Слухай онлайн
Культура

Сольний проект - це моя віддушина, - Зіновій Карач

Ведучий радіостанції "Львівська хвиля" та лідер кавер-гурту "Wszystko" Зіновій Карач розповів Гал-інфо про сольний проект, участь у телешоу "Голос країни" та про те, чому Україні потрібно менше Олега Винника та більше Баха.

Зіновій Карач. Фото: Гал-інфо

З чого розпочалась твоя музична кар’єра?

Музика завжди була невід’ємною частиною життя. Мама моя все життя співає. Взагалі, в мене театральна освіта. Деякий час я навіть працював в театрі. Перша моя робота була в Дрогобицькому муздрамі. Потім Помаранчева революція затягнула мене в Київ, там я майже два роки працював в політичному театрі. 

Перший колектив з авторською музикою я створив ще в 9 класі, коли жив у Миргороді. Гурт називався "Оріон". Нас було троє хлопців, ми грали на акустичних гітарах і співали мої пісеньки. Я тоді впевнено розмовляв російською, бо таким було суспільство, і закінчував я російську школу. А українську вивчив вже в Теребовлянському коледжі, де навчався з 2002 року.

Серйозно займатись музикою я почав в 2006 році. Тоді популярним був гурт "5nizza". Хлопці показали, що з акустичною гітарою можна і хіп-хоп робити. В той період в мене була фінансова криза, а "1+1" якраз запускав вокальний проект "Суперзірка". Через безвихідь на останні гроші купив собі жетон на метро і приїхав в "Український дім", щоб пройти кастинг. Тоді в журі сидів Потап, Вєра Брєжнєва і Юрій Зільберман. На перший кастинг я приїхав, не ставлячи перед собою жодних цілей, але проскочив. І тоді, вперше довелось співати з оркестром перед камерами. Тобто не так, як я звик - під застілля на гітарці. Це дало мені поштовх до створення гурту в Києві і поступово привело до того, що маю зараз. 

Фото: Фейсбук Зіновія Карача

А як щодо кар’єри ведучого? Як ти опинився на "Львівській хвилі"?

Спочатку я вів різні свята, корпоративи, весілля. Це, мабуть, ще до навчання було. Потім почав працювати на інтернет-радіостанції "Яскраве радіо" в Києві. Коли перебрався до Львова, то спершу працював на радіо "Вголос", набирався досвіду, і ось, дякувати Богу, я на "Львівській хвилі" з грудня 2017 року. Як на мене, це найоптимальніший колектив. 

Фото: Фейсбук Зіновія Карача

Тобто на "Хвилю" ти прийшов уже з певним багажем знань, як професіонал своєї справи?

Так, я вже мав досвід роботи, мені не довелось вчити пульт і комп’ютерну програму. Пропозиція надійшла від Влодка Лучишина, якраз в той період, коли я проходив сліпі прослуховування на "Голосі країни". Якщо переглянути мою розмову з тренерами, то на запитання Тіни Кароль про те, де я працюю, відповів, що я безробітний. Хоча, за кілька днів до того Влодко мені запропонував роботу, але я не знав як все складеться і скільки часу займе участь в шоу. Та коли на каналі почалась трансляція 8-го сезону, я вже вилетів. Воно все дуже довго триває на початку, а потім, навпаки. В нас був всього місяць на підготовку до батлів. 

Місяць на одну пісню?

Так, але ж ти не щодня працюєш над нею. Немає можливості з музикантами зустрічатись кожного дня. Тобто за ті 30 днів я приїжджав в Київ 3 рази. Там такий собі "конвеєр", кожному виділено окремий час.  

Ти вирішив взяти участь у шоу, бо хотів чогось навчитись чи пропіаритись?

В першу чергу пропіаритись. Тут немає чого соромитись. Спершу я взагалі не хотів йти, бо не вважаю себе професійним музикантом - у мене немає музичної освіти і колосального багажу знань. Я роблю так як відчуваю. Тому важливу роль відіграє моя команда музикантів, за допомогою яких оживає і розквітає те, що я сам пишу. 

У "Голосі" беруть участь дуже потужні вокалісти, з якими я б не хотів змагатись. Але я також мав на меті знайомство з Сергієм Бабкіним, тому і вирішив піти на шоу. Я давно хотів почути його думку про мою творчість. Мені цікаво було подивитись на внутрішній світ людини, яка пише пісні, що глибоко мене зачіпають. Особисто мені дуже допомагають знайомства з успішними, досвідченими людьми. Це надихає і дає хороший приклад. 

Але, на мою думку, на "Голос" не варто йти з метою чогось навчитись. Там занадто короткі терміни. 

А в Сергій Бабкіна ти чогось навчився?

Як будь-яке випробування, це загартувало мене. Якихось конкретних змін в мені, як в музикантові, я не відчув. Ну що може змінитись за 6 чи 7 репетицій? 

А як відбуваються репетиції?

Зазвичай, зйомки сліпих прослуховувань тривають 3 дні. Коли команда набралась, приходять менеджери і оголошують про подальший графік. В конкретний день ти приїжджаєш в Київ на студію, де відбуваються репетиції. Тебе знову зустрічає менеджер. А в певний момент, коли наступає твоя черга, ти заходиш в спеціальну кімнату. Там чекає продюсер проекту і твій тренер, який дає тобі пісню для вивчення. Все строго, бо крім тебе є ще багато інших учасників. Тому туди не беруть людей, з яких треба щось дуже "ліпити" - на це немає часу. Займаються лише з тими, хто справді має серйозний потенціал. Ну ще можуть взяти якусь яскраву особистість без потенціалу, але вона буде там як "фрік".  

В нашому випадку Сергій дуже серйозно підходив до питання аранжувань. 16 людей в команді поділили по двоє. Тобто для боїв треба було вибрати 8 пісень. Кожну з них він пропрацював вдома, аранжування записав під гітарку на диктофон. 

В нього теж немає особливого хисту, він не займався з дитинства вокалом з викладачами. Те, що ми вміємо співати, він в 40, а я в 33, це набуте з досвідом. Тому він не міг давати професійні поради з вокалу, для того там є окремі вокалісти. Він більше говорить про внутрішнє, про настрій, який треба передати через текст і через рухи. Внутрішнє - це найважливіше, я переконаний.

Сергій дуже кльово висловлюється, коли пише, але йому дуже складно говорити в реальному часі. В нього страшенний потік думок в голові, і не вистачає слів для того, щоб їх якось скласти до купи. Тому є Сніжана (Бабкіна, дружина - ред.), яка все перекладає.     

Фото: Фейсбук Зіновія Карача

Повернемось до Львова. На радіо ти часто ведеш прямі ефіри з місцевими знаменитостями. Як оцінюєш львівський шоу-біз - це дружнє чи конкурентне середовище?

Складне запитання, я мислю трішки іншими категоріями. Не знаю, правильно це чи ні. До 99% творчості, яку продукує та чи інша людина, я ставлюсь з повагою, а не оцінкою. Взагалі по життю я стараюсь нікого не судити і не осуджувати. Якщо я маю що сказати конструктивне і знаю, що цій людині можу висловити свою точку зору, то звісно ж, я це зроблю. Так чи інакше, я не розцінюю львівський шоу-бізнес як шоу-бізнес і не розцінюю львівських виконавців як конкурентів. Знову ж таки, тому що зараз я не розраховую заробляти гроші і збирати хоча б "Малевич" своїм сольним проектом "Карач". 

Чи дружня обстановка? Думаю, так. Поки що у мене вийшов лише один трек і я не знаю як мене розглядають інші люди. Львівський шоу-бізнес своєрідний. Він подобається мені набагато більше, ніж київський. Як мінімум через більшу людяність. В Києві треба багато всього на себе начепити, щоб бути менш вразливим. А тут - можна бути собою. Я переїхав до Львова свідомо, щоб жити тут і займатись музикою. 

Якщо говорити про тих людей, які приходять до мене на радіо, то ми з ними навряд чи конкуруємо, тому що орієнтуємось на різну аудиторію. А якщо говорити про творчість і музику загалом, то, на мою думку, музичне обличчя в Україні мають лише два міста - Львів і Харків. 

Але ти б хотів масштабувати свій проект на всю Україну?

Звичайно, я це й роблю. Скоро презентую свою першу пісню у Тернополі, вже був в Івано-Франківську.

Які відгуки?

Переважно добрі. Я не дуже займався рекламою, тому трек має доволі помірну кількість прослуховувань. Загалом всім "зайшло". Ті, хто добре мене знає, думали, що це буде якась дуже сумна пісня. Я люблю ліричні мелодії, щось типу Radiohead. Але вийшов такий собі світлий фанк. До слова, Віктор Винник з групи "Мері" похвалив трек, але сказав, щоб я виганяв з себе Бабкіна. 

Хто працює з тобою над проектом "Карач"?

Пісню "Не зупинити осінь" ми робили на студії "MuzProduction". Фактично вдвох ми її зробили - я і Міша Кравець. Він звукорежисер і саунд-продюсер цієї студії, ще й гітарист у багатьох львівських гуртах. Це поки що студійна робота, бо зараз я розриваюсь між Києвом і Львовом. Немає достатньо часу для живих репетицій з музикантами, а на студії все відбувається легше і швидше. 

Фото: Фейсбук Зіновія Карача

Чим "Карач" відрізнятиметься від "Wszystko"?

Це буде тільки авторська музика, не буде жодних каверів. Поки що я не можу описати жанр, в якому хочу працювати. Це буду просто я. Трек, який ми готуємо до випуску взимку, теж трохи диско-фанковий, але там відчутні домішки брейкбіту з моєї юності. Важко описати. Це, як потік емоцій, свідомості, як будь-яка авторська робота. Це буде творчість. Я не хочу ставити межі, вони поставляться самі по собі, коли сформується щось більше. Поки що - це величезна віддушина. Кавери обмежують. Проекти з іншими музикантами теж обмежують. Тому "Карач" - це можливість творити щось своє. Дуже хочеться показати на що я здатен. 

Тобто ти продовжуєш працювати і над Wszystko?

Звичайно, маємо ще купу всього, що треба показати світу. 

Як вдається поєднувати кілька проектів одночасно?

Я дуже щаслива людина. Я вчасно зрозумів, що не хочу займатись чимось, що просто тримає мене на плаву. Тобто моя улюблена робота приносить мені хороший прибуток. Звісно ж, це забирає багато часу, але це справа, яка мені дуже подобається. Я живу в цьому процесі.

У тебе вже є перший трек. Що далі - альбом, кліп, живі виступи?

До весни планую випустити ще дві пісні. Взимку разом із треком, можливо, знімемо кліп. Найближчий мій виступ відбудеться 9 грудня в рамках благодійної акції. Це буде мій перший вихід на сцену із сольним проектом. На перспективу планую сформувати свою команду музикантів і перейти до живих репетицій. Влітку, можливо, виступатимемо на фестивалях. Поки що не розглядаю проект "Карач" з фінансового боку, а виключно як творчу реалізацію. 

Фото: Фейсбук Зіновія Карача

Кого з українських виконавців слухаєш останнім часом?

Якщо брати до уваги українське ретро, то віднедавна знову почав слухати легендарну львівську "Арніку" і рекомендую всім їхній другий альбом 1974 року. А щодо сучасних, то сподобався новий альбом Laud. Є хороші роботи, і загалом мені подобається його підхід. Респект за те, що більшість пісень україномовні. Як на мене, в світі є дуже багато одноманітних і безликих зразків сучасної музики. І, попри те, що Laud прагне до сучасного, модного звучання, в нього є своя особливість.  

Я також дуже респектую Макса Пташника через підхід і до музики, і до справ загалом. Він дуже людяний, дуже щирий та дуже ініціативний. Завжди готовий з мінімуму технічних можливостей витягнути максимум. Ще поважаю хлопців із "Kadnay". Також дуже імпонує "Один в каное". Шукав щось круте україномовне з рок-музики за останні роки, але з цим все складно. 

Джамала залишається для мене топом, хоча це той випадок, коли в записі слухати нецікаво. А коли ти слухаєш її вживу, це суцільна магія. А ще мені сподобалась Tayanna. Я сприймав її як білий шум, загальну попсу. Але недавно почув уривок її пісні і подумав, що це "фірма". 

Поважаю також гурт Kazka, незважаючи на те, що ні тексти, ні музика - не мій формат. Але треба віддати належне - за останні роки в нас такого вибуху не було. 

Тобто можна сказати, що зараз стати відомим без продюсерів і грошей набагато простіше?

Не знаю чи простіше, але тепер це принаймні реально. Якщо раніше радіостанція була неприступною фортецею і ти не знав, як там все відбувається, то зараз ти можеш відправити свій запис через електронну пошту. Його принаймні послухають. Якщо не відповіли, потрібно далі тиснути. Тобто умови стали набагато сприятливішими. Але це все одно непросто, бо слухач став надзвичайно вибагливим. І це добре, бо конкуренція змушує робити якісний продукт. Хоча, в нас завжди будуть Олеги Винники і решта. Не знаю як це зробити, але мені б дуже хотілось, щоб був визначений критерій інтелектуальної цінності продукту. І на широкий загал виходили б тільки ті пісні, які його пройшли. Я не кажу це забороняти, але в публічних місцях не повинна звучати музика, яка не виховує. 

Ти не вважаєш, що люди самі створюють таких виконавців?

Так, це само собою. Є попит. Але потрібно обмежити широкий доступ до такої музики. Класична музика продовжує жити, незважаючи на те, що композиторів немає в живих вже багато років. При тому є маса людей по всьому світу, які вчаться виконувати класичні твори, є маса людей, які ходять їх слухати. Але, на жаль, Бах не звучить в маршрутках, на зупинках і в ресторанах. Винник, шансон, Дзідзьо і "Шльопали шльопки" нікуди не дінеться. Просто слухайте це вдома, збирайтеся клубом за інтересами. Треба дати людям змогу побачити, що є щось інше. 

Можна довго іронізувати через те, що раз на рік під час Leopolis Jazz Fest всі різко починають любити джаз. Але ж це прекрасна можливість почути щось нове, щось складніше, ніж поп-музика. І під джаз теж можна розважатись, випивати і танцювати. Не обов’язково одягати костюм і робити розумний вираз обличчя. Наші люди бояться чогось нового, не цікавляться новою музикою, бо їм достатньо того, що є. А в різноманітті полягає кайф життя, тому, дуже важливо змінити ситуацію. Треба визначати культурну цінність продукту, чи це фільм, чи пісня, чи будь-що інше. Це те, що ми повинні зробити і заради себе, і заради майбутнього покоління. Це те, що є тут, на нашій землі, в нашій країні. 

Фото: Фейсбук Зіновія Карача
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...