Відомий український письменник Андрій Кокотюха, автор сценарію до фільму «Червоний», автор 63 книг, серед яких 14 історичних романів, у інтерв'ю Гал-інфо розповів, чому він вважає сучасну українську літературу - "дитиною із неповної родини", чому його книги потрібно екранізувати, а також пояснив свій поділ літератури на масову та високу.
Як ви оцінюєте загальний стан літератури в Україні?
Сьогодні в Україні з жіночою літературою все гаразд, а з літературою для дітей - все дуже навіть в порядку, я б навіть сказав, що вона конкурує між собою. Ми наближаємось до того, що скоро дитячі автори зможуть писати так, що це стане їхньою професією, а не хобі. Це пов’язано із тим, що теперішні діти народжені близько 10 років тому, а юність їхніх батьків припала на тотальне безкнижжя, закриття книгарень, «кризу» у видавничому житті. Тому ці батьки розуміють, чого їм бракувало, а відтак активно купують дитячі книги. Наприклад, мої дитячі книги вже 7 років видають та перевидають у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га».
Однак у літературі не вистачає чоловічого погляду на цю ситуацію. Я б сказав, що наша література, як дитина із неповної родини. Дитина повинна мати двох батьків, а якщо дитину виховує мама чи тато, то вона чогось не отримує. Щодо української літератури, то тут дуже багато жіночих голосів та, на жаль, дуже мало чоловічих.
Не вистачає авторів-чоловіків, які б писали навіть про жінок. Жінка цілком може і повинна бути героєм художнього твору. Часто ми зустрічаємо історію про те, як жінка потрапляє у скрутну ситуацію, потім читач слідкує, як вона вибирається із неї. Часто автори використовують стереотип про жіночу слабкість, також у більшості випадків жертвою викрадення стає дівчинка, а не хлопчик. В українській літературі бракує чоловічих голосів, не вистачає чоловічої раціональності, а жіночих емоцій повно.
Що для вас література ?
Для мене література, кіно та музика – це інтелектуальна розвага. Тільки один розважається, читаючи Забужко, інший - Кідрука. Не можна читати те, що не приносить тобі задоволення.
Як ви відноситесь до сучасної української літератури?
До української літератури я не можу ставитись погано, бо я є учасником цього процесу. Я погано ставлюсь до українських письменників, і себе я також не вважаю письменником, бо я пишу для кіно і я орієнтований на ті фільми, які можна собі уявити при наших можливостях. Я пишу твори із 7 років і вже 19 років працюю в кіно. Майже все, що пишу, – це кіноромани, або документальне кіно. Якби в Україні 20 років тому почали знімати кіно, то зараз усі мої книги були б не романи, а кіносценаріями.
Коли я пишу книжку, то виходжу на локацію і уявляю, як це все виглядає, щоб розуміти, як і куди веде та чи інша вулиця. Інші письменники так не роблять, тому усі мої книги – кіносценарії.
На жаль, в Україні письменник - це синонім слова злидень. Людина, яка пише книжки, не може своєю працею заробити собі на життя. Винятком є єдиний Андрій Курков, сучасний український письменник, але тільки тому, що його книги перекладають та видають у 33 країнах світу. Він єдиний, хто живе із письменницької праці. Можливо, й Юрій Винничук, якого зараз почали перекладати за кордоном. Для прикладу, Сергій Жадан заробляє на тому, що дає концерти.
Я автор 63 книжок, співпрацюю із 10 видавництвами, однак я не живу із того, що пишу книжки. Окрім того, я й журналіст, часто пишу різноманітні огляди та інші тексти і повірте, що за 4 матеріали я отримую так само як і гонорар за книжку. Письменник - це не професія, а хобі.
Сьогодні проблема в тому, що 90% українських письменників не розуміють, для чого і для кого вони пишуть, їм важливіше просто видати книгу. Вони не бачать свого читача, не відчувають своєї аудиторії, тому й, відповідно, не є й лідерами для читачів.
Як має виглядати сучасна художня література?
Художня література сьогодні, перш за все, не повинна повторювати заголовки новинних сайтів. Усі це і так знають. Кіно і театр - це інші майданчики та інша аудиторія, аніж книга.
Якщо поет не прагне, щоб його вірші поклали на музику і щоб вони не стали хітом, то нехай краще не пише. Сьогодні якщо книгу, яку ти пишеш, не можна екранізувати, то краще її не писати. Потерпи, не виливай свої думки та емоції на монітор комп’ютера, або одразу роби текст під кіно.
На вашу думку, чи є українські письменники лідерами думок серед українців ?
Українські письменники не є лідерами думок більшості. В Україні дуже мало письменників, за якими звертаються із проханням про коментар. Як на мене, думка одного письменника цікавить тільки його колегу.
Пересічним громадянам усе це не цікаво. В Україні досі зберігається тенденція, коли приїжджає письменник із закордону, то він цікавить більше наших читачів, аніж наші письменники. І на жаль, наші прозаїки та поети з ними конкурувати не можуть. Пересічний читач дуже мало знає про українського письменника, але водночас, чи готовий письменник працювати на потреби українського читача? Ні!
Чи можливо це змінити, якщо так, тоді як?
Цього року я був у Франції на фестивалі детективної літератури у Ліоні. Я бачив, як люди він ранку ставали у дуже довгі черги до французьких письменників, щоб поспілкуватись із улюбленим автором, попри те, що приїжджають інші не менш вартісні автори. В нас такого немає. Французькі автори є дуже популярними у Франції, а наш письменник думає, що він написав шедевр. Але я так не думаю, я хочу щоб читачі купили книжку, прочитали її і забули про її існування, бо це не єдина книга, яку вони прочитали. Читання у Франції - це нормальний і звичний процес. Там не питають, чи будете ви пити вино, а запитують, яке вино ви питимете ? Я б хотів, щоб в Україні не запитували, чи хочете ви почитати, а що ви б хотіли почитати?
Також я думаю, що письменник повинен перестати "надувати щоки" та вважати себе генієм чи світилом, який зараз напише кілька фраз та відкриє істину. В нас, так виглядає, що письменники - це носії великих знань, але люди не є дурні. Книголюбу не потрібно відкривати очі ні на що, а особливо зараз у перенасиченому інформаційному просторі.
Відкривати якусь таємницю буття – це просто безглуздо, бо усі це знають. Треба писати цікаво розказані історії, щоб від них неможливо було відірватись. Люди хочуть жанрових сюжетних історій, щоб у тексті автора було присутньо найменше. Українські письменники переважно пишуть про себе, та навіть якщо вони й наповнюють творі персонажами, то в кожному герої є трохи автора. Якщо про мене, то моя присутність тут мінімальна – я тільки придумав історію. І далі треба наситити її персонажами.
Герой детективу, на мій погляд, не може бути, наприклад, кандидатом філологічних наук, і я намагаюся робити так, щоб персонажі не були схожі на мене і не були схожі на інших персонажів моїх книг. Тільки 10% письменникам, на мій погляд, це вдається.
Скажіть, ваші книги це масова література чи висока ? І чи робите ви такий поділ?
Я не роблю такого поділу, цей за мене зробили інші. Говорити про масову літературу в Україні, коли тираж твоєї книги 3 тис.-10 тис. примірників, це все одно хибне визначення. На мою думку, масова література – це тираж 500 тис. - 1 млн примірників. Я тільки по тиражах визначаю успішність книги. Будь-який творець хоче, щоб його побачили, прочитали щонайбільше людей, усі хочуть збирати стадіони. Усі хочуть, щоб його пізнавали на вулиці.
Зрештою, а хто визначає, яка література є високою, а яка низькою? Навіть якщо ставиш книгу на "високу" полицю, то не всі долізуть туди, аби дістати ту книгу.
Яким тиражем друкують ваші книги?
І в мене, і в Оксани Забужко тиражі однакові – це спершу близько 2-3 тис. примірників. Коли вийшов фільм "Червоний", то продажі книги суттєво зросли, за 5 років було надруковано 35 тис. примірників, усі інші книги від 10-15 тис. штук.
Те ж саме скажу за Володимира Лиса і його книгу «Століття Якова» (Андрій Кокотюха автор сценарію однойменного серіалу, - ред.) він перевидавався кілька разів і за 5-6 років було теж близько 30 тис. примірників, а от після виходу серіалу видавництво отримало замовлення на вихід 20 тис. примірників. Я думаю, що таке буде й із іншими екранізованими творами.
І до речі, завдяки Форуму видавців та Книжковому арсеналу письменник може продати стільки книжок, скільки за рік у всіх книгарнях. Наприклад, за кордоном детективи, мелодрами, історичні романи виходять великими тиражами – це основа книжкового ринку.
Я б дуже хотів, щоб твори українських письменників були чим більше екранізовані. Якщо книга не продається і в неї немає читача, то для чого її взагалі писати. Хоча мільйонний Львів міг би й більше читати.
Чи перекладені ваші книги ?
Минулого року у листопаді вийшов переклад французькою мого детективу «Аномальна зона». Перший тираж якого вже проданий, також окремі оповідання перекладені на німецьку, сербську, хорватську, словацьку мови.
Що, на вашу думку, є глобальною проблемою низького розвитку книжкового ринку в Україні ?
В нас дуже мало книгарень, а має бути як мінімум одна книгарня в кожному райцентрі. Також велика проблема це те, що книжки в книгарнях стоять не за жанрами, а за абеткою і якщо моє прізвище на букву «К», то мої книги будуть десь на рівні коліна, а то й ще нижче. Люди приходять до книгарні зайти книгу певного жанру, однак є й інша проблема - в нашій літературі не набереться стільки книг, аби їх поставити по сегментах.
З ким ви товаришуєте із українських письменників?
Я досить добре спілкуюсь із Сергієм Жаданом, Андрієм Курковим, Юрком Винничуком, Анатолієм Дністровим, Ірен Роздобудько, Ларисою Денисенко, Василем Шклярем, Люко Дашваром, Максом Кідруком. Я часто кажу, що коли я помру він (Макс Кідрук, - ред.) залишиться після мене (сміється), я передам йому естафету. Однак я ніколи не прошу в них книжки, якщо я хочу почитати, то піду і куплю, і краще, щоб вони цього не знали.
Чи не відчуваєте ви конкуренції серед своїх друзів?
На жаль, конкуренції нема. Мені б хотілось конкурувати, але немає з ким? Я не можу конкурувати, наприклад, із Оксаною Забужко, оскільки наші твори і жанри зовсім різні. Не можна пригодницький роман чи детектив порівнювати із твором потоку свідомості – це неправильно, це те ж саме як змагання плавця і боксера.
Очевидно, що серед авторів-жінок певна конкуренція існує, бо жінки в Україні більше пишуть, ніж чоловіки.
Як ви ставитесь до електронних версій книг?
Я ставлюсь позитивно, якщо людина хоче це читати, то чому б і ні. Інша річ, що електроні книги – це не прибутково. Усі звикли отримувати «культуру на шару», в нас не має культури купувати інтелектуальний продукт – а це погана культура. Поки така культура буде, я і мої колеги будуть далі не в дуже гарному матеріально становищі.
Чого ви очікуєте від цьогорічного Форуму видавців?
Звісно, великих продажів. Ну лише у себе а й у колег.
Що купуватимете?
Новинки своїх колег і перекладну літературу.
Ваш улюблений автор?
Ну важко визначити, що таке улюблений автор, бо це не правильно вбити собі в голові, що це мій улюблений автор. Але все таки для мене є 5 авторів, яких можу назвати улюбленими - це Микола Гоголь, Чарлз Буковскі, Сергій Довлатов, Володимир Висоцький і Раймон Чхан.
Коли ви писали роман "Червоний", чи мали ви на меті, щоб його екранізували?
Так, я писав його для екранізації. Я усі книги пишу для екранізації.
Автор «Червоного» презентував останню книжку з «повстанської трилогії»
Чи задоволений ви екранізацією «Червoного»?
Так, задоволений. Я працюю у цій сфері і я знаю, як це працювати знімальній групі. Я б хотів давати чим більше роботи знімальній групі.
Що ви любите і чого не можете терпіти?
Люблю працювати, не люблю – сидіти без діла.
У вас є син, скільки йому років і чи не пробує він писати?
Сину 14 років, так, він пробує писати, але я не втручаюсь у це діло і не даю жодних порад. Нехай робить те, що хоче, тільки нехай це не приносить шкоди іншим.
Чи хотіли б ви, щоб ваш син теж став письменником?
Я не знаю. Я хочу, щоб сину просто пощастило в житті, незалежно від того, чим від буде займатись.
А вам пощастило?
Не знаю. Нехай про це скажуть інші. Я не маю про це часу думати, бо я багато працюю.
Розмову вела Тетяна Яценко.
