Лідер політичної партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко увійшов у велику українську політику через посаду міністра оборони, на яку був призначений по Помаранчевій революції в лютому 2005 року. Власне, саме зі сферою безпеки та оборони він насамперед асоціюється у суспільній свідомості впродовж останніх десяти років. Втім, політик упевнений, що за чинної влади не одержить запрошення стати членом уряду, бо не дасть красти й приймати рішення, що виходять за межі законності.
Отож, минулого тижня Анатолій Гриценко завітав на Галичину, щоб зустрітися з виборцями та благословити у добру путь кандидата «Громадянської позиції» на посаду міського голови Львова Володимира Гірняка. «Гал-інфо» скористалось нагодою, аби поспілкуватися з політиком щодо шляхів розв’язання конфлікту на сході та перспективах Володимира Гірняка у боротьбі за крісло мера.
Пане Анатолію, ви наголошуєте, що Мінські угоди потрібно денонсувати. Що, на ваш погляд, Україні потрібно робити натомість задля врегулювання конфлікту?
Мінські угоди категорично неприйнятні, оскільки вони позбавляють країну майбутнього. У дипломатичному плані слід принципово змінити склад учасників переговорів. Формат, коли за столом сидить представник Росії, «представники» Луганська й Донецька (тобто так само Росія), представник ОБСЄ (наполовину Росія), а навпроти тільки один Леонід Кучма, є завідомо програшним. Має бути формат, коли за столом сидітимуть Сполучені Штати Америки, Європейський Союз, Україна й Росія. Тоді в нас з’являється шанс. США та Велика Британія, яка є частиною ЄС, в 1994 році гарантували нам безпеку, і ми добровільно віддали ядерну зброю. Вони повинні дотримувати свою обіцянку. Принципово важливо, що ці структури мають економічний, енергетичний, інформаційний, фінансовий та інший вплив на Російську Федерацію.
Й друга позиція: зусилля дипломатів дадуть позитивний ефект лише тоді, коли будуть підкріплені успіхами всередині країни – насамперед в проведенні системних швидких реформ, у подоланні корупції і в зміцненні нашої обороноздатності
Ви нещодавно відвідували Берлін та Брюссель, де розповідали про агресивні наміри Путіна. Які основні тези ви висловили й чи побачили розуміння європейських колег щодо рівня загрози?
Ключова теза: Україна захищає не тільки себе. Вона захищає закон, міжнародне право, порядок і стабільність в усій Європі та всьому світі. Без жодного перебільшення. Друга позиція: Путін – агресор, і він має бути покараний. Представляючи Росію, яка має статус постійного члена Ради Безпеки ООН, він мав би гарантувати мир і спокій. А він замість міжнародного права вирішив нав’язати дві речі: силу та гроші. І перекроїти кордони так, як він вважає за потрібне. Цього прощати не можна. Не можна намагатися умиротворити Путіна, тиснути йому руки, виводити його з позиції агресора, ставити – як поставили Мінські угоди – в позицію гаранта безпеки. А він тим часом відверто бреше, сміється в обличчя, розказує мантру про те, що в Україні немає ні російської техніки, ані російських військових.
Чи це розуміє Європа? Ті люди, з якими я спілкувався, – а це депутати, експерти, люди, які готують політичні рішення, журналісти – розуміють. Але, скажу відверто, Європа втомилася від України. Втомилася вже понад рік слухати постійні розмови про реформи й не бачити результатів. Втомилася слухати обіцянки здолати корупцію й бачити, що корупції не менше, ніж за часів Януковича. Втомилася від непослідовної позиції вищого керівництва України. Європейці ставлять питання: ми застосовуємо вже третю хвилю санкцій проти Росії, а чому керівництво України не застосовує санкції проти агресора? Чому президентська фабрика в Ліпецьку продовжує працювати на агресора й підтримує своїми податками російську армію?
Що мала б змінити Україна в двосторонніх відносинах із Російською Федерацією – в дипломатичному, політичному, економічному аспектах?
От ще одне запитання, яке ставлять європейці: ми в Європарламенті скасували документ, який визначав відносини між Європейським Союзом і Росією як відносини стратегічного партнерства. А чому Україна не скасувала документи, згідно з якими Росія продовжує залишатися українським стратегічним партнером? Якщо президент неодноразово заявляв, що це вітчизняна війна 2014-15 років, то не може бути агресор стратегічним партнером. З агресором не можна торгувати чи проводити переговори – чи то про вугілля, чи то про електроенергію. Не можна приймати гуманітарну допомогу. Бо в солдатів, які йдуть на фронт, одержують поранення та гинуть, постає запитання: а де ж послідовна позиція?
Минулого тижня на Українській правді була опублікована інформація, що ЄС спонукає Київ до внесення конституційних змін щодо статусу Донбасу навіть до припинення вогню. Як Київ має реагувати?
Було спростування цієї інформації, але, як то кажуть, не буває диму без вогню. Такі розмови справді велися, коли приїздив єврокомісар Ган в Україну, і це підтвердили українські депутати. Такі пропозиції європейців виходять із позиції: якщо ви самі неспроможні забезпечити фінансову, економічну стабільність, провести реформи; якщо ви самі постійно заявляєте, що у вас президент миру, що ви готові налагоджувати відносини з Росією, то чому ми, європейці, повинні думати за вас більше, ніж ви за себе? Вони стомилися. Вони хочуть хоч якось владнати ситуацію й поїхати у відпустки. І як механізм врегулювання вони пропонують Мінські угоди, на які дав добро президент Порошенко. Якщо вони нас влаштовують, то їх вони тим більше влаштовують. Робити для України більше, ніж робить керівництво України, вони не будуть.
Ви неодноразово зазначали, що Україна втратила 2015 рік в плані підвищення обороноздатності
По-перше, треба діяти за законом. Зараз у нас продовжує працювати стара воєнна доктрина. І коаліція, і президент обіцяли прийняти нову воєнну доктрину ще в грудні минулого року, але цього не зроблено. По-друге, дотепер відсутня державна програма розвитку збройних сил. По-третє, відсутня державна програма розвитку озброєнь і військової техніки. Це базові документи, які задають ключові напрями розвитку армії, національної гвардії, всіх інших силових структур та їхнього забезпечення. Коли цього немає, то відповідні параметри розвитку, в тому числі фінансове забезпечення, не потрапляють до бюджету. Ось чому я казав, що 2015-й фінансовий рік втрачений з точки зору розвитку армії. Тому ми не тільки сьогодні, а й завтра і післязавтра будемо залишатися небоєздатними. Цього допускати не можна, і ключова роль в цьому плані за президентом, оскільки він є Верховним головнокомандува
Петро Олексійович уже рік на посаді. Ви згадували про його бізнесові інтереси в Росії, але, окрім фабрики в Ліпецьку, йому часто закидають хибні кадрові призначення.
Я вважаю, що слово президента має бути вагомим. Під час виборчої кампанії він обіцяв, що на ключові посади буде призначати людей за трьома параметрами: професійність, порядність, патріотизм. Натомість ми бачимо Гелетея, Гонтарєву, Муженка, Ярему… Абсолютно провальні призначення, які підривають довіру. На превеликий жаль, президент не виправляє цих помилок, хоча це не лише в інтересах країни, але і в інтересах його власного політичного майбутнього. Це сила президента, а не слабкість – визнати помилки й швидко ухвалювати кадрові рішення. Але наразі його призначення повторюють шлях Януковича, бо основними вимогами є особиста відданість, лояльність, пов’язаність з родинним бізнесом.
Якщо говорити ширше, то ключові реформи та боротьба з корупцією мають ініціюватися і всебічно підтримуватися саме з першого крісла країни. Прикро визнавати, але, якщо цього немає – а цього немає вже більше року – то, очевидно, що цього й не буде. Перші сто днів президента є найважливішими з точки зору надання позитивного імпульсу.
Власне кажучи, час йде, але жоден із ключових посадовців часів Януковича – як і жоден з натхненників сепаратизму – не покараний. На якому рівні блокується розгляд справ – Генпрокуратура, СБУ, президент?
Будьмо відвертими: хто призначає керівників прокуратури та СБУ? Не ви, не я й не читачі вашого сайту. Це робить президент Петро Олексійович Порошенко, тому він несе персональну відповідальність за їхні результати. І якщо більше року не притягнуті до відповідальності ті, хто вбивали людей, ті, хто підтримували сепаратистів, ті, хто розкрадали країну на десятки мільярдів; якщо їм дозволили втекти, причому з своїми родинами, то варто робити висновки. На превеликий жаль, ми переходимо в категорію неспроможних країн. Бо там, де немає довіри до влади, не може бути успіхів ні в економіці, ні на фронті, ані будь-де інде.
На останніх парламентських виборах вашій політичній силі не вдалося пройти до Верховної Ради. Які уроки ви винесли?
Коли партія не проходить до парламенту, це значить, що їй не вдалося переконати людей. Ми провели аналіз, чому так сталося. Однак, попри те, що ми не в парламенті, наш голос чують, ми коментуємо всі ключові питання, які є важливими для людей, заявляємо, як треба діяти владі. Якщо вона діє правильно, то підтримуємо, якщо діє неправильно, критикуємо. Але завжди пропонуємо певні рішення, які треба ухвалювати в інтересах країни.
Одразу після виборів ви сказали, що, можливо, варто піти з політики. Ви справді над тим серйозно міркували чи це було сказано спересердя?
Ні, питання так не стоїть. Якби держава працювала ефективно, якби рішення приймалися вчасно, якби кожний новий день рухав нас уперед, тоді можна було б займатися своєю родиною, своєю приватною справою й не йти у політику. Але оскільки цього не відбувається, то люди, які займають тверду громадянську позицію, повинні підставляти своє плече. І ми це робимо, пропонуємо свої рішення й своїх людей, щоб реалізовувати ці рішення. Відповідно, ми готуємося до місцевих виборів і формуємо команду людей, які, на наш погляд, працюють ефективніше, чесніше, прозоріше, не крастимуть на рівні місцевого самоврядування.
На посаду міського голови у Львові претендуватиме представник вашої партії Володимир Гірняк. Чи може він стикнутися з застосуванням адміністративног
Всі попередні вибори ми бачили, що ті, хто при владі, намагаються використати свої адміністративні, медійні, фінансові, будь-які інші можливості для того, щоб утриматися у кріслі. Очевидно, щось подібне ми побачимо й на цих виборах. Але це не зупинить ні «Громадянську позицію» як партію, ні Володимира Гірняка як кандидата на пост мера Львова для того, щоб іти до людей, пропонувати їм альтернативу. Цю альтернативу ми вважаємо чесною, відповідальною, в якій буде набагато менше піару, буде набагато більше дії. Якщо вдасться, значить, він спрацює чесно, відповідально. І це вже й моя відповідальність як голови партії, щоб саме так і було.
Розмову вів Сергій Стуканов.
