Гал-інфо продовжує цикл інтерв’ю із ведучими радіостанції «Львівська хвиля». Сьогодні спілкуємось із Володимиром Мельником та Віталієм Сиротяком – харизматичними, веселими та працьовитими хлопцями, які творять ефір в дуеті.
Як кожен з вас став радіоведучим?
В.Мельник: Я ніколи в житті не мріяв працювати на радіо. Але хотів бути в журналістиці ще з 6 класу. Пам’ятаю, на уроці зарубіжної літератури нам задали написати міф. Я придумав історію, вона сподобалась вчительці, її віддали на конкурс. Тоді я зайняв друге місце і подумав, що ось він, мій шлях до успіху. Потім, коли дивився новини по телевізору, то думав: «Я хочу стояти отак з мікрофоном, хочу питати щось у людей, хочу, щоб мій голос звучав по телеканалах». Такі були егоїстичні амбіції – щоб мене бачили, чули, знали.
Коли вступив на факультет журналістики, то зрозумів, що він мені нічого не дасть, якщо я не почну сам щось робити. Я став писати до якихось журналів і газет, просився на практику влітку. Мене взяли в інформаційну агенцію «МедіаСтар» і я працював там над проектом Топ-100 людей Львівщини. Після цього вирішив зробити щось своє. Хотілось, щоб вийшло крутіше, ніж в «МедіаСтар», але не вийшло…
Ще під час навчання видав 2 номери журналу. На його друк я збирав гроші зі своєї стипендії. Зібрав команду друзів-журналістів, які безкоштовно зі мною працювали. Кожен писав про те, що він хоче. Це був дуже крутий період, я жодного разу не пошкодував, що це зробив, хоч проект і не був успішним.
Потім я потрапив у Київ на практику на телеканалі 1+1 і на радіостанції «Голос столиці». Саме тоді я зрозумів, що телебачення подобається мені трошки менше. Коли через два місяці повернувся до Львова, то пішов на 12 канал і зрозумів, що телебачення подобається мені ще менше. Тому я почав працювати на «Українському радіо», де пробув близько року. Ми з моїм напарником Володимиром Оліярником створили ранкове шоу, якого там раніше не було. Ми мало що знали, мало що вміли, але робили все дуже впевнено. Там я зрозумів, що радіо – це моє. Ефір – це наркотик, ти стаєш залежним і не можеш без нього жити.
В.Сиротяк: У мене теж цікава історія. Все розпочалось з дитинства, коли в школі сказали написати твір про себе. Я написав, що хочу стати артистом-юристом. У мене вся родина – юристи. Тому я поступив на юридичний факультет, закінчив магістратуру. Але, ще в ті роки я постійно проводив різноманітні події, святкування, щось на кшталт «Міс юридичного факультету». Я просто від того «балдів». Після того, як довчився, з’явилась нагода потрапити на навчання на 1+1. Там я провчився півроку на курсі «Ведучий розважального шоу» і зрозумів, що хочу працювати на телебаченні. Про радіо я навіть не задумувався, не знав, як воно функціонує з середини. Коли повернувся до Львова, почав працювати МС (ведучий – ред.) в клубах. Друзі порадили мені спробувати це. Одного разу я вів вечірку і мене побачив Андрій Великий. Він запитав, чи не хочу я бути ведучим на радіо. Я відповів, що ніколи про це не думав, але хотів би спробувати.
А як все починалось на Львівській хвилі?
В.Мельник: Я вирішив йти на Львівську хвилю одразу після «УР-1». Подзвонив у студію і сказав, що мені потрібен Влодко Лучишин, програмний директор, бо я хочу реалізувати проект на радіо. Тоді слухавку підняв Доцик і сказав, щоб я подзвонив завтра. Я подзвонив наступного дня, Лучишин запросив мене на співбесіду. Місяць він копав мене в двері, а я заходив через кватирку. І в результаті, після чергового прослуховування, він вийшов з кабінету, не сказавши ні слова, а потім повернувся і заявив: «Пішли, я познайомлю тебе з директором». Отак я потрапив на Хвилю.
В.Сиротяк: Я прийшов на прослуховування на Львівській хвилі після зустрічі з Великим. Дуже переживав, руки тряслись. Тоді ж познайомився із Володею. Він там вже давно працював. Ми спробували, зімітували ефір, я зрозумів, що не такий вже молодець. Було над чим працювати. Я тільки повернувся з Києва і у мене було багато русизмів. Потім я два місяці займався з нашою Галинкою Лірник, вона мене багато чому навчила, за що я їй дуже вдячний. Потім я вчився у Мельника, Великого, Лучишина. Після навчання я вийшов у прямий ефір з Гавриком. Розпочав його прогнозом погоди, сказавши, що сьогодні у Львові похмура хмарність. Розхвилювався, запереживав. Але невдовзі після цього мене взяли на роботу.
Мельник і Сиротяк – це дві різні людини. Тим не менш, ваші ефіри проходять згалоджено і невимушено. Це ретельна підготовка чи дружба і взаєморозуміння?
В.Мельник: Я б не сказав, що ми різні. Ми в багатьох речах навіть дуже схожі.
В.Сиротяк: Мені інколи здається, що у нас один мозок на двох. Але по вазі ми точно не схожі.
В.Мельник: Я тебе наздоганяю! Ми обоє любимо фаст-фуд, любимо посміятись, любимо тусовки і бути серед людей. Ми доволі комунікабельні.
В.Сиротяк: І ми обоє любимо дарувати людям радість.
В.Мельник: Абсолютно правильно! Ми любимо, щоб довкола нас всім було класно, смішно і весело. Це, мабуть, такий стиль життя.
В.Сиротяк: Щодо того, чи ми готуємось. Так, ми вибираємо теми, про які будемо говорити, але в нас немає прописаного сценарію – ти говориш те, а я те. Це імпровізація в прямому ефірі.
А теми, вони з часом вичерпуються?
В.Мельник: Ми вибрали таку рубрику, в якій теми не вичерпуються. Наша найбільш показова рубрика – це «Обсерваторія». Ми беремо новину, топ-тему кожного дня. Це може бути більш чи менш цікава подія. І ми тролимо. Здебільшого, це гумор, пов'язаний з політикою, інколи з соціальними аспектами, з тим, що відбувається в місті.
Володю, у тебе є кілька авторських проектів на Львівській хвилі. Звідки черпаєш ідеї і натхнення для все нових і нових програм?
В.Мельник: Так, у мене є «Глянець», «Українська формула», «Вітамін». Я просто кажу, що думаю. Мені здається, для того, щоб бути цікавим в ефірі, цікавим комусь іншому, треба понизити цензуру всередині себе. Іноді слід навіть переступити через себе і говорити те, що за рамками власної моралі. Це якщо мова йде про рубрику «Глянець». Я дуже довго шукав, де золота середина, щоб я людину не образив, але щоб іншим було смішно, провокаційно, цікаво. Я йшов до цього три роки. У нас безліч разів були збори з приводу рубрики «Глянець», з приводу того, що я перегнув палку. Відомі львів’яни, зокрема і журналіст Отар Довженко, як тільки з’явилась моя рубрика, назвав її «Блянець». Він написав великий пост у Фейсбуці і навіть навмисне не додавав мене в друзі, тому що йому не подобалось. Я через все це проходив, через багато різних речей. Через негативні відгуки, але і через позитивні. І я оцінював, що подобається, а що ні, де ця межа і як її відрегулювати. Але для того, щоб бути цікавим, в першу чергу треба цікаво жити.
Ви ведете ефіри зі знаменитостями. Пам’ятаєте, як це було вперше? Було хвилювання?
В.Сиротяк: Та чому мало б бути страшно? Вони ж такі самі люди, як ми. Наше перше спільне з Мельником інтерв’ю було з Мамарікою. Ми не нервували, а навпаки дуже тішились, що вона до нас прийде. Разом з тим, дуже хотілось зробити розмову цікавою для слухачів, щоб все пройшло ефектно, гармонійно, якісно і яскраво. Я вважаю, що нам це вдалось.
В.Мельник: Справа в тому, що Мамаріка була нам цікавою. Ми живемо її музикою. Віталік в той самий день вів її концерт. Я за нею слідкував ще з часів «Фабрики зірок». Якщо ти хочеш, щоб інтерв’ю було цікавим, треба, в першу чергу, щоб гість був цікавим тобі. Перше, що ми зробили під час інтерв’ю, це перейшли на «ти». Вона дуже жива і енергійна. Так, розмова вдалась.
А бували у вас курйози під час таких інтерв’ю?
В.Мельник: Бували. На Хвилі, крім Сиротяка, я також працюю з Андрієм Великим. Він веде ток-шоу «Наживо». В один з передвиборчих періодів ми часто проводили інтерв’ю - до нас приходило дуже багато політиків. Одного дня надсилають нам листа, де пише, що сьогодні в ефірі буде Парубій. Ми ще подумали, що тут готуватись, тем для розмови мільйон. І тут, за десять хвилин до інтерв’ю, мене кличе охоронець і каже, що до нас хтось прийшов. Я подумав, що це Андрій Парубій, виходжу на вулицю і бачу, що при вході стоїть дідусь в капелюсі. Я Парубія знаю і то був не він. Запитую в того чоловіка, чи він до нас на інтер’ю, він мені киває. Незручно було перепитувати, хто він - не хотілось видатись дурним чи неосвіченим. Хоча так воно і було, бо як це ти не знаєш, хто прийшов до тебе на інтерв’ю.
Я провів нашого гостя до студії. Треба було бачити погляд Великого у момент, коли той чоловік зайшов. Шокований Андрій підійшов до мене і запитав хто це. Я відповів, що Парубій. Він каже: «Який Парубій, бігом шукай хто це такий». Як ми з’ясували, це був батько Андрія Парубія, який є депутатом. Це вияснилось вже в прямому ефірі, тому що настільки незручно було запитувати його про те, хто він. Це інтерв’ю нам запам’яталось на все життя. А в ефірі ми говорили про його сина.
Які плюси і мінуси професії радіоведучого можете виділити?
В.Сиротяк: Мінусів нема.
В.Мельник: Я не знаю чи віднести це до плюсів, чи до мінусів...Але якщо ти потрапляєш на телебачення, наприклад, в прайм-тайм, то за тиждень-два тебе вже впізнають на вулиці. На радіо це трішки по-іншому. Всі можуть знати твій голос і те, яку програму ти ведеш, який в тебе характер і про що ти говориш, але до тебе прикуто не так багато уваги, як хотілося б. Хоча, з іншого боку, ти публічна людина, але можеш спокійно пересуватись містом, робити все, що хочеш, жити своїм життям і навіть десь «накидатись» в барі. Зате знатимеш, що ніхто не зніматиме тебе на відео і ніхто не копатиметься в твоїй брудній білизні.
В.Сиротяк: Головне - голосно не кричати, коли щось робиш, бо впізнають голос. Насправді, я теж не знаю, чи віднести це до плюсів, чи до мінусів. Але приємно, коли ми з Мельником працюємо в дуеті, ведемо різні події і свята, і люди впізнають наші голоси, підходять і знайомляться. Це дуже круто.
В.Мельник: Тоді це напевно таки плюс, бо можеш залишатись інкогніто допоки того хотітимеш.
Чим живете за межами Львівської хвилі?
В.Мельник: У нас нічого не змінюється. Закінчується ефір і ми виходимо зі студії з таким самим настроєм. Поза роботою, як і всі, любимо випити, посидіти в кафе чи пабі, поїхати в Карпати.
В.Сиротяк: Карпати - це божественно, ми дуже любимо туди їздити. Саме там можна об’єднати все те, що ми робимо поза роботою. А якщо серйозно, то стараємось з Мельником зараз активно займатись спортом. Нам, щоправда, це не дуже вдається.
В.Мельник: Головне, що хочемо.
В.Сиротяк: Я абонемент вже купив, Мельник ще налаштовується. До речі, був якраз сьогодні в залі.
В.Мельник: В професійному плані, але поза радіо, я працюю копірайтером - створюю рекламні ролики для компаній. Іноді проводжу майстер-класи для дітей. Розповідаю їм про радіо, як воно працює. Крім цього, я веду матчі з волейболу. Якщо є міжнародний матч, то приходжу і розігріваю публіку. Також дуже хочемо з Сиротяком створити канал на Youtube з нашим контентом, але ніяк не можемо за це взятись через брак часу. А ще, в мене є дружина.
Вона слухає твої ефіри?
В.Мельник: Так, вона дуже любить «Глянець», слухає його зранку. Це в нас традиція - вона прокидається, включає «Глянець» і я знаю, що пора вставати. Разом слухаємо ефір і потім обговорюємо.
А яку музику полюбляєте?
В.Мельник: Все, що грає на Хвилі, те і слухаємо. Щоб бути в курсі того, що відбувається на радіо.
В.Сиротяк: Так, слухаємо всі пісні Львівської хвилі, але іноді переключаємось на іншу музику.
Андрій Антонюк: Радіоведучий - це робота, що приносить задоволення
