з приходом Януковича до влади, серед його перших розпоряджень, було звільнення директора департаменту архівного забезпечення СБУ Володимира В’ятровича. Це цікаво, кумедно, але водночас і страшно. Бо людина, яка займає пост глави держави, одним з перших своїх рішень звільняє В’ятровича, який розсекречує архіви, що було дуже не вигідно Москві. Потім, як ми знаємо, все це вилилося в так звану справу істориківʺ, - сказав він.
Володимир Бірчак нагадав, що справжньої назви операції проти істориків так і не вдалося з’ясувати, але у 2010 році це вилилося у гучний скандал і стало першим дзвіночком від режиму Януковича.
ʺОдним із головних фігурантів цієї справи був Руслан Забілий, директор музею-меморіалу ʺТюрма на Лонцькогоʺ. Пам’ятаємо, як його затримали у Києві співробітники департаменту державної таємниці та ліцензування. Йому висували якісь ефемерні звинувачення у бажанні розголосити державну таємницю, чи передати її третім особам. Обшуки та допити відбувалися і у інших містах.
Я на той час працював у Тернопільському управлінні СБУ. Щодо мене також почали розслідування. Мені тоді звинувачували, що я, начебто, виносив дуже цінну інформацію на своїй флешці – це були фотографії та біографії репресованих священиків УГКЦ. Чомусь звинувачували у тому, що я мав опублікувати цю інформацію у Парагваї. Я вже третій рік працюю у медіасфері і не знаю наскільки був би інформаційний сплеск у Парагваї від цих фотоʺ, - розповів Володимир Бірчак.
Він наголосив, що йому погрожували криміналом через те, що він ʺлюдина В’ятровича і підтримує з ним дружні стосункиʺ.
ʺУсе те, що тоді відбувалося було справжнім сюрреалізмом, який відбувся вже за незалежної України під керівництвом Януковича та його команди. Зараз є загроза, що цей сюр може повернутися. Вони вже виступають із заявами, мовляв, не думають що будуть робити з В’ятровичем. Вже зараз В’ятровичу та іншим моїм друзям погрожують якимось виселенням. Усе це є чіткими сигналами від проросійських сил. Поки вони мають шанси повернутися в Україну і починати робити такі речі. Звісно, що цього дуже не хотілося бʺ, - зазначив Володимир Бірчак.
Він додав: ʺЯкщо вам нема різниці за кого голосувати, то пожалійте принаймні п’ять років нашої роботи. Коли ми в 2014 році повернулися до архівів СБУ, то ми, фактично, все відновлювали з нуля: справи назад позасекречували, радянським документам надавали грифи ʺцілком таємноʺ.
За його словами, також дивує позиція Володимира Зеленського, коли він говорить про референдум з приводу курсу України.
ʺХочу нагадати, що питання курсу закріплено у Конституції України. Якщо потрібно референдум, то він вже відбувся – 18-20 лютого 2014 року і ті люди, які за нього голосували, на жаль, віддали останній голос у своєму житті – це була Небесна Сотняʺ, - наголосив Володимир Бірчак.
Російський реванш і відмова від україноцентризму
Відомий український історик, директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, зауважив, що у випадку зміни влади в Україні на зміну декомунізації може прийти політика забуття.
Однак, незважаючи на усі побоювання він зазначив, що розпочаті процеси у політиці збереження національної пам’яті буде складно відкотити назад.
ʺАктивна позиція громадян повинна полягати в тому, щоб запобігти рецидивам повернення та проросійського реваншу. Окрім декомунізації був прийнятий закон про реабілітацію і зараз в областях вже працюють реабілітаційні комісії. Чи вдасться зупинити ці процеси. Можливо, якщо до влади прийде команда, яка вже погрожує і має не україноцентричні позиції, а проросійськіʺ, - наголосив Руслан Забілий.
Він зазначив, що спроба реваншу можлива: ʺВже зараз вони прощупують ґрунт, аби вивчити реакцію суспільства. Однак, у нас з’явилося багато запобіжників, які не дозволять реалізувати такі ідеї, але головний запобіжник – це громадянське суспільство. Процес декомунізації мусить продовжуватисяʺ.
Руслан Забілий переконаний, що пам’ятники Леніну вже не повернуться на вулиці українських міст.
Він наголосив, що декомунізація має тривати і в ЗСУ, СБУ, Держприкордонслужбі, тощо. Історик висловив занепокоєння, що замість завершення декомунізації українцям запропонують ʺполітику забуттяʺ.
ʺЩо таке ʺполітика забуттяʺ? Апелюватимуть до того, що наше минуле – це травматично, тяжко, та болісно, а тому все це потрібно відпустити, забути і робити щось нове. Але що нове? Яке підґрунтя для цього нового? Базою політики історичної пам’яті все ж таки має бути переоцінка минулого. Питання примирення на якійсь іншій основі, окрім україноцентричної, неможливе. Багато колег говорять, що потрібно іти шляхом примирення, як це відбулося в Іспанії, але там йшлося лише про іспанців, а в нашому випадку Україна була у складні імперського Радянського Союзу. В нас набагато складніша проблема і про все це потрібно дискутуватиʺ, – заявив Руслан Забілий.
Гуманітарна сфера опиниться під ударом «нової команди»?
Український історик, археолог, редактор першого історичного глянцевого журналу "Локальна історія" Віталій Ляска вважає, що процес декомунізації та побудови україноцентричної держави можна зупинити.
Він зазначив, що істукани Леніна на вулиці міст не повернуться, але процес декомунізації в Україні можуть зупинити.
ʺДекомунізація, яка тривала останні роки, мала зовнішній характер – нам треба було перейменувати вулиці та знести істуканів, щоб вони не майоріли тією ідеологічною специфікою. Але така декомунізація, це лише перший крок до детоталітаризації українського суспільства. І дуже важливо, щоб ці леніни зникли із мислення. Це можливо лише через повномасштабну гуманітарну, освітню і культурну політику. Це має відбуватися зі шкільної парти. І виглядає, що якраз цей процес, який лише зараз починається, без проблем можна зупинити. Тому йдеться не про вибір між окремими претендентами на президентське крісло, а й про вибір цивілізаційний. Як і 5 років тому, ми опинилися на роздоріжжі куди рухатися. А команда так званих нових політиків базується передовсім на тих людях, які осердям свого мислення мають споживацтво, і які готові популістично приймати заявиʺ, - сказав Віталій Ляска.
Він додав, що найперше за що візьметься ʺнова командаʺ - це гуманітарна сфера.
ʺЯкщо ця команда переможе, то перше, до чого дійдуть руки – це гуманітарна сфера, зокрема, політика національної пам’яті. Зрозуміло, що політичні та економічні речі, які вони декларують не мають зв’язку з реальністю. А відтак візьмуться за питання, які не об`єднають, а розділяють.
Це питання мови, я прогнозую, що питання квот також буде переглядатися. Це питання національної пам’яті. Ми і зараз маємо певні питання в роботі з архівами, а після перемоги одного з кандидатів, очевидно, що ці проблеми будуть зростати. Відбудеться перегляд історичного наративу.
Ми 5 років будуємо україноцентричний наратив, який має в осерді Україну. Очевидно, що далі буде лобіюватися наратив, який притаманний дуже багатьом людям з нашого суспільства, це наратив малоросії, чи Української радянської соціалістичної республіки. Це наратив в найгіршому його сенсі – безрідного космополітизму. Тобто для чого нам торкатися національного, якщо ми маємо хліб і потребуємо видовищ. Очевидно, що багато речей, які було зроблено за п’ять років згорнуть. Навіщо вирішувати економічні проблеми, якщо можна спекулювати на мові. Загроза цілком реальна і дуже прикро, що вона має виразний характер повернення до радянського минулого. Ми ще не розуміємо що нас чекає, а загроза цілком реальнаʺ, – сказав Віталій Ляска.
Зе!Команда сумує за Радянським Союзом?
Прикро, але наразі усі побоювання істориків справджуються. Директор Українського інституту національної пам’яті, історик Володимир В'ятрович у Facebook висловив занепокоєння тим, що член команди Володимира Зеленського Олександра Харебін, відповідальний за мовну та інформаційну політику, шкодує, що Україна відмовляється від спадку СРСР.
«Для мене питання гуманітарної політики є визначальними в Україні. І не лише тому, що займаюся ними професійно. Певен - мова, культура й історія роблять нашу країну унікальною і дають можливість її називати саме Україною. Тому я дуже уважний до висвітлення цих питань в програмах і діяльності політиків, особливо кандидатів в президенти. Тому мене непокоїть кричуще мовчання про це від Зеленського, чи тривожні заяви від його оточення про потребу винести гуманітарні питання «за дужки» політики.
Вчора Олександра Харебіна представили як члена команди Зеленського, відповідального за мовну та інформаційну політику (дивне поєднання, з характерною відсутністю культури, напевно, є відповідником гуманітарної політики).
Його тези підтвердили мої побоювання: Зеленський - це знову совок.
Цитую Харебіна: «На мой взгляд, совершает огромнейшую ошибку, отказываясь от прошлого наследия – Советского Союза, вот того, что является базовой ценностью для Украины. Зачем мы отдали Великую Отечественную войну России? На мой взгляд, ошибка. Почему мы не говорим о русском языке как важной части сообщества украинского, граждан Украины?», - написав Володимир В’ятрович.
