Після повернення Надії Савченко з російського полону постала низка питань: що вона буде робити як політик, як депутат Верховної Ради України, як представниця делегації України в ПАРЄ. Відтак, висловлюють різні припущення, одне фантастичніше від іншого: від ймовірного вигнання Юлії Тимошенко із партії «Батьківщина» до нового суспільного перевороту й відсторонення Петра Порошенка з посади президента.
ЗМІ України 25 травня поширили новину, яку президент Порошенко того ж дня написав у своєму мікроблозі в соціальній мережі Twitter: «Президентський літак з Героєм України Надією Савченко приземлився!» Так щасливо завершилися 709 днів у ворожій неволі.
Порошенко розповів, що лише третя спроба обміну Надії Савченко стала успішною, дві попередні Путін демонстративно відкинув, а також неодноразово нехтував клопотаннями світових лідерів стосовно долі незаконно ув'язненої полонянки. У листі, який підписало понад дві тисячі відомих представників світової інтелігенції, сказано, що РФ зухвало нехтує своїми міжнародними зобов'язаннями, виконанням Мінського протоколу, а також ставиться з презирством до звернень світової громадськості.
Надію Савченко можна було звільнити й раніше, проте вона стала заручницею політичних маніпуляцій. В Україні її соціальний статус завищували, щоби захистити від фізичних катувань і пришвидшити звільнення, а в РФ – щоби «продати» якнайдорожче, виторгувати від Заходу максимум політичних поступок.
Спочатку Кремль за звільнення Савченко домагався світового визнання анексії Криму та зняття економічних санкцій, потім звільнення ув'язнених у США громадян РФ Костянтина Ярошенка і Віктора Бута, аж врешті 25 травня відбувся обмін Савченко на двох засуджених в Україні військових із РФ.
Остаточному рішенню Кремля звільнити Савченко передували перемовини у Нормандському форматі в ніч із 23 на 24 травня. Нічний час обрали, щоби до лідерів нормандської четвірки долучився й авторитетний представник США. Хто саме це був, широкій громадськості достеменно не відомо, можна лише припустити, що віце-президент США Джозеф Байден. Припущення ґрунтується на факті, що президент США із президентом РФ практично не спілкується, державний секретар США Джон Керрі нездатний для жорстких перемовин, оскільки лише від голосу очільника МЗС РФ Лаврова впадає у маскулінну підпорядкованість. Принаймні у такій домінантно-гендерній залежності Джона Керрі переконаний Андрій Піонтковський, колишній радник Путіна.
Під час зазначених перемовин представник США звернувся до Путіна з такою аргументованою порадою звільнити Савченко до початку саміту G7 (26-27 травня, Японія), що президент РФ позадкував із невластивою для нього швидкістю і 25 травня кремлівська бранка вже була в Україні.
Ілля Новіков, один із адвокатів Надії Савченко, наголосив, що у Кремля вже не було іншого виходу, як звільнити його підопічну. Путін зважився на такий невигідний для нього крок тільки тому, що опинився під сильним тиском, добровільно він цього б не зробив. Крім того, зазначив адвокат, «Кремль не отримав ніяких бонусів за звільнення Савченко: ні зняття санкцій, ні визнання Криму, ні будь-яких компромісів у питанні Донбасу».
Відразу після повернення Надії Савченко в Україну, такого несподіваного для політичних експертів, вони кинулись надолужувати свою аналітичну прогалину різними прогнозами і припущеннями, навіть відверто фантастичними.
Девід Штерн, політичний оглядач ВВС, вважає, що в українській політиці Надія Савченко буде такою ж бунтівницею, як і в російській неволі. І прогнозує політичний конфлікт між Тимошенко і Савченко, оскільки обидві є вольовими особистостями.
Ноа Шнайдер, журналіст «The Economist», написав у своєму мікроблозі у Twitter, що Савченко виглядала не дуже щасливою від того, що їй доводиться стоячи поруч із президентом Порошенком. А далі висновок – Савченко має намір відсторонити Петра Порошенка з посади президента.
У редакційній статті «The Guardian» зазначено, що звільнення Савченко послабить політичну напруженість між Москвою і Києвом, а також послужить активізації виконання Мінських домовленостей. Водночас Савченко може взятися за боротьбу з корупціонерами «Панамського архіву», розпочавши її з президента України.
Не менші нісенітниці висловили й деякі американські експерти, які не знають ні української мови, ні української ментальності, ні українських реальних обставин, ні української історії, які ще два роки тому, до Майдану, вважали Україну однією з областей РФ. Один із них, Метью Купфер, зазначив: «Відчуваю нутром, що герой війни не обов'язково буде здібним президентом». Гарвардський експерт, вочевидь вважаючи, що війна між Україною і Росією буде тривати десятиліття, наголосив: «Непокоїть і те, чи буде людина, яка зазнала стільки страждань у Росії, ідеальним лідером країни для переговорів стосовно Мінських угод та у конфлікті з Росією. І ми не знаємо, чи буде вона здібним лідером».
Вітчизняні політологи, особливо ті, що наближені до партії «Батьківщина», переконують громадськість, що Савченко разом із Тимошенко ініціюють дострокові парламентські вибори з подальшим перезавантаженням влади.
Їхні опоненти вважають, що політичний тандем Тимошенко-Савченко не відбудеться, оскільки остання пам'ятає, що Тимошенко не виконала обіцянки прибути в РФ, щоб особисто в суді її захищати, а також «розкусила» маніпуляції лідерки «Батьківщини»:
▪ Тимошенко в 2014 році обиралась у парламент і здобула чималу підтримку електорату завдяки обіцянці звільнити Савченко;
▪ Тимошенко із провладної політичної сили перейшла в опозиційну;
▪ Тимошенко, як опозиціонерка, ставила ультимативну вимогу до влади виконати її передвиборну обіцянку щодо звільнення Савченко.
Ще інші політологи вважають, що Савченко займе нішу «чистих політиків», витіснивши із неї політичне формування Міхеіла Саакашвілі, та максимально зблизиться із блоком Дмитра Яроша.
Різновекторність суджень політологів походить із неправильного трактування слів Савченко стосовно її як внутрішньопартійного бачення («якщо треба буде замінити лідера Батьківщини, то заміню»), так і загальнополітичного («якщо українці захочуть, то стану президентом»). Як їй емоційно ставили запитання, так вона емоційно й відповідала. А головний меседж зазначеного спілкування полягав у тому, що Савченко інформувала: їй не важливі посади, для неї головне служити Україні без позірного політичного пафосу.
Про Надію Савченко, яка є військовослужбовцем, а тому має відповідне світоглядне формування, потрібно судити за її діями, а не словами. А перші вчинки, яким передувала заява «все, що ми обговорювали з президентом – все це будемо робити, а не говорити», є такі:
▪ підтримала виконання Мінських угод;
▪ консультується з президентом стосовно своїх подальших дій (визволення решти українських заручників, поїздка у Страсбург для участі в засіданні ПАРЄ тощо);
▪ увійшла у склад Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони;
▪ під час своєї прес-конференції зазначила, що їй потрібно багато чому навчитися, щоби стати фаховим політиком;
▪ поблажливо поставилася до погроз терориста Захарченка «шльопнути» її;
▪ не дозволила активістці-провокаторші втягти себе у вербальний конфлікт біля Верховної Ради.
Із заяв і вчинків Надії Савченко можна зробити висновок, що вона адекватно оцінює реалії та свої можливості, не схильна до епатажності й позерства. Відповідно, не має наміру працювати в уряді, оскільки вважає, що для ефективної роботи урядовцеві необхідна належна кваліфікація.
Не буде подаватись у президенти, бо розуміє необхідність кваліфікації та чималих фінансових ресурсів для виборів, а взяти кошти від політичних партій означає стати від них залежною. Натомість Савченко більше бачить себе у парламентській структурі. Каже, що швидко освоїлась і поділилася міркуваннями про законодавчий орган.
– У Верховній Раді є депутати, – сказала Надія Савченко, – які не розуміються в тій сфері, про яку пишуть законопроекти. Якщо законопроект про армію пише людина, яка в армії професійно не служила, тоді й закон буде непридатним. В армії є така книжка, яка називається «Статут», вона написана людською кров'ю, я не знаю, чи щось подібне є у Верховній Раді. У «Статуті» все написано так, що вже краще не придумати. А ще перше враження, що ми тут працюємо як на базарі, а деякі депутати наче школярі, які лінуються, які сачкують, яким просто ліньки працювати.
Під час обговорення на пленарному засіданні Верховної Ради створення тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань розслідування офшорного скандалу, Савченко звернулася до парламентаріїв із закликом створити комісію і замолити гріхи перед народом. Бо сьогодні депутати знаходяться у ВР наче на «Титаніку», якщо не будуть працювати для народу. Однак палка промова Надії Савченко не вразила бувалих народних обранців: «за» було віддано 108 голосів при 226 мінімально необхідних. Отож Героїні України є над чим працювати.
Хоча вже помітний і позитив. Якщо раніше військовослужбовець Савченко безуспішно стукала у двері Генерального штабу із пропозиціями, то відтепер Генштаб почав звертатись до неї. Савченко зазначила: «В основному були питання корупції в армії, питання дуже важливі. Робота Комітету в межах правового поля зроблена вірно, все подано. Які будуть результати? У нас результати завжди десь губляться. Поки що таке враження. Будемо все з'ясовувати».
Ще одним ймовірним позитивом появи знакової особистості в стінах парламенту є припущення, що довкола такого безкомпромісної, моральної та авторитетної особи може згуртуватися кілька десятків депутатів, які реально бажають позитивних змін в Україні, щоби оптимізувати діяльність парламенту для більш конструктивної законотворчості.
Що можна побажати депутатові Верховної Ради Надії Савченко? Найперше, уважно роздивись довкола себе, щоби не дати використати свій авторитет і потенціал для внутрішньопартійних чи фракційних політичних вибриків, абстрагуватись і дистанціонуватись від тих політиків, яких суспільство вважає «збитими льотчиками». А ще можна порадити здійснити міжнародне турне, подякувати народам США, Канади, Австралії, Великобританії, Польщі, країнам Прибалтики та іншим за клопотання про її звільнення, а також розповісти, чим є Росія насправді. Один її виступ нівелює чималі й тривалі зусилля кремлівського агітпропу, спрямовані на міфологізацію РФ та ошуканство народів світу.
Одна річ висловлювати своє обурення в інтерв'ю для газети «Bild» щодо цинізму європейської дискусії стосовно пом’якшення санкцій у той час, коли в Україні гинуть солдати від кремлівської агресії, а інша – коли в Бундестазі ці самі слова почують німецькі депутати безпосередньо від делегатки ПАРЄ та колишньої кремлівської бранки.
Ярослав Левків.
