Нещодавно у Львові, 14 червня, відбулась презентація першого фільму «Після Майдану. Крим» з документального циклу «Як починалася війна. Кінохроніки. Свідки».
Опісля показу відбулась дискусія та обговорення стрічки. На презентації була присутня і перша заступниця Міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова. Українська журналістка й державний діяч кримськотатарського походження не з чуток знає про проблеми мешканців Криму, про підготовку до анексії півострова та рух опору місцевих громадян. Тож, Гал-інфо отримало чудову нагоду поспілкуватись з Еміне Джапаровою з нагоди виходу у світ стрічки.
«Такий фільм як «Після Майдану. Крим» зокрема, і подібний контент загалом, який розповідає про окупацію Криму та її наслідки, що відбулась під егідою псевдореферендума 16 березня 2014 року, потрібні допоки ми не повернемо свої землі. Коли держава ставить за мету повернення Криму та Донбасу політико-дипломатичним шляхом, тоді мають місце культурні та інформаційні інструментарії. Тобто це так звана м’яка сила.
Від часу заснування, а це був 2014 рік, Міністерство інформаційної політики і загалом Уряд шукали способи боротьби та протистояння цинічній безпрецедентній пропаганді, яка досі ллється з Російської Федерації.
Як бачимо, російська дійсність сьогодні не передбачає будь-якої форми свободи, особливо інформаційної, яка являє собою чітку вертикаль. Більш того, усі запити Кремля відпрацьовують правоохоронні органи, суди, ЗМІ тощо. В інакшому випадку, не дослухатись до Кремля – означає втратити зірочки, посаду, ліцензію на мовлення. Останнім свідченням цього стало затримання журналіста-розслідувача видання «Медуза», якому підкинули наркотичні засоби. Тому атакуючи у цій інформаційній війні, варто враховувати специфіку російської дійсності.
У своїй боротьбі ми завжди послуговуємось слоганом: «Найкраща контрпропаганда – це правда». Створюючи контент, ми керуємось фактами, цифрами, свідченнями очевидців. Таке дійсне альтернативне бачення відносин України і Росії пересічний росіянин ніколи не почує під час чергового виписку новин на каналі «RT» (ред. раніше — Russia Today, укр. «Росія Сьогодні»). Така сама ситуація і з іншими прокремлівськими телеканалами.
Феном громадянської журналістики в Криму
Безумно, Росія вже давно усвідомила силу інформаційних технологій. Тому одним з перших кроків, які вона зробила у Криму для підготовки до окупації, була зачистка інформаційного поля. Як зараз пам’ятаю, тиск на редакції видань, затримки журналістів і погрози на їх адресу, незаконне відбирання техніки тощо.
Це призвело до двох наслідків. Перший – частина журналістів виїхала на материкову частину України – це так звані «ЗМІ-переселенці». Другий – спонукав до такого феномену як «громадянська журналістика». До цього руху доєднались звичайні люди, які можуть і не мати фахової освіти журналіста, натомість сповненні любов’ю до України та до Криму зокрема. Ці активісти не залишились осторонь, коли їх рідна земля потребувала захисту, як мінімум в інформаційному полі.
Наприклад, це може дати результат тоді, коли о п’ятій ранку в сусідський будинок кримськотатарського активіста вриваються, вибиваючи вікна, спецпризначенці ОМОНУ та ФСБ, і кладуть старого і малого обличчям на підлогу. У такій ситуації громадянським журналістом стане той небайдужий сусід, який ризикуючи власним життям, зніме на відео знущання силовиків, після чого викладе відзняте в мережу Інтернет. Це допоможе дати розголос протиправним діям Кремля.
Громадянська журналістика в Криму – це феноменальний крок ненасильницького опору, який однозначно не до вподоби російській верхівці. Про що свідчать безпідставні затримання громадянських журналістів. Сьогодні така участь наздогнала дев’ятьох кримчан.
Тиск здійснюють також і на тих, чия позиція йде у розріз місцевій владі. Про це свідчать невтішні цифри – близько 115 людей ув’язненні за свої погляди, понад 150 дітей виховуються без одного з батьків. На щастя, місцеві громадяни змогли зорганізуватись у ще одну платформу «Кримська солідарність», яка відстоює право на свободу політично ув’язнених українців у Криму».
Кримська солідарність
Довідка. 9 квітня 2016 у Севастополі Кримська контактна групу з прав людини вперше організувала зустріч всіх сімей мусульман, заарештованих російськими правоохоронцями в Криму. На зустріч також були запрошені і адвокати обвинувачених. Тоді на зустрічі виступив адвокат Еміль Курбедінов, який повідомив, що цей день став «днем створення майданчика спільних дій сімей, заарештованих в Криму мусульман».
Пізніше об'єднання «Кримська солідарність» стало відкритим не тільки для родичів обвинувачених російськими правоохоронними органами в приналежності до організації «Хізб ут-Тахрір», а й для сімей інших політв'язнів Криму, а також для викрадених і зниклих мусульман.
Крим – по факту перетворився на військову базу РФ
«Росія створює на півострові такі умови, в яких людина з громадянською позицією навряд чи витримає. Такими репресивними діями країна-окупант вичавлює активних українців та кримськотатарських. Натомість заміщує місцеве населення громадянами РФ, завозячи їх сотнями-тисячами з російського материка.
Чому ті погоджуються на переїзд? Певно, у пошуку кращої долі. До того ж, переїзд росіян до Криму стимулюється різноманітними соціальними програми від держави, наприклад, доступне житло. Як наслідок, демографічний ландшафт півострова змінюється, наповнюючись викладачами російської мови та російської літератури, ФСБешниками та поліцейськими.
Паспортизація українських громадян у Криму – це взагалі окрема розмова. скажу лиш, що вона мала примусовий характер. Тож, сьогодні з впевненістю можна сказати, що Крим – по факту перетворився на військову базу РФ.
Анексія Криму через призму особистого
У 2014 році я виїхала з Криму і фактично втратила свій дім. Я мрію його повернути. І тому я професійно займаюся тим, щоб ця мрія здійснилась. Ми маємо розуміти без ілюзій, що наша головна проблема - агресія Росії, яка окупувала 7% українських територій. Не забуваймо, що в окупації проживають понад 5 млн наших громадян – українців. І наше завдання сьогодні – захист цих людей. Саме тому кримські татари цього разу обрали шлях збільшити кількість кримчан, в тому числі за рахунок присутності в різних списках демократичних сил. Моя участь в команді В. Гройсмана є логічною та зрозумілою. Ми вже спільно працювали над багатьма задачами, в тому числі ті, які стосуются окупованих територій. Тому, що я поділяю цінності цієї політичної сили. А це, насамперед, пріоритет національних інтересів та відновлення територіальної цілісності України.
Децентралізація як одна з перемог Уряду Гройсмана
Кожному українцю потрібно вчитись відповідальності за все: за слова, за дії за власний вибір. І власне в контексті цього можна говорити про передачу повноважень на користь громад. Безумно, це був це дуже правильний і проєвропейський крок. Адже це робиться з метою підвищення активності людей і їх контролю на місцях. У рівному місті, у селі – на малій батьківщині ми всі краще знаємо чого ми хочемо.
А лейтмотивом реформи децентралізації і є покращення життя в громадах, містах, селищах і селах. Нова реальність прийшла на зміну тим радянським часам, коли в Києві чи навіть у Москві вирішувалось все і за всі. Натомість сьогодні Україна еволюціонує, і бачимо, що Київ власною волею ділиться грошима, повноваженнями з регіонами, містами, громадами для того, щоб містяни могли організовувати освітні та культурні проекти, будувати інфраструктуру, школи, садочки, майданчики. Це все те, що залежить від самих людей.
Популістичні гасла – небезпека для продовження впровадження реформ
Я дуже занепокоєна через те, що зараз зростає ризик негативного впливу популістичних гасел на реформ, які започаткували Міністерства Уряду Володимира Гройсмана. Ми всі повинні усвідомлювати те, що що такі титанічні речі, як освітня, медична, пенсійна чи будь-яка інша реформа, не робляться за один, два, три роки. Новій владі варто враховувати, що зерно, закладене урядом ще має прорости, це процес, якій ще не закінчено, десь на дві третіх.
Громадський контроль як запобіжник відкату до розрухи
Як свого часу у Криму активізувались кримськотатарські активісти задля захисту півострова, так само і на материковій Україні сьогодні має зорганізуватись решта українських громадян. Тому мені видається, що у захисті урядових реформ сьогодні ключовим має стати громадський контроль. Тут сова йде той контроль з боку політично активних людей з тим, аби не дозволити відбувшимся змінам зупинитись.
Команда менеджерів
Моє рішення про те, щоб йти на парламентські вибори саме з цим і пов’язане. Наша команда в першу чергу не просто політики, а менеджери. Ми вважаємо себе менеджерами. Ми – люди, які були в уряді, демонстрували позитивні результати, започатковували зміни. Якщо подивитись на склад "Української стратегії Гройсмана", то ви побачите здебільшого молодих людей, які попри це мають багаторічний досвідом управлінців та реформаторів. Саме тому ми йдемо на вибори, аби захисти власно впровадженні позитивні зміни. Ми розуміємо який це рівень відповідальності і ми свідомо йде на це.
Світлі голови
Кожен з представників, принаймні, першої десятки має свою сферу відповідальності. Перший в нашій п’ятірці – прем’єр-міністр Гройсман. Його особиста історія є дуже проста, а водночас надихаючи для інших. Адже у свої 28 років він став мером міста, під час другої каденції він вивів місто в лідери з точки зору комфорту і якості життя. Перед другою каденцією за нього проголосувало 76%.
До нього місто було, фактично, занедбане. І це теж ознака того, що він професійно та відповідально підійшов до формування команди, привів людей зі світлими головами і почав з ними писати історію успіху свого міста. Потім він став спікером, далі прем’єром.
Сьогодні Володимир Гройман хоче повторити ту саму історію успіху, але вже на національному рівні. І тому він знов сформував команду однодумців з людей, які не просто словами, але й справами довели свою спроможність проводити реформи.
Дороги
6800 кілометрів дороги було збудовано за останні кілька років. Це стільки, скільки збудували за останні десть років в Україні. На такі цифри ми маємо звертати увагу – це показник. Та говорячи про це в контексті децентралізації, окреме постає питання до місцевого самоврядування, коли будівництво не відбувається. Враховуючи, що Київ віддає відповідальність та повноваження на місця, то вже нема що питати з урядовців. Це вже відповідальність місцевих посадовців та громад.
Усі успіхи відносні. До прикладу, економічне зростання на 3% – чи цього достатньо? Ні, не достатньо. Чи зростання мінімальної зарплата до 300 доларів? Ні, не достатнє. Але це позитивні зміни, це у будь-якому випадку збільшення суми, це 100% краще, ніж 50 доларів, які ми мали ще декілька років тому. І це поступовий розвиток – рух вперед, якому теж потрібен час.
Сьогодні в парламенті 35 законопроектів від уряду, які парламент не проголосував. Ми переконані у тому, що ці зміни покращать життя у багатьох сферах життя. На жаль, діючий парламент зі своїх політичних мотивів їх досі не проголосував. Тому ми зайнявши місця в парламенті контролюватимемо та підштовхуватимемо процес впровадження реформ.
Сьогодні буде вчителем – престижно
Члени нашої команди вже мають портфоліо не на одну сторінку проробленої роботи для благополуччя України.
Наприклад, Ліля Гриневич має надзвичайну повагою серед освітян. Вона – це людина, яка привернула увагу до тої сфери, яка десятками років взагалі не розвивалась. Як результат, сьогодні на 86% підвищили зарплату вчителям: вчитель, який тільки починає працювати, отримує близько 8 тисяч гривень. А той, хто вже має стаж, отримує 18-19 тисяч гривень. Це ознака того, що ця професія підтримується державою і стає більш престижною.
Все починається з вчителя. Адже, говорячи про успішне майбутнє, саме високий рівень освіти є запорукою щасливого майбутнього. Якщо ми не інвестуватимемо гроші та увагу, не реформуватимемо цю систему, йдучи в ногу з сучасними тенденціями, то тоді ми матимемо результат, коли люди мільйонами виїжджають з крани. Як відбувається зараз.
А я переконана, що це результат того, що попередні урядовці не мали волі для того, щоб ці зміни впровадити. І так, ці зміни точно не робляться за один рік. Мова ж йде не лише про закони, чи постанови кабінету міністрів. Це нова культура, нові соціальні домовленості, нові стосунки між людьми, нові правила. І до них теж потрібно звиками і на це потрібен час.
Культура як локомотив еволюції
У нашій команді за сферу розвитку культури відповідає Євген Нищук . Він не просто митець і артист, а ще й виявився професійним менеджером, наприклад, з точки зору кіно. Сьогодні ледве нещотижня в Україні відбуваються кінопрем’єри, десятки фільмів вигоовляють за державний рахунок або в співфінансуванні з продакшенами. Це все є ознакою того, що українське суспільство крокує вперед, адже розуміє вагу культури.
Голівуд, наприклад, щороку знімає близько 3000 фільмів. Тільки 30-50 з них є світовими блокбастерами. Тому, коли нам сьогодні скептики закидають: «Ну і що ваше кіно? Держава фінансує, а фільми, зрештою, виходять неякісні», то ми маємо розуміти, що, перш ніж робити шедеври, продакшени мають пройти процес і отримати досвід. Держава мусить стимулювати розвиток креативних індустрій, розвиток кіноіндустрії. Тому я точно знаю, що в цьому напрямку ми на правильному шляху.
Е-Україна
Окремої уваги заслуговує міністр Олександр Саєнка. Його місія – це електронна держава. Сьогодні вже більше сотні послуг в Україні можна отримати просто сидячи в себе вдома перед комп’ютером. Це дозволить мінімізувати контакт з чиновниками і максимально пришвидшити будь-які функції або послуги, які людина може отримати від держави.
Не від чуток знаю проблеми переселенців та кримськотатар
Ну, а моя історія пов’язана з Кримом. Я кримська татарка. Жила в Криму, коли почалась окупація. Була журналісткою і прекрасно бачила, як починалась анексія. У новостворене міністерство інформаційної політики я прийшла як позаштатний радник. Рік пропрацювала як волонтер. Опісля мені запропонували посаду першого заступника.
Я ще молода людина і для мене це був приклад того, що в Україні можливий соціальний ліфт. За що я дякую Міністрові Юрію Стецю. Я для себе побачила, що коли є така можливість для людини, яка не має зв’язків, заможних батьків, натомість тільки бажання, освітою та спроможність до праці, то це явна ознака потенційного розвитку країни.
Тож, моя сфера відповідальності в команді "Української стратегії Гройсмана" є гуманітарні питання, реінтеграція окупованих територій, все, що дотичне до цього, що водночас є моєю особистою боротьбою. Також відстоювання прав та свобод переселенці, захист громадян України-бранців Кремля, адвокація теми Криму і Донбасу на міжнародному рівні, це консолідація світу навколо їх відповідальності допомагати Україні в питанні звільнення наших територій від окупації.
Небайдужість має рухати нашими рішеннями
Ми маємо виборювати наші території і не маємо права погоджуватись на ту риторику миру, яку нам сьогодні підпихує через своїх агентів впливу Російська Федерація, говорячи, що миру нема, бо Україна не виконує мінські домовленості.
Чомусь світова спільнота мовчить про те, що війну розв’язала Російська Федерація. Але спершу ми маємо чітко усвідомити це для себе, на всеукраїнському рівні. Росія – це ворог і він нікуди не дінеться, якщо ми навіть будемо цього дуже хотіти і мріяти. Вона завжди буде нашою сусідкою , так склалось географічно, і це необхідно враховувати, будуючи геополітику.
На щастя, ми відрізали пуповину. Голосне нікому не дозволити хірургічно відновити зв’язок. Цей дух реваншизму «Змінюємо все» і запит на нові обличчя - це прекрасно. Та водночас варто бути як ніколи пильним, аби не дозволити прорости зерну популізму на родючих землях українських чорноземів.
