Продовження інтерв’ю з начальником ГУ МВСУ у Львівській області генерал-лейтенантом Михайлом Цимбалюком.
(Початок читай тут.)
- Cкажіть, будь ласка, що викликало таку велику кількість міліції під час проведення у Львові заходів до Дня Перемоги?
- Нам було достеменно відомо що, готуються провокації. Була інформація, відповідно до якої спеціально для інформагентств були написані «заготовки» про зіткнення і побиття, про масові затримання…Ці «заготовки» деякі політичні сили планували вкинути в інформаційний простір. За сценарієм, ветеранів, отих літніх людей, біля одного з пам’ятників мали побити, хотіли потрощити автобуси, лягти на проїжджу частину дороги… За оперативними даними, ми знали, кого з ветеранів планували побити у під’їзді, що роздавали гроші за участь у протестній акції. Власне, хочу подякувати працівникам оперативних служб, які вчасно отримали інформацію, ми її проаналізували і вжили адекватних заходів. Це перше.
По-друге, жодний нормативний документ, який діє в системі МВС, не регламентує, скільки потрібно у таких випадках задіювати особового складу. Всюди написано одне: керівник, володіючи відповідною оперативною інформацією, повинен вжити таких заходів, щоб забезпечити охорону громадського порядку. Тому я готовий до критики, що було забагато міліції, але її було стільки, щоб ми могли гарантувати безперешкодне виконання рішення суду, яке тоді набуло чинності. Також ми виконали указ Президента про відзначення 9 травня і не допустили того, щоб знову про Львівщину говорили, як про регіон із низьким рівнем толерантності та культури. Зрештою, ми запобігли тому, коли б ЗМІ заполонила інформація, що, мовляв, молоді люди побили ветеранів, які проливали кров на фронтах війни.
Я ще раз кажу, ми готові до конструктивної критики, але, наголошую, міліція зробила все для того, щоб на 9 травня у Львові не було провокацій. І я дякую всім львів’янам, котрі з розумінням поставилися до тих заходів безпеки, вдячний їм за продемонстровану мудрість і за те, що ми зуміли гідно провести святкування Дня перемоги. Бо людей, які у 1941-1945 роках ризикували життям на війні з фашизмом, стає все менше і менше. Нехай історики з'ясовують, хто у цій війні був правий, а хто ні, але ми дали можливість ветеранам пройти вулицями центральної частини міста, взяти участь на святкуваннях в Опері, на Пагорбі слави. Тому ще раз запитую у моїх опонентів, які кажуть, що 9 травня міліції було забагато: а скільки треба було? Ніхто ж не може чітко відповісти – на десять осіб більше, чи, навпаки, менше. Головне, що охорону громадського порядку ми забезпечили. І я розумію, звідки взявся той галас -декому не вдалося здійснити провокативний план, який засвідчений у наших документах. Але ми його оприлюднювати не будемо. Можливо, про це колись напишуть історики.
- Михайле Михайловичу, а чи готова міліція так само забезпечити охорону громадського порядку в День УПА?
- Звичайно. Однозначно. Нещодавно ми провели у Львові Свято героїв. Ми також знали, що деякі представники інших політичних сил хотіли зіпсувати урочистості. Було вжито аналогічні заходи безпеки, тільки цього разу багато працівників міліції були у цивільному. До того ж, перед святкуванням вдалися до активних превентивних дій. Бо коли відбуваються такі події, то йде підготовка заздалегідь.
Власне, напередодні кожного такого заходу ми проводимо профілактичну роботу, зустрічаємося з представниками різних політичних сил, працюємо із колегами із СБУ, обмінюємося інформацією. Саме завдяки цьому Свято героїв пройшло мирно та урочисто, бо була проведена відповідна робота з тими, хто хотів його зіпсувати, комусь за щось помститися. Ми жорстко і конкретно, із застосуванням відеотехніки попереджаємо про недопустимість провокацій та порушень громадського порядку. Так само, я переконаний, буде і під час святкування Дня Конституції, Дня незалежності, Покрови, Свята козацтва і Української повстанської армії… Ми будемо робити все, щоби ніхто і нікому не зіпсував святкового настрою.
- Якщо дозволите, кілька запитань, про Ваше особисте життя?
- Будь-ласка.
- Cкажіть, де мешкає Михайло Цимбалюк і чи переїхала до Львова Ваша сім'я?
- Як і 2007 року, я винайняв помешкання неподалік обласного управління. Я люблю прогулятися Львовом пішки, поспілкуватися з людьми. Мені приємно, і я завжди про це говорив, що у Львові на вулиці я, на жаль, отримую більше інформації, ніж від своїх підлеглих. Я люблю зустрічатися з простими людьми, які відверто, дивлячись у вічі, розповідають про те, що відбувається в міліції, у місті загалом.
Уже приїжджала моя дружина, яка не зовсім підтримала мій вибір щодо помешкання. Коли я запитав у неї, чи переїде до Львова на постійно,сказала «ні». Сім’я моя мешкає у Тернополі. Дружина працює вчителем. Цей рік у неї відповідальний, бо її учні закінчують школу. Вона в турботах, дітьми марить. І я пишаюся, що моя дружина знаходить себе у праці, бо я, на жаль, мало приділяю їй уваги. До речі, у 2007 році я відмовився від отримання державним коштом квартириу Львові. В Полтаві я зробив те саме, хоча такі ж пропозиції були і там:проживав у готельчику, що є на території Головного управління. Свої відмови від помешкань вважаю правильними. Якщо місцева влада має змогу надати житло, то його краще віддати людям, які все життя віддали міліції і нині на заслуженому відпочинку.
У Львові ж і за державні, ані за власні кошти не планую купувати житла. Але Львів є Львів. Не встиг я звернутися в агенції щодо винайму квартири, як одразу почали телефонувати деякі знайомі і пропонували квартиру у власність за пільговими цінами. Я подякував і сказав: «Шановні, у вас викривлена інформація. Я не купую житло, а хочу його винайняти».
Це специфіка Львова. Я не ображаюся і готовий до того, що до мене будуть більш прискіпливо ставитись, навіть більше, ніж в 2007 році. Маю достойне помешкання в Тернополі. Свого часу отримав квартиру в Рівному. Продав. Також продав квартиру у Тернополі, яку отримав ще в 1993 році, працюючи в ДАІ. За отримані кошти купив окреме помешкання для сина. Він у мене вже повнолітній, йому 24 роки, займається своїми справами.
Отож, винайнявши у Львові квартиру, я почуваю себе комфортно. Наприкінці місяця заплачу за оренду та комунальні послуги. Я не хочу брати на себе якісь зобов’язання і від когось бути залежним.
- Маєте якесь захоплення?
- Захоплення ще з юних літ – мисливство, але суто у хорошому розумінні. Я виріс у горах, а там є святі речі – як, коли і якого звіра можна здобувати, а якого ні. Ходжу на полювання радше для того, щоб поспілкуватися з близькими друзями і природою. Так само вихований у мене і син, що полювати можна лише на кабана, вовка і ведмедя. Вважаю, що це достойні звірі, а всі інші дані Господом Богом для краси та спілкування. На Полтавщині дуже багато мисливських угідь, цієї зими був кілька разів на плювання. А взагалі, дуже люблю поратись по господарству, доглядати за садом, який є у Підволочиському районі, де проживали покійні батьки моєї дружини. Часто навідуюся туди. Одним словом, як є вільна хвилина, намагаюся приділити увагу суто сім’ї. Мій син практично виріс без мене, бо тато займався вихованням інших… Тому я низько схиляю голову перед дружиною, яка подарувала мені і виховала такого чудового сина.
- Уже були на полюванні десь на Львівщині?
- Щоб «зняти» усі такі питання, то одразу скажу, що на Львівщині останнім часом на полюванні не був. 2007 року був двічі, одного разу, працюючи на Полтавщині, приїжджав інкогніто – на запрошення одного з мисливських господарств Львівської області. Нічого тоді не здобув, навіть не стріляв, але побачився із друзями і отримав величезне задоволення?
- Маєте багато друзів?
- Поняття «друзі» для мене дуже специфічне, навіть дещо інтимне. Коли б я сказав, що маю багато друзів, то був би не щирим. Можливо, на це вплинула специфіка моєї роботи, часті переїзди. Але я завжди намагався залишатися самим собою. Є одна річ… коли люди, яким ти довіряєш і вважаєш їх своїми друзями, ти їх перевірив часом…, а раптом вони ставлять тобі умови, за котрих ти або загубиш свою офіцерську честь, або друга… Тоді розумієш, що це не дружба а корисливий інтерес. Тому кажу щиро, друзіу мене небагато.
- Які вподобання маєте у літературі?
- Мої улюблені літературні речі – це твори Ліни Костенко. Її я знаю особисто і горджуся цим. Багато творів знаю напам'ять. Це те, що я читаю, чим я живу, навіть видав збірку поезій Ліни Костенко, які мені близькі по духу.
- Чи їздите за кермом, і як часто Михайла Цимбалюка зупиняють працівники ДАІ?
- Коли я працював на Полтавщині, досить часто сам на власній машині їздив додому. Справді, це змога поспілкуватися із учасниками дорожнього руху і працівниками ДАІ. Завжди «скидаю» швидкість, коли мені сигналять перемиканням світла… Мені дуже незручно, коли я порушив Правила, а працівник ДАІ перед вибором: складати протокол чи ні. До речі, коли я працював у Полтаві, то два протоколи на моє ім’я надійшли, і я чемно сплатив штраф.
Мені прикро було, але не за те, що сплатив штраф, а за те, що порушив. Як учасник дорожнього руху визнаю, що система дорожнього руху в Україні є такою, яка не дає стовідсоткової можливості уникнути порушення. Це прикро. З іншого боку, коли тебе, генерала, зупиняє сержант, то ти ставиш його у незручне становище, і сам опиняєшся у такому ж… Скажу так, ні посадою, ні погонами не зловживаю. Взагалі, намагаюся не порушувати.
- Дякуємо за щире інтерв’ю.
Розмову вів Іван Хас.
