Нещодавно вся Україна обговорювала перехід головного львівського храму УПЦ МП під юрисдикцію Православної церкви України.
Нагадаємо, релігійна громада храму на вул. Тараса Бобанича у Львові вийшла з-під юрисдикції УПЦ (МП) і перейшла до ПЦУ. Тепер храм називатиметься на честь Святого Юрія Переможця.
Напередодні ми поспілкувались з одним з головних учасників цієї події, студентом-богословом Максимом Іржавським.
Максим, в першу чергу поясни, ти навчаєшся в Українському Католицькому Університеті, що ти робив у храмі Православної церкви?
Я православний. Я випускник Волинської православної богословської академії, що в Луцьку. Зараз навчаюсь на загальному відділенні богослов’я в Українську католицькому Університеті. Я не семінарист. Семінаристи УГКЦ у Львові навчаються у Львівській духовній семінарії святого духа, але паралельно відвідують пари в УКУ. В нас розділене навчання. Ми вчимо загальне богослов’я - католицьке, православне і протестантське.
То чи є проблема переходу священників з УПЦ МП до ПЦУ? Це порушення якоїсь присяги?
Ні. Це взагалі не проблема. Присяга дається Православній церкві, як структурі. Вона не дається певній державі, установі чи конкретній церкві - українській, російській тощо.
Тобто, присяга певній релігії?
Так. Першопочаткова історична присяга - це присяга релігії, як православ’ю. Це присяга християнству. Це не присяга певній структурі.
І в мене виникає питання. Коли священники кажуть, що не перейдуть до ПЦУ, бо давали присягу, то, я запитую: "Як ваші клірики, до прикладу, їдуть за кордон і служать в Елладській чи Болгарській церкві?”. Вони змінюють юрисдикцію, вони переходять з російської церкви в Болгарську. Вони не зраджують присягу?
Який зараз статус УПЦ МП в Україні?
У російських священників тут дуже двоякі аргументи. Зокрема я спитав в митрополита Філарета (Кучерова) (архієрей Української Православної церкви. Митрополит Львівський і Галицький, - ред.) відколи та на основі чого їх церква є незалежною. Він відповів, що з 27 травня 2022 року на основі грамоти Патріарха Алексія 1990 року (грамота святійшого патріарха Алексія II про дарування незалежності УПЦ (МП), викликає багато суперечок (Укрінформ), - ред.).
Водночас він заявив, що до того часу вони були в статусі автономної церкви на основі цієї ж грамоти. То як? Такого бути не може. Грамота одна, а статуси різні?
Я їх запитую: “Ви змінили грамоту?”, на що відповідають: “Так ми змінили грамоту”. А це вже спекуляція повна, тому, що патріарша грамота не може бути змінена. Це документ, який дався людиною вищою по чину, видавався колись і він незмінний. Треба видавати нову грамоту про автокефалію. Таку грамоту їм може видати за їх же логікою Патріарх Кіріл.
Або Патріарх Варфоломій?
Або Варфоломій. Але він вже дав її Православній церкві України. Він не дасть другого Томоса. Він не може тут зробити екзархат. Позиція, яка інколи подається, що якщо не хочете переходити в ПЦУ, то переходьте у Вселенський патріархат є неправильною, бо це буде порушенням канонічної території Православної церкви України зі сторони Вселенського патріархату. Тут є Православна церква України й вона має повну монополію канонічної території, якщо брати серед православних церков.
У церковному праві, всі православні українці, які зараз навіть перебувають в УПЦ повинні належати до ПЦУ.
Якщо церква міняє свою юрисдикцію, то чи існує якась проблема в парафіян?
Ні. Жодних перешкод та проблем.
Але от згадайте як бабця плакала, бо церква перейшла з УПЦ до ПЦУ..... Для неї це “зрада віри”. Бо їй так сказав священник. І вона в це вірить.
Знаєте, яке мені ставили питання їх віряни? За яким уставом буде служитись літургія?
А є устави? В ПЦУ літургія така сама, як і УПЦ, тільки українською мовою. Але також дозволено слов’янською. До прикладу монастир на Пекарській, який перейшов до ПЦУ молиться українською, слов’янською та грецькою. Без проблем. Це дозволено.
Тобто за їхньою логікою, якщо вірянин УПЦ поїде в іншу країну, де нема його церкви, то він не зможе зайти в іншу церкву, бо це буде “зрадою віри”?
Зможе. В іншій країні вірянин може, а от в Україні ні. До болгар він може піти, до католиків і греко-католиків за кордоном він теж може піти. А от в Україні піти до ПЦУ чи греко-католиків не можна - “зрада віри”.
Розумієте - двояка логіка.
Повернемось стосовно тої самої присяги. Якщо ти переходиш до Православної церкви України, яка являється православною, визнає ті самі догмати, має одні й ті самі правила - це “зрада віри”. Але перейти в клір Румунської церкви, то у них не вважається за зраду присяги, хоча це така сама зміна юрисдикції. Висновок лише один - це все штучно створені росіянами аргументи.
Тут доречі і про двоякість мислення російської церкви. Їхні ієрархи, зокрема митрополит Філарет (Кучеров) постійно наголошують, що вони за діалог. Вони кажуть, що спілкуються, наприклад, з греко-католиками, вони між собою всі дружать, але парафіянам цього робити не можна.
Після того, як Вселенський патріархат дав Томос ПЦУ, російська церква (РПЦ, - ред.) одразу розірвала спілкування с Константинополем. УПЦ МП на Соборі в травні калькувала це рішення і також розірвала спілкування з Константинополем. Зараз УПЦ МП та Вселенський Патріархат перебувають не в єдності. Вони не мають між собою співпричастя, що є дуже важливим для православних церков.
Загалом Православних церков є 15 і все що їх об’єднує - Святе Письмо, догмати, канони та причастя. Якщо немає причастя - це вже роз'єднання. Але Філарет (Кучеров) каже: “Якщо немає причастя, це не означає, що ми не дружимо. Я спілкуюся, ми зідзвонюємось з ієрархами Вселенського Патріархату”.
В мене виникає логічне питання: “То навіщо ви людей вчите, що Вселенський патріархат - такий поганий, що вони неканонічні. Росія їх називає розкольниками. Але між собою ви спілкуєтесь”.
Вони граються парафіянами. Це ми бачимо й на прикладі Києво-печерської Лаври. Вони реально пішли звідти. Вони там не ночують у своїх резиденціях. А хто там стоїть? Парафіяни. Вони готові йти на діалог, але парафіянам це забороняють. Вони готові до діалогу з ПЦУ, але водночас говорять парафіянам, що це розкольники. Як вони можуть сісти до діалогу?
То чому нема масових переходів окремих парафій?
Іноді люди не можуть визнати що помилялись. Уявіть ситуацію, завтра священник вийшов і каже парафіянам: “Переходимо в ПЦУ”. А позавчора він казав, що не можна, що ПЦУ розкольники. І ревні люди поставлять просте питання: “Але ви ж вчора казали, що це неправильна церква?”. І тут цьому священнику варто буде сказати: “Вибачте, я помилявся”, або: “Вибачте, я вам брехав”.
Коли дали Томос українській церкві, то у них був аргумент швидко перейти. А зараз лише два варіанти: визнати що помилявся, чи що брехав. Але вони не готові до того.
То УПЦ, УПЦ МП чи РПЦ?
Вони страшенно бояться цієї приставки Московський Патріархат. Якби влада цим зайнялася і таки поперейменовувала храми, якби там дійсно висіла вивіска “Російська православна церква в Україні”, то хто б туди пішов?
Ми коли зайшли у Львівську єпархію, то виявляється їх статут від 2007 року не змінювався і там чітко написано “Українська православна церква Московського Патріархату”. Вони навіть не думали перереєстровуватись. Ніякої їх травневої незалежності немає - це лише гра на публіку. Їх новий статут прихований. Його ніхто не бачив і його людям не показують.
То чи є там віра?
Віра є. Я не хочу опускатись до рівня Московського Патріархату і говорити, що там нема спасіння, що вони неблагодатні та неканонічні, як вони це кажуть про нас. Вони просто перебувають не на своїй канонічній території. Вони б могли існувати, але все ж таки перейменувавшись. І тоді це можна було б вирішити навіть на всеправославному рівні. Це могли б бути, як посольства або подвор’я російської церкви в Україні. Але у них брак освіченості що в людей, що у священників.
Часто проблема браку освіченості є з обидвох сторін.
Так. Я власне тому й приїхав тоді до храму Юрія Переможця. Я побачив трансляцію на сторінці митрополита Філарета (Кучерова) і зрозумів, що суперечка між вірянами зайшла в глухий кут.
Суперечка перейшла до питання хто краще допомагає військовим та хто більше проповідує любов. На таких питаннях далеко не виїдеш - це все гарні спекуляції. Під прикриттям допомоги можна приховати в наш час будь-які справи. Росія також возила “гуманітарні вантажі” в білих фурах, але завозила зброю. Російська церква дуже ловко прикривається військовим станом: “Ми допомагаємо - значить ми не російська церква”.
Я зрозумів, що там не вистачає когось, хто буде говорити зі священниками московського патріархату мовою знайомою їм - мовою богослов’я, канонами, церковним правом, історією. Якби не було якогось богословського обгрунтування, я не впевнений, що все б далі завершилось без сутичок.
Загалом манера спілкування УПЦ така, що вона й мене, як богослова, виводить на певні нерви. Ти починаєш спілкуватись, а тебе не чують, перескакують на інші теми, або просто втікають. Вони робили все, щоб отримати потрібну їм картинку, але не вийшло.
Що вони в себе проповідують? Якщо церква переходить в ПЦУ - це рейдерство. А якщо 300 парафій на території окупованого Криму переходить напряму до РПЦ то це не рейдерство. Жодної оцінки Синоду УПЦ, жодної новини про цю подію. Про те, що парафії в Криму перейшли в пряме підпорядкування РПЦ ми знаємо тільки з сайту Кримської єпархії та сайту російської церкви. УПЦ жодним чином цього не прокоментувало.
Чому Онуфрій так не хоче в ПЦУ?
Я висунув таку теорію, що він дуже ображений на ПЦУ. Коли був об'єднавчий собор 2018 року (УПЦ Київського Патріархату та Автокефальна церква об’єднались в Православну церкву України, - ред), на нього могли прийти десь 300 єпископів УПЦ, а єпископів УПЦ КП та Автокефальної церкви було десь 120. Вони могли обрати свого предстоятеля, навіть того самого Онуфрія. І він міг стати предстоятелем незалежної, визнаної світовим православ’ям церкви з Томосом. І йому не треба було б за кожен грошовий транш їздити в Росію і бути їм підзвітним. Він зрозумів, що він втратив. Він міг бути главою найбільшої православної церкви, більшої ніж в росії і міг отримати статус Патріарха. І розуміння цієї втрати не дає йому себе переступити.
То чи можливий на твою думку діалог?
Митрополит Епіфаній (глава ПЦУ, - ред.) готовий до діалогу без жодних умов з жодних сторін. А що в УПЦ? “Ми сядемо за стіл переговорів, але виконайте це, це й це”. Так, як зараз поводиться росія у війні з Україною: “Ми готові до переговорів, але здайтесь”.
Ви дивіться, як вони далі все глибше закопують людей: “ПЦУ відбирає Лавру”, “ПЦУ відбирає церкву”. Люди в це вірять і дійсно мають неприхильні почуття. Мені шкода цих людей. Вас ніхто не виганяє з церкви. Приходьте в храм, тут будуть ті самі молитви, той самий Бог, ті самі ікони. Беріть свого священника і переходьте з ним. Але коли ти з ними говориш, то вони не чують, або розвертаються та йдуть.
Загалом є досвід 2018 року. Не знаю чому російська церква так боїться. Збирайте об’єднавчий собор, а не приєднавчий. Обирайте нового главу.
А може в церкві бути два керівники?
Я думаю, що про це могли б якось домовитись на перехідний період, поки зійдуть ці всі спільні образи. Міг би керувати церквою синод. Я не знаю чи це дуже б сподобалось іншим помісним церквам. Але ….. Могли б Епіфаній з Онуфрієм служити разом на одній кафедрі, яка була б не метр на метр, а метр на два. Це все ж просто.
Тільки Онуфрію треба дати відповідь на просте питання: “Брехав” чи “Помилявся”?
Так.
Розмовляв Андрій Маринюк.
