Вперше за багато років у керівництві Конгресу Українських Націоналістів сталися серйозні зміни. Відтепер фактичним головою партії став представник Львівщини Микола Пшевлоцький. У інтерв’ю Пшевлоцький розповів про те, чи переїде тепер до Києва, про те, які пріоритети хоче змінити у партії і про те, чим займатиметься екс-голова КУНу Олексій Івченко.
– Як ви розцінюєте ті ротації і зміни, які сталися у КУНі під час Великого Збору партії?
– Найголовніше, що Великий Збір вніс зміни до статуту. Відтепер статутом передбачено посаду першого заступника голови КУНу. Кандидатура на цю посаду обирається рішенням зборів, без подання голови Конгресу. Раніше нормою було те, що кандидатури заступників, членів проводу та керівника секретаріату пропонує голова. Тепер позиція щодо першого заступника проводу не передбачає такої процедури.
– У якому режимі відбувалося голосування за вашу кандидатуру?
– Голосування було відкритим, відбувалося у режимі вільного висловлення позицій та думок. Я вдячний своїм однопартійцям за вагому підтримку моєї кандидатури. З іншого боку, це звичайно, у першу чергу, відповідальність і тягар.
– Чи стала несподіванкою заява голови КУНу про намір таки скласти повноваження, яка була озвучена вже після закінчення збору?
– Олексій Івченко ще до збору говорив про свої наміри подати у відставку. Вже на самому зборі Івченко оприлюднив бажання скласти повноваження і з одночасним проханням більше не обирати його до керівних органів Конгресу. Водночас Івченко зазначив, що залишається у партійних рядах.
Партійці, у першу чергу, з поваги до Олексія Івченка, відзначаючи його внесок у розбудову творення і функціонування партії, все-таки, запропонували його кандидатуру вже під час самого збору і проголосували більшістю голосів за цю пропозицію. Так що, Олексій Івченко був легітимно і згідно статуту вчетверте обраний головою КУНу. Однак, через два дні Олексій заявив про своє бажання залишитися рядовим членом Конгресу. Пояснив, що хоче сконцентруватися на розв’язанні певних підприємницьких та економічних проектів. Іде мова про масштабні проекти в галузі енергопостачання та енергозбереження. Звичайно, що це важлива ділянка роботи і знаю, що у ній Олексій Івченко досягне успіхів. Звичайно сумно, що Олексій Григорович відійшов від керівництва, але добре, що залишився у рядах партії.
– Фактично, тепер КУН очолюєте Ви?
– Згідно статуту, при відсутності голови, або неможливості виконувати ним обов’язків, його повноваження переймає перший заступник. За статутом – це мої функції, мої повноваження, і я зобов’язаний їх виконувати.
– До наступного Великого збору?
– До наступного, але може бути і інше рішення. Я вважаю, що поспішати із цим не слід. Треба налагодити діяльність партії у нових умовах. Найголовніше – це внести певні зміни у сам Конгрес, здійснити оновлення не лише самої партії. Мова не йде не тільки про партійне членство, чи якість партійної структури. Мова йде про політичну лінію, її вдосконалення та розвиток. Ми не відмовляємося від тих засад, від ідеологічного стержня, не відмовляємося від історичної традиції. Адже Конгрес Українських Націоналістів – це єдина політична сила, яка була покликана ОУН, постала з її волі і була створена та очолена Славою Стецько. На мою думку, єдиній Славі Стецько вдалося прищепити і адаптувати політичну традицію минулого століття до нових умов. Але час іде і діяльність нашої партії також потребує оновлення і модернізації. Будемо над цим тепер працювати.
– Якими будуть першочергові проблеми для вирішення?
– Участь у виборах до органів місцевого самоврядування – це першочергове завдання КУНу. Ми готові до такого випробування. Воліли б, аби цей процес ішов в умовах узгодження і координації дій різних націонал-патріотичних партій, з тим щоби в подальшому забезпечити їхню консолідацію. Тому що перед нами стоїть серйозний опонент, який представляє неукраїнську позицію, хоч і в українській державі. Опонент, який на наше глибоке переконання, служить інтересам неукраїнської нації і держави. Більше того, ми часто говоримо про здачу українських інтересів, руйнування фундаментальних українських цінностей.
Чого лише варта діяльність одного лише міністра Табачника у освітній галузі?! По суті, за весь час існування української держави у цій галузі було досягнуто найбільшого розвитку, тут засвітилося «світло надії». Це стосується і зовнішнього незалежного оцінювання, яке давало надії на справедливе вирішення вступної кампанії у ВНЗ.
Мені довелося 12 років працювати у загальноосвітній школі. Знаю, що таке середній бал-атестат, яким негативним є його значення і який руйнівний вплив на систему освіти справляло це явище, спотворюючи результати навчання і девальвуючи саму суть та цінність навчання. Тепер повертаємося до цього.
Я вже не кажу про те, що змінюється наповнення навчальних програм, змінюються підручники. Спотворюється українська історія. Грубо, брутально заперечуються ті історичні факти, які сьогодні визнані світом. Ми у такий спосіб дискредитуємо Україну перед світом. Десятки країн визнали голодомор геноцидом, міжнародні організації так само трактують голодомор як трагічну сторінку в історії нації, українського народу. У той же час президенту підсовується вкладається уста норма про те, що це таке собі буденне явище, ніби голодомори траплялися щодня.
Але це наводить на іншу думку – проти такого ставлення треба боротися. Треба бути постійно готовим до спротиву. В 1946-1947 роках теж був великий голод. Не скажемо, що штучно спричинений, можливо це не буде у повній мірі відповідати дійсності, але ми можемо провести певні порівняння. В той час коли у Великій Україні голодували і вмирали від голоду сотні тисяч українців, у Галичині і Західній Україні, яка боролася проти більшовицького режиму, сотні тисяч людей було знищено, депортовано, вивезено, посаджено у тюрми. Тільки Галичина за ці два роки втратила близько півмільйона людей. Але я пам’ятаю, це слова моєї мами, що у нас ніхто не вмирав з голоду. Тому що наші хлопці тоді сиділи в криївках. І саме вони не дали провести так звану колективізацію-соціалізацію, просто кажучи, пограбування українського народу.
– Пригадую, що свого часу рух за об’єднання низки партій навколо української ідеї починався зі Львова і з Західних областей. Чи спрацювала це ідея?
– На мою думку, коли явище лише тоді має перспективу, коли народжується внизу а потім охоплює широкі верстви суспільства. Ідея об’єднання не вмерла і має все більше і більше прихильників Але на перешкоді об’єднавчого процесу стало саме законодавство. Можливо, творці нового законодавства і відчули для себе загрозу від такого об’єднавчого процесу знизу. Але я переконаний у тому, що після виборів такий процес буде реалізований у новому форматі. Бо іншого шляху немає.
Для того, щоби мати майбутнє українська нація повинна виробити потужну сучасну єдину політичну силу на засадах українського патріотизму. Ми не мусимо акцентувати на цьому увагу. Так, український патріотизм і український націоналізм у звиклому європейському розумінні це і є патріотизмом. Але наш патріотизму у теперішніх умовах повинен бути наступальним. Є такий вираз – добро повинно бути з кулаками. Не кажу про кулаки, а скажу про руки, якими можна це зробити.
– Чи відчуваєте зараз перешкоди у своїй політичній діяльності?
–Не виключаю, що спроби деструктивного втручання у діяльність партійної організації можуть бути. Але гадаю, якщо є впевненість у своїх діях, впевненість у правильності обраного напрямку і своєї лінії, жодні перешкоди не зможуть зупинити процесу, а тим більше злякати чи застрахати. Ми опинялися у набагато складніших умовах. Маю на увазі середину минулого століття та й не лише тоді. У час, коли відбувалося національне пробудження перешкод було набагато більше. І небезпек також набагато більше. Але система була атрофована, вона відмирала. І те нове, що приходило на зміну тоталітарного режиму, мусіло восторжествувати і взяти гору. Зрештою, це є підтвердженням тези щодо того, що саме нація є головним суб’єктом і творцем історії. Розпад імперій є яскравою ілюстрацією цьому, це стосується і совєтської імперії.
– Наскільки відчуваєте підтримку партійців і чи не доведеться вам тепер поїхати до столиці?
– Думаю, що на партійних зборах було прийнято ті рішення, які усунули найменшу небезпеку внутрішнього дискомфорту та появи внутрішніх тріщин. Я переконаний, що партія є згуртованою, сконсолідованою і монолітною. На цьому етапі ми зробимо усе для того, щоби налагодити нормальне функціонування партійного організму. Але полишати свій регіон зараз недоцільно і неможливо Оскільки обласна організація львівська активно готується до виборів, я, як голова львівської обласної організації, несу першочергову відповідальність за те, що діється у області.
– Що нового запропонує КУН українцям на місцевих виборах?
– Сьогодні недостатньо проголошувати гасла. Історія і традиції це наріжний камінь нашої будови, запорука вірного напрямку Але наш патріотизм сьогодні повинен бути прагматичний і конкретний, повинен наповнюватися реальним змістом. Церква правильно проголошує, що віра без дій мертва. Так само ідея без чину мертва. Тому для нас сьогодні певно найактуальнішим є реалізація гасла: змагатимеш до посилення слави, багатства і простору української держави. І хочу додати: добробуту і достатку кожного українця. Тільки тоді, коли ми в цьому напряму досягнемо суттєвих зрушень, зможемо говорити, що українська національна ідея реалізується. Прагнемо, щоб українець був українцем, щоб мав можливість жити в українській державі за духом і за суттю. Щоб життя у цій державі було комфортним, кожен мав гідну зарплату та гідне ставлення до себе.
Може, треба починати з всіх владних структур. Бо ми часто говоримо про таку біду, і, зрештою, загрозу національній безпеці як корумпованість владних структур. І я би хотів тут дещо змістити акценти. Може сьогодні не найголовнішою бідою є те, що ми не змогли відділити влади від бізнесу. Найголовнішою проблемою є те, що українське суспільство дозволило конвертувати владу у бізнес в прямому значенні цього слова. Коли кожна посада має ціну, коли будь-яка управлінська послуга неофіційно тарифікується у тіньовій площині. Коли владний організм починає виконувати неприйнятні і невластиві антисуспільні функції – це і є найбільшою загрозою. Бо це дорога в нікуди. Але тоді, коли кожен член суспільства буде пройнятий розумінням того, що треба вчинити спротив, поставити заслін і усунути це з нашого життя, тоді ми дійсно скажемо, що в Україні існує громадянське суспільство І українська держава є українською національною державою.
– Наскільки ідея патріотизму актуальна для інших регіонів країни? Зокрема, й у світлі останніх заяв Табачника?
– Свідченням того, що ідея українства, українська національна ідея та національної української ідентичності близька і мешканцям Сходу, Центру, Півдня і Півночі є те, що КУН є всеукраїнською партією. Що осередки партії є у всіх областях, в переважній більшості районів і міст, у багатьох селах і не лише Західної України.
У заявах, зроблених Табачником, прозирає глибокий цинізм, характерний для останніх десятиліть, коли бачимо намагання брутально топтати, витискати усе українське з найменших клітин. А потім говорити: ви не конкурентні! Це як би сказати: ми вам зараз відрубаємо руки-ноги, а потім скажемо: давайте бігти навипередки. Та ви не конкурентні, ви не можете так, як інші. На моє глибоке переконання, розмови про конкурентність, особливо у мовному питання, свідчать про неконкурентність тих, хто їх висловлює. Неконкурентність тих, хто нав’язує певні стереотипи і певні уявлення. На превеликий жаль, у цьому сонмі не лише Табачник, а й голова Верховної Ради Володимир Литвин. Я не розумію, як людина, яка себе поважає, представник нації, громадянин і просто особистість, може сказати: та знаєте, ми якісь меншенькі, не конкурентні не дотягли, не догнали. Адже це питання потрібно розглянути у комплексі. Якщо у нас було винищено десятки мільйонів найкращих, еліту нації і якщо культивувалося почуття меншовартості і чиєїсь зверхності, то зрозуміло, що сьогодні має бути інший протекціонізм з іншим вектором. Для того, щоби ліквідувати несправедливість і тотальну наругу, яка була вчинена над українцями та українством.
Розмовляла Наталя Уленець
