Унікальна пам'ятка архітектури, Палац Бесядецьких, у Львові на площі Галицькій, 10 руйнується на очах. В самому серці Львова цей палац стоїть наче пам’ятник рівня культури в «культурній столиці». Єдиний збережений палац XVIII ст. садибного типу у Львові міг би стати справжньою перлиною міста. Колись палац був центром світського життя: тут знать Галичини укладала ділові угоди, влаштовувала бали та виставки. Нині Палац Бесядецьких став прихистком для безхатьків.
На початку грудня цього року приміщення палацу Бесядецьких мало не згоріло, адже в підвалах безхатьки намагалися розвести вогонь, щоб зігрітися. Серед купи сміття, порожніх пляшок та шприців, обписаних написами стін заледве можна вгледіти залишки культурної спадщини.
У Львівській міській раді кажуть, що не можуть повпливати на стан будівлі, адже вона належить Львівському національному університету імені Івана Франка.
Сьогодні, 21 грудня, Львівській обласній раді комісія культури провела спільне засідання щодо питання надання фінансової підтримки по певних об’єктах Львівському національному університету імені Івана Франка.
Присутня на нараді начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілія Онищенко повідомила, що у неї до університету є багато зауважень і, в першу чергу, саме через стан Палацу Бесядецьких.
«Є будівлі, які передані їм на баланс, і вони не дають собі із ними раду. Так є з Палацом на пл. Галицькій, 10. Приміщення було забране у бібліотеки і передане Львівському національному університету імені Івана Франка. Вони починали там ремонтні роботи, але закінчилися гроші, і тепер приміщення просто руйнується: тече дах, нищиться інтер’єр, була пожежа», - розповіла Лілія Онищенко.
Вона додала, що безхатьки оселилися в Палац Бесядецьких, адже приміщення стоїть без охорони.
За її словами, є загроза, що приміщення палацу взагалі довго не простоїть, якщо власники не почнуть негайні роботи. В першу чергу – залатати діри в даху.
Додамо, що Львівському національному університету імені Івана Франка приміщення передали ще у 2002 році.
Лілія Онищенко зазначила, що університет не визначився, що там має бути, адже йшлося і про корпус історичного факультету, і про Інститут післядипломної підготовки.
Однак фахівці кажуть, що перепланувати приміщення так, щоб воно було придатне для навчального процесу – неможливо.
За словами Лілії Онищенко, Львівському національному університету імені Івана Франка пропонували відмовитись від Палацу Бесядецьких, а віддати їм взамін будь-яке інше приміщення, а силами місцевої влади почати відновлювати пам’ятку культури. Однак в університеті відмовились від такої пропозиції.
«Одразу скажу, щоб потім нічого не говорили, що місто щось там хоче зробити. Будівля Палацу не підлягає приватизації. Однак, там можна було б обладнати виставкові зали, створити музей історії міста, зробити резиденцію для прийому міжнародних делегацій тощо», - пояснила вона.
Вона також додала, що колись в цьому приміщенні діяв такий собі музей промислу Галичини, і це також можна було відродити.
Окрім того, в самому палаці в середині під склепінням великої зали є скульптурні групи, які також потребують порятунку.
Лілія Онищенко в коментарі Гал-інфо зауважила, що приміщення пам’ятки університет добровільно віддавати не хоче, але місто може забрати його через суд.
«Це крайній захід. Ми бачимо, що приміщення дуже пошкоджене і невідомо скільки зим палац ще перезимує. Можна було б забрати приміщення через суд, але самі розумієте, що судитися з університетом місту не дуже хочеться», - пояснила вона.
Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Львівського національного університету імені Івана Франка Мар’ян Лозинський, своєю чергою під час наради повідомив, що на цей об’єкт проектно-кошторисну документацію робили вже двічі.
Він додав, що університет витратив 2,5 млн грн на те, щоб вивести палац з аварійного стану. За рахунок цих коштів були укріплені фундаменти палацу.
«У нас є 24 навчальні корпуси і на утримання в належному стані ми витрачаємо кошти студентів-платників. Це державне майно. Це не є майно університету», - сказав він.
В коментарі Гал-інфо проректор сказав: «Ми не можемо відмовитись від палацу, бо ми інвестували гроші у виведення його із аварійного стану, ми маємо плани щодо продовження і завершення капітального ремонту. Відтак, плануємо там розмістити навчальний корпус, адже у нас є дуже гостра потреба у аудиторному фонді, бо студенти займаються у дві зміни зранку і до пізнього вечора. Єдиною проблемою є пошук коштів. Я вже говорив, у нас проблема номер один – це ремонт приміщень навчальних корпусів, яким сто років. Щороку ми виділяємо кошти на ремонт таких приміщень. Отож, питання відмови від будівлі – не актуальне».
На запитання, чи є охорона в Палаці Бесядецьких, він сказав: «Звичайно там є охорона. Там є відділ сторожової охорони, який працює як і в усіх навчальних корпусах та гуртожитках».
За його словами, щоб довести приміщення до належного стану потрібно понад 20 млн грн.
«Зрозуміло, що ситуація змінюється, ми будемо переглядати проектно-кошторисну документацію. На жаль, тенденція не йде до зменшення, а тільки до збільшення фінансових витрат на капітальні ремонти, які ми проводимо. Щороку ми інвестуємо мільйони гривень у ремонтні роботи навчальних корпусів», - сказав Мар’ян Лозинський.
Він ще раз нагадав, що близько двох років тому університет провів украплення фундаментів Палацу Бесядецьких.
Наразі зрозуміло, що конфлікт між міською владою Львова та університетом ім. І.Франка не вирішить проблеми багатостраждального палацу. Єдине, що його врятує, – це досягнення згоди, виділення коштів та терміновий початок будівельних робіт, щоб зберегти унікальний зразок палацу садибного типу у Львові.
Дата будівництва палацу наразі не з'ясована. Не віднайдено також первинний проект, як і не встановлений його автор. На думку проф. Єжи Ковальчика це могли бути 1740-ві роки. Автор — Бернард Меретин. Володимир Вуйцик припускав, що датою побудови палацу міг бути 1737 рік. Він виходить з того, що 1734 року майстри мулярського цеху оцінювали якісь старі руїни на Галицькому передмісті, а вже 1737 року комісія з представників магістрату оглядала нововимуруваний палац, зведений на старих фундаментах. Із цього він вважає малоймовірним припущення, що проект належав Бернарду Меретину, оскільки той з'явився у Львові лише 1738 року. Натомість припускає, що автором міг бути Ян Гербут — цеховий будівничий. Не викликає однак сумнівів той факт, що незабаром Меретин провадив реконструкцію після пожежі 1745 року. 1756 року палац перебудований за проектом французького архітектора П'єра Ріко де Тірргея. Вересень-листопад 1780 року — реставрація під керівництвом П'єра Дені Ґібо. У 1830-ті роки — реконструкція скульптором і архітектором Фридериком Баумананом. Зміни торкнулись як екстер'єру так і інтер'єру (Білий зал, Жовтий кабінет та Червоний покій). Палац змінив вигляд, набувши рис ампіру. 1866 року замінено перекриття головної зали архітектором Л. Солецьким. 1885 рік — реставрація під керівництвом архітекторів Яна і Карла Шульців. Зовнішній вигляд був змінений на пишний необароковий. Із західної сторони добудовано триповерховий флігель. У 1933 році проведено ще одну реконструкцію фасаду, тепер вже архітектором Іваном Багенським. Майже одночасно, за проектом Зигмунта Кендзерського укріплено стіни та інші несучі конструкції, замінено дах. У великій залі встановлено балкон-галерею. Інтерʼєр набув рис ампіру та історичних стилів. Фасад у нинішньому вигляді поєднує риси неокласицизму та ар деко і повністю відповідає проектові Багенського. Первісному вигляду відповідають лише форми основної брили. Це зокрема три ризаліти фасаду, та кількість осей.
Першим власником був доктор медицини і райця львівського магістрату Карло Ґарані. Від 16 січня 1758 перейшов у власність графів Бєльських. Наприкінці XVIII ст. у будинку містилось поштове управління. Від 28 травня 1800 року палацом володіє граф Теодор Потоцький, котрий через три роки подарував його своїй дружині Кордулі Потоцькій з Коморовських. Відомо, що Потоцька до 1818 року здавала одне з приміщень палацу львівській православній громаді, котра використовувала його як каплицю. Пізніше ця громада осіла на вулиці Францисканській (нинішня Короленка), де і тепер знаходиться їхня церква св. Георгія. По смерті графині у 1837 палац успадковано її рідним братом. Певний час частина палацу належала родині Уленецьких.
З 1939 року до палацу перенесено Львівські контракти, котрі раніше відбувались у редутовій залі при колишньому монастирі францисканців, що знаходився на вул. Театральній. 1849 року палац куплений Тадеушем Вишньовецьким, а 1865 року — Леоном Солецьким.
Від 26 червня 1884 року палац належав радникові Галицького намісництва Альфредові Бесядецькому. 1888 року палац перейшов у власність міста. 1892 року за палацом, на місці колишнього саду, міська влада збудувала ринок. 1938 року магістрат прийняв рішення створити у палаці археологічний музей. Реалізувати ці плани завадила Друга світова війна.
В радянський час палац використовувався як Львівська обласна наукова бібліотека ім. Ярослава Галана. Після проголошення незалежності був віднесений до комунального майна обласної адміністрації. Внаслідок аварійного стану та загрози знищення книгозбірні бібліотека була перенесена в інший будинок на проспект Шевченка, 13. Сам будинок рішенням сесії переданий Львівському національному університету імені Івана Франка. Силами та заходами Університету розпочато ремонт, котрий триває донині. Очікується, що по закінченні ремонту у будівлю переїде історичний факультет. 17 жовтня 2008 року набув чинності закон, згідно з яким палац внесено до «Переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
