Слухай онлайн
Війна на Донбасі

На війні, ми всі трохи самураї, - Домінік

​Військовослужбовець ЗСУ Олексій з незвичайним псевдо «Домінік» проходить службу в одному з батальйонів морської піхоти.

Олексій, що обрав позивний на честь улюбленого письменника Домініка Венера, що написав книгу «Самурай заходу. Настільна книга нескорених», філософією якої Олексій користується у житті. За плечима військовослужбовця дві вищих освіти. Закінчивши факультет фізичного виховання, спорту та здоров’я людини, Олексій звик тримати себе у відмінній фізичній формі. Юридична освіта навчила його абстрактному мисленню, аналізу та синтезу та дала змогу реалізувати кар’єрні очікування у лавах Патрульної поліції. За три роки служби в органах МВС чоловік пройшов всі щаблі кар’єрних сходів – від рядового патрульного до командира батальйону. Але одне «але» зіграло велику роль в подальшій долі «Домініка»…

- Я мав за честь служити під керівництвом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції МВС України полковника Євгена Жукова з позивним «Маршал», який є учасником бойових дій на Донбасі, зокрема боїв за ДАП та Савур-Могилу. Він став для мене прикладом того, який життєвий шлях повинен мати український воїн, незалежно від того, однострій якого органу чи виду військ він носить. Я вирішив, що допоки війна триває, моє місце тут – на передовій. Є такий французький фразеологізм «Noblesse oblige» - «Честь зобов’язує». Саме ним я керуюся як життєвим принципом, - ділиться думками військовослужбовець.

Для подальшого проходження служби Олексій обрав морську піхоту. Відмінно підготовлений фізично, з досвідом роботи в правоохоронній структурі, а також той, хто має долю безстрашності, він був ідеальним кандидатом. Романтик за складом характеру, себе та побратимів чоловік називає Воїнами трьох стихій:

- Ми - єдиний вид військ, що може десантуватися з кораблів, наступати з повітря та відмінно воювати на суші. 

Нещодавно Олексій виборов право носити штормовий берет – символ належності до братерства морпіхів.

- Фотографії з випробування колись займуть почесне місце на стіні в робочому кабінеті. Ти «вигризаєш» право носити цей головний убір – робиш все можливе, ламаєш себе, загартовуєш силу волі. А потім, вже на врученні, відчуваєш гордість за те, що заслужив носити берет кольору морської хвилі, що ти увійшов у лави братерства – таких же сильних і незламних як ти!

Олексій не будує плани на майбутнє. Каже, на війні цього краще не робити, адже ніхто не знає, чи доживеш до завтра… 

- Та і, чесно, немає коли мріяти, - зізнається морпіх, - Тут, на фронті, ти потрапляєш в умови позаминулого століття, які зобов’язують тебе багато працювати фізично. Якщо ти хочеш залишатися в теплі, потрібно наколоти дров, принести їх у бліндаж, протопити піч. Щоб помитися або попрати одяг, треба наносити води. А ще є щоденна варта на спостережному посту. Ніхто не відміняв і фізичні тренування, аби відповідати почесному званню морського піхотинця… Тут, на війні, ми всі трохи самураї, у яких немає мети, є тільки шлях…

Мобільна прес-група ОТУ «Схід» Оксана Іванець

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ