Слухай онлайн
Здоров'я

«Медицина має бути доступною кожному громадянину України» - Сергій Прокоп'юк

Сергій Прокоп'юк – лікар-невропатолог, лучанин, який ще з дитинства знав, яку професію обере. Його батько був медиком, і хлопець виріс у компанії лікарів.
Луцький лікар-невропатолог Сергій Прокоп'юк

Він із малих літ бачив, як хворіють люди і прагнув у дорослому віці рятувати людські життя. Будучи уже фаховим спеціалістом, Сергій Прокоп'юк став головою «Волинського товариства лікарів польського походження». Головною метою спілки є інтеграція, навчання та запозичення досвіду поляків у лікувальній справі.

- Усі ми родом із дитинства. Розкажіть, будь ласка, про ваші дитячі роки та юність.

- Я родом із Луцька. Все життя прожив тут. За винятком років навчання в Тернопільському університеті. Зараз більше життя стало прагматичніше, раціональніше, ніж у часи мого дитинства. Пам'ятаю, коли в Луцьку пустили перший тролейбус. Багато знаю, пам'ятаю з історії міста. Люблю його. Це – моє рідне місто. Хочу тут жити і надалі.

- А чому обрали саме фах лікаря?

- Я навчався в Тернопільському медичному університеті. Мій тато – лікар, і всі його друзі були лікарями. Вони всі збиралися однією великою компанією. В цій темі я «варився» із самого дитинства. Це дуже вплинуло на вибір моєї професії. Коли був маленький, із татом часто їздив у стару лікарню, там де зараз Волинський обласний краєзнавчий музей. Тато був завідувачем неврологічного відділення. Ще з малих літ я бачив гострі випадки, інсульти. Тоді мені і захотілося працювати в медицині. Допомагати людям, як це робив мій батько.

- Ви – голова громадської організації «Волинське товариство лікарів польського походження». Чим займається ця спілка?

- Кожна людина, яка живе в нашій країні, має якесь походження. Хтось чеське, хтось вірменське, хтось єврейське коріння, хтось польське. Це добре, коли люди бережуть своє коріння, дбають про те, щоб не загасав вогник національної свідомості. Хоча ми живемо в прекрасній країні, яка дає можливість розвиватися усім націям, народностям. Але хто думає про свою культуру, мистецтво, той іде трошки вперед.

Я маю польське коріння. Але, разом із тим, я дуже люблю Україну – я інтегрований у це суспільство, тут народився, живу, виріс. Я багато знайшов людей, які теж мають польське коріння, з лікарського товариства. Ми об'єдналися в це товариство у 2011 році. Головною ціллю його є інтеграція. Товариство – це каталізатор між лікарями українськими і польськими. Ми знаємо мову. Нам трошки легше. Я можу налагоджувати прямі контакти з медиками Польщі, з головними лікарями, з практикуючими лікарями з різних воєводств. Ми можемо обмінюватися досвідом.

Українська медицина зараз переживає перехідний період, розруху комуністичної медицини. Тоді було все для людей, все безплатно – ніби гарно все декларувалося. Але це виявилися лише популістичні гасла в своїх реаліях. І ефект того всього ми зараз бачимо в нашому житті. Ясно, що медицину важко перебудувати. На це потрібен час. У нас немає чарівної палички, щоб махнути і вже завтра все було по-інакшому.

Для того, щоб наші лікарі побачили як розвивається медицина за кордоном – процеси, алгоритм роботи, стан самих лікарняних приміщень, апаратуру, члени нашого товариства почали їздити у Польщу, возити делегації по 30 – 40 осіб. Не тільки учасників нашої громадської організації. Ми брали медиків із обласної лікарні, міської, районних медзакладів.

Коли люди бачать, щось краще, то вже їм хочеться зробити таке саме і в себе. Лікарі різних спеціальностей почали відвідували різноманітні наукові конференції. Медицина – це праця, це мистецтво. Лікарю потрібно вчитися і займатися самовдосконаленням все життя. Завжди намагатися пізнавати щось нове. Українські лікарі їздили переймати досвід у Варшаву, Гданськ, інші міста. Польща раніше, ніж ми, пішла вперед. Вони на 25 років нас випереджають економічно. І так само в медицині вони попереду. Польські лікарі давно уже їздили в Європу – в Нідерланди, Швецію, Англію.

Ми їздили не для того, щоб втікати з України, а для того щоб набиратися досвіду і впроваджувати все в себе. Зі всіх учасників нашого товариства виїхало на роботу за кордон, можливо, лікарів 10 від сили. Це переважно молодь. Старші люди не виїжджають. Там не так просто скласти іспити і залишитися працювати. Друге завдання товариства – навчання та переймання досвіду. Поляки, своєю чергою, нам теж багато допомагають: сюди передавали апаратуру, яка можливо у них уже використана була, а для нас вона була сучасною; обладнання для лікарень, зокрема протитуберкульозного диспансеру.

Коли почалася війна, ми стали збирати на війну медикаменти. Передавали для нашого прикордонного загону, коли вони їздили в ОРДЛО, в Маріуполь. Ось так і працюємо товариством по цей час. Ми і культури не цураємося. Співати у нас хлопці люблять, танцювати. Не потрібно озиратися назад. Позаду має залишитися досвід. Потрібно весь час переформатовувати свій мозок, щоб розвиватися і йти вперед.

- Скільки учасників налічує «Волинське товариство лікарів польського походження»?

- До нашого товариства входить 270 лікарів. Це не тільки медики з Луцька та Волині. У нас є лікарі з Києва, Івано-Франківська, Львова, Чернівців, Харкова, Маріуполя, Рівного. Є багато медиків, які до нас просяться, аби мати можливість їздити, бачити. Ми даємо поштовхи, підказуємо, куди можна звернутися, аби отримати необхідні знання.

- Які проблеми на сьогодні день присутні у медицині Луцька?

- Луцька медицина має усі ті самі проблеми, що й у всій Україні. Ми зв'язані одним – законом України. Сьогодні йде перебудова медичної галузі. Як на мене, першу ланку перебудови зробили добре. Інститут сімейних лікарів почав створюватися. Сімейний лікар – це диспетчер, людина першого контакту, яка бачить хворого, спілкується з ним, вирішує, куди його направити на подальше лікування. В медицині є велика проблема заробітної плати. В сімейній медицині зараз не погано платять.

Як для українських реалій – ще більш-менш, а лікарі-спеціалісти зараз отримують дуже малу заробітну плату. Трошки підняли, але ми ще цього не відчули. Все –таки, варто зауважити, що безплатної медицини не має. Тяжко людині треба працювати. За гроші і батюшка молиться, як говорять у народі.

Я розумію, що є клятва Гіпократа, як багато хто каже, але мало хто її насправді читав. Клятва Гіпократа – це не є, щоб працювати безплатно і бути всім добрим. Потрібно бути чесним, відповідальним. Але кожна праця повинна достойно оплачуватися. Тому що лікар, як і представники інших професій, має жити достойно. У кожного є сім'я, яку треба годувати. Лікарю потрібно розвиватися: вчитися, читати, здобувати нові знання, які не завжди є безкоштовними також.

Перша ланка у нас зроблена добре, а друга ще тільки робиться, формується: з'являється сучасніша апаратура, чимало лікарів створюють приватні фірми. Відсутність достойного заробітку у лікарів – спеціалістів трошки їх тягне у приватну медицину.

У приватних клініках люди платять за прийом. Щоб не стояти у чергах, вони обирають «приватників». Хоча не завжди там послуги якісніші, ніж в державних. Буває всяко. Я сподіваюся, що з часом все стане на свої місця. У розрізі реформи, планується відкриття консультативно-діагностичних центрів.

В Луцьку хочуть створити один великий такий центр, де будуть працювати лише вузькі спеціалісти. Щось на кшталт спеціалізованої поліклініки. Медики Центру будуть консультувати хворих, яких до них направлятимуть сімейні лікарі. Як на мене, база лікарів у нас хороша. Проте є брак молодих спеціалістів. Молоді лікарі, вочевидь, ще в інституті намагаються добре оволодіти знанням іноземних мов і після отримання диплому їдуть працювати за кордон.

З часом думаю, що все буде добре і медицина зміниться на краще. Це медицина перехідна. Бо повинна бути медицина страхова. Хоча її важко впровадити, бо люди повинні бути багатші. Я думаю, що навіть в Конституції потрібно писати, що медицина не є безоплатною. Медицина має бути доступною кожному громадянину України. Безплатно повинна надаватися лише перша допомога, яка знімає загрозу смерті під час інсульту, інфаркту, інших хворобах. А вже за все інше – має бути платним. Я думаю, що як буде страхова медицина, то буде все добре. Хоча ніде в світі немає ідеальної медицини.

Спілкувалася Наталка Іванюк


 


 


 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ