Американський економіст українського походження, доктор Ірина Лендел в інтерв’ю Гал-інфо розповіла про проблему політизації теми видобутку сланцевого газу на Олеській площі: "Якщо є ризики, то я про них говорю, якщо є економічні вигоди, то я теж про це кажу".
Яка ваша місія в Україні як науковця, який займається тематикою сланцевого газу?
Я працюю в університеті, займаюся науковими дослідженнями і є заступником керівника центру економічного розвитку державного університету Клівленда в штаті Огайо. Мене запросило посольство США не з агітаційною метою, а з інформаційною. Вони бачать багато неточної інформації про сланцеве буріння, тому вирішили, щоб про це розповіли науковці. Інформація дійсно є викривленою, адже, до прикладу, розказують, що дуже багато води потрібно для сланцевої свердловини, але не кажуть, що така свердловина буде продукувати значно більше газу.
Власне, люди потребують інформації, яка є на часі. Оскільки ж обговорювали конкретну угоду щодо конкретної площі (Олеська площа, - ред), то автоматично мене сприйняли, як агітатора саме за цю угоду і саме на цій площі. Але я не бачила угоди і знаю лише схематично про площу. Коли, скажімо, мене питають, що, мовляв, густота населення втричі більша допустимого, то, чесно кажучи, я про це нічого не знаю.
Моя місія – це те, що я можу пояснити. Я лише повідомляю ті факти, які я вивчала.
В якому штаті ви живете?
В штаті Огайо.
Безпосередньо там, де видобувають сланцевий газ?
Безпосередньо туди, де бурять, постійно їжджу на заводи. Один раз побачити – це краще, ніж сто разів прочитати. Взяти хоча б один аспект. Сьогодні на Львівщині говорять, що нові робочі місця не з’являться, але не говорять, що технологія нині така, яка не вимагає стільки робочих місць. Більшість газу з Огайо звозять на новий газопереробний завод, що на кордоні Вест Верджинії та Пенсільванії. Ми, як науковці, нещодавно поїхали туди. Весь завод обслуговує брига робітників у 44 особи. Абсолютно все автоматизовано. Власне, треба працювати над питаннями новітніх технологій, і це нормально.
Ви вважаєте, що в питанні видобутку сланцевого газу на Львівщині домінує політична складова?
Політичний аспект цього питання дуже відчувається. Політична площина домінує. Тягнути ж декларативно економічні аргументи у політичну площину – це не правильно. Я економіст, а не політик. Я особливо відчуваю цей політичний аспект, адже такі економічні бесіди я веду й в США. При цьому там нема такої політичної складової. Нехай партії між собою не згідні, але все переводять у цивілізоване русло. Це інша ситуація, інша країна та інший етап демократії. Тому, можливо, й не варто порівнювати політичні процеси, бо це буде несправедливо до України. Я тішуся демократією в Україні. До того ж, в США в таких ситуаціях теж все ділиться на біле та чорне, але я не відношуся ні до тих, ні до інших, адже я науковець, і я мушу бути об’єктивна. Якщо є ризики, то я про них говорю, якщо є економічні вигоди, то я теж про це кажу.
Основними ризиками на Львівщині є густота населення та запаси мінеральних вод. Чи не так?
Насамперед хочу сказати про те, чим різниться стиль роботи та дискусії, а також сам робочий темп в Україні та в США? Отож, як на мене, цю тему в Україні надто розтягнули у часі. Я зустрічалася і запитувала те, що мене цікавило. Мені здається, що такі питання як мінімум треба було б розділити на два потоки – на погодження самої угоди та незгоду з тим, щоб вести буріння на Олеській площі. Так, у розмовах зі мною представники різних політичних партій говорили про те, що не згідні з бурінням, але визнавали, що політичний момент важливіший. І вони мусять вирішити, на якому кріслі вони хочуть сидіти.
Для мене ж ця проблема більше стосується того, чи потрібне буріння людям, чи саме тут його потрібно робити? Скажімо, є ще такий принцип, на позиції якого стоїть штат Нью-Йорк. Вони вирішили споживати газ здобутий нетрадиційним методом, але не хочуть добувати його у себе. Це дещо така імперська позиція. От і Львів хоче вживати газ, але не хоче його добувати на своїй території. Може це й і не безпідставно. Однак щоб дати точну відповідь, треба вивчати ситуацію та робити дослідження. У своєму штаті Огайо я працювала над цим проектом рік. І працювала не в такому темні, як ваші депутати читали угоду... Це надзвичайно серйозно. Я знаю, що є запаси води, є Олеський замок, я розумію що висока густота населення, однак я не бачила цифр. Коли це питання дослідити, то тільки тоді можна буде сказати точно.
Власне, відмежовуватись від угоди також треба правильно. Має бути стратегічна програма забезпечення тієї ж енергетичної незалежності України. Вона має бути на національному рівні. Ця програма повинна бути скоординована на регіональних рівнях. Треба диверсифікувати портфель отримання енергії. Президент підписав указ про пільгові умови інсталяції усіх видів пристроїв, які генерують відновлювальну енергію. Це прекрасно, але це розглядають окремо від питання сланцевого газу. Треба координувати свої дії.
Якщо, скажімо, зважаючи на густоту населення, виникнуть труднощі, тоді треба подивитися, а де ще є поклади сланцевого газу? В яких масштабах, скільки треба свердловин? Адже не можна дати відповідь, як близько будуть свердловини до будинків, не дослідивши усіх аспектів – тектоніки, геології тощо.
Чи може бути таке, що вчені виявлять, що на Львівщині справді ризиковано видобувати сланцевий газ? Що тоді?
Щоб відповісти на це питання з юридичної точки зору, то треба ретельно прочитати угоду. Я не можу відповісти, бо не бачила угоди, але в нормальних демократичних країнах завжди є точка повернення, тим більше, якщо перемовини ведуть з центральним урядом. Жодна міжнародна компанія не буде сваритися з урядом держави, але є певні зобов’язання, які уряд на себе також узяв. Це вже у площині дипломатії та політики.
А як бути із тим, що розповідають мешканці східних областей – Донецької та Харківської. Як щодо відкритих басейнів з хімічними сполуками?
Коли я приїздила в Донецьк, то там люди жалілися на екологію... ніхто не контролює викиди із шахт... Але це зробили не «Шелл» і не «Шеврон», не американці, які хочуть нібито виснажити Україну. Це зробили українці. Треба бути чесним. Якщо ж ми говоримо про американський досвід, то я ніде не чула про такі жахи.
Тепер про басейни відстояної води. Вони висихають, їх спеціально залишають відкритими, це один із шляхів утилізації - випаровування. Потім ці сухі відходи згортають і захоронюють у могильник. Чи буде так в Україні? Я не не знаю, але практика така.
Правда і те, що використану воду закачують назад у свердловини. Так, вона з хімією, але туди закачують те, що взяли звідтіля ж. Знаючи американську академічну науку, я ніколи не повірю, що наші вчені не говорять і не знають про міграції хімії та води у глибинах і товщах розломів, у які її закачують.
І все ж люди бояться цих ризиків
Ці ризики можна побороти так, як побороли режим тоталітаризму. Якщо не почати щось робити, то нічого і не станеться. Я дуже тішуся, що люди виступають і висловлюють свою думку, бо 10 років тому такого б не було. Такого б не було і до Помаранчевої революції... І це не лише тому, що влада десь робила певні утиски. В першу чергу змінився менталітет людей. Не треба робити кроки назад. Якщо ми себе перебороли і зробили крок вперед, в демократичних процесах, то давайте ту демократію привносити в культуру виробництва.
Вам щось відомо про спроби хабарництва у цій справі?
Мені відомо те, що Україна вступила до міжнародної організації, яка бореться з корупцією в енергетичних галузях. Я не працюю на американський уряд, але я приїхала разом із представниками уряду. Я розумію, що однією із функцій Посольства є саме нагляд за тим, щоб американські компанії не чинили корупційних дій. Це те ж саме, що давати хабар полісмену в США і вірити, що він його візьме. Це є неприйнятним для американців.
Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.
