Несподівано в останні дні каденції попереднього скликання Верховної Ради був прийнятий Закон України «Про всеукраїнський референдум». Оскільки на кону були парламентські вибори, то політики не стали перейматися тим законом. Водночас експерти з права та виборів заговорили про неякісний закон, що не відповідає демократичним принципам.
Цікаво також те, що вже нині про недолугість Закону про всеукраїнський референдум переважно говорять на Харківщині, Київщині, Херсонщині, Одещині…Там регулярно відбуваються круглі столи, є публікації, при цьому цей процес відбувається без участі політичних партій. А активна Львівщина чомусь мовчить.
Спершу про сам Закон. Отже, насамперед про те, що Закон «Про всеукраїнський референдум» скасував чинність попереднього закону, таким чином поза правовим полем залишилися місцеві референдуму. Їх проведення регулювалося попереднім законом, у новому про місцеві референдуму – ні слова. Такий важливий інститут прямої демократії, що реалізує право громадян на участь у місцевому самоврядуванні, фактично проігноровано.
Викликає занепокоєння викликав і перелік питань, які можуть стати предметом референдуму: у Законі прописано можливість прийняття шляхом референдуму нової конституції. При цьому, Верховна Рада фактично усувається від цього процесу.
Багато запитань постає і щодо технічних моментів проведення референдуму: його ініціювання, формування комісій, агітація та роль ЗМІ, спостереження. Власне, ініціювати референдум без підтримки влади фактично не можливо. Адже відповідна процедура передбачає збори ініціативної групи за участі представника ЦВК, реєстрацію ініціативної групи у складі 500 осіб, збір підписів, дійсність яких має визначити та ж ЦВК. Відтак. провести відповідну кількість зборів, маючи, так би мовити, напохваті ЦВК, можливо лише за умови прихильності влади.
При цьому процедура формування комісій під час референдуму вирізняється від практик, що застосовуються на різних виборах в Україні. Отож, передбачено, що комісії формуватимуться за посадовим принципом: членів комісій подає голова відповідної місцевої ради або ж адміністрації. Не політичні партії, не громадські організації, а саме посадові особи. Зрозуміло, хто буде такі комісії контролювати. До того ж, закладено очевидну суперечність. Закон передбачає, що референдум може відбуватися разом з виборами, а на виборах комісії формуються за зовсім іншим принципом. І як буде врегульована ця колізія ?
Ще одне дуже проблемне питання – агітація. Вона можлива лише за гроші державного бюджету. Участь ЗМІ суворо обмежена, за аналітику з питань референдуму фактично можуть позбавити ліцензії.
Спостереження за голосуванням та підрахунком голосів можливе лише з боку ініціативних груп.
Висновки напрошуються самі, такий закон – це фактично ще один спосіб послабити парламент, адже дозволяє приймати не лише закони, а й нову Конституцію. В такий спосіб проведений референдум – це радше маніпуляція, аніж участь громадян в політиці.
Чому ж мовчить Львівщина? Чому досі не проведено жодного обговорення, адже у нас так багато політологів, правників, політичних аналітиків? Може тому, що досить меркантильне середовище, яке знає, що, виступаючи проти закону, гратиме на боці опозиції, а не дуже хочеться, щоб хтось когось вважав своїм та ще й за просто так. А може якісь впливові грошовиті сили зацікавлені у замовчуванні цієї теми, і підкидають експертам інші, аби відвернути увагу. Разом з тим, якщо раптом референдум відбудеться, знайдеться багато таких, які скажуть: ой-йо-йой, недмеократично, узурпація, давайте боротися. Чому ж мовчимо тепер. Як ягнята. Бо навіщо зайвий галас?
Оксана Дащаківська.
Фото: obozrevatel.com
