У Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького напередодні Великодня відкрили фондову виставку «Великдень на Жидачівщині».
На експозиції можна простежити, як змінювався народний одяг із плином часу, а також відчути незабутню атмосферу свята.
Як розповіла у коментарі Гал-інфо наукова працівниця музею, яка працювала над створенням цієї виставки Люба Сварник, усі експонати походять із сіл Жидачівщини, що на Львівщині, і частково із сіл Івано-Франківського району.
Представлені на виставці речі побуту та одяг походять із фондової збірки музею, яка нараховує 480 експонатів із Жидачівщини, а це дуже багато.
"Це вже четверта виставка із циклу «Великдень нас єднає». Раніше такі виставки були присвячені Яворівщині, Сокальщині та Галичині загалом. На Жидачівщині, як і повсюдно по Україні, дуже ретельно готувалися до свята Світлого Великодня. Чисто прибрана хата була збагачена великою кількістю інтер’єрної тканини з характерними орнаментальними схемами «з переборами» в темно-червоних кольорах".
Атрибутом Великодня віддавна були писанки, тому на виставці представлені роботи, які написані відомою майстринею із Жидачева Галиною Тимофтевич за мотивами характерними в цій місцевості.
Великодній кошик прикрашали спеціально витканим рушником, на який і ставили освячену паску.
За давнім звичаєм, паску, верх якої був декорований хрещатими мотивами, перев’язували навхрест конопляним повісмом, яке потім теж зберігали до народження дитини – цим повісмом потім перев’язували пупок новонародженого.
Окремі компоненти одягу – «пошвагані» запаски так само обов’язково одягали саме на Великдень.
Своєрідним раритетом виставки є весільне покривало «простирало». Ним обгортали наречених до шлюбу, а потім його накидала на себе молода мати під час годування дитини. Варто додати, що після Великодня починалися весілля, тому на виставці представлені й інші весільні атрибути.
«Унікальний одяг Жидачівщини відзначається оригінальними елементами орнаменту, неповторності композиції та особливого поєднання барв, що складають етнографічну метрику місцевості та одночасно виступають однією з різновидностей багатогранного у своїх формах народного мистецтва», - розповіла Люба Сварник.
Вона наголосила, що саме у Львові зберігається найбільша збірка народного одягу з Жидачівщини у цілій Україні.
«Цей одяг є своєрідний і відрізняється від іншої вишивки із Львівщини. Особливість його є кольористика. По-суті крій той самий, але саме уставка була тією етнографічною адресою», - наголосила науковець.
Вона зазначила, що на виставці речі представлені у хронологічному порядку від початку ХХ ст. і до 50-60-х років. Експозицію побудували так, щоб відвідувачі могли зрозуміти, як саме розвивалася техніка виконання та мотиви - від геометричних до рослинних.
«Прикро, але з приходом радянської влади розвиток народного костюму призупиняється. Варто наголосити, що появою цих речей у нашому музеї ми завдячуємо легендарній зв’язковій Романа Шухевича Ользі Ільків, яка зібрала для нас все це», - наголосила Любов Сварник.
Також вона додала: «Варто подякувати тим народним майстрам, які створили ці унікальні речі. Чоловічі руки ткали, а жіночі руки зшивали та вишивали. І цей тандем, коли чоловік вносить чорну та бордову барву, а жінка вносить кольорові віночки та змежовує в одне ціле, - створив повну гармонію. Тут немає нічого зайвого».
Науковець підкреслила, що з одного боку може здатися, що на одязі дуже багато кольорів, але костюм в комплексі абсолютно гармонійний. Кольори ж підкреслюють один одного.
Виставка розпочинається із верхнього одягу, адже часто на Великдень було холодно і навіть міг лежати сніг.
«Складно було обрати між сорочками, адже їх у нашій збірці є 90. Ми показуємо техніки від найдавнішої - ткана уставка, протяги (імітація ткацтва) і верховинка. Потім вже наступає доба хрестика. Хрестикові техніки спершу перетягуються традиційні мотиви ромба та розетки, які розвиваються у квітку. Настає час домінування квіткових мотивів. Варто зазначити, що хоч і змінюються мотиви, але колористика та композиція вишивки зберігаються», - підкреслила Любов Сварник.
Вона додала, що на Жидачівщині ткали не жінки, а чоловіки.
«Чоловіче ткання дуже високого ґатунку з переборами, смужками та орнаментами. Таке можна зустріти тільки на Поліссі. Варто зазначити, що фантазія ткача впливала на повний твір», - пояснила Любов Сварник.
Як розповіла науковець, у 1940-50-ті роки настав час міської культури, яка поширюється й на село. Дівчата вдягають сорочки , які більше нагадують блузки – сорочки-блюзки.
В експозиції також представлені й чоловічі сорочки, хоч їх не має у такій великій кількості, як жіночих.
«На 90 жіночих сорочок є лише 10 чоловічих. Можна побачити, що вишивка чоловічої сорочки є модерною. Вишивальниця площинами порізала квіти. Це звичайна селянка, яка зовсім не знала модернізму чи сецесії, але вона вишивала запаску сецесійними мотивами, вона сорочку чоловікові б’є на площини кольорами і це виходить досконало. Чоловічі сорочки були довгими - до колін», - зазначила науковець.
На виставці можна побачити давній посуд, який використовували на Великдень, хатній інтер’єр, а також давні світлини.
«На світлинах видно, що до 1933 року жінки ще носили намітки, які там називаються примітками. Ми відтворили два костюми. Один походить з початку ХХ ст., а інший - вже пізніший, з 1940-50-тих років. Цей чоловічий костюм вже має плащ, який зроблений з домотканого полотна, але крій його вже цілковито міський», - підкреслила Любов Сварник.
Також на виставці можна побачити темний або жалібний жіночий костюм. За словами Любові Сварник, завжди в сільській культурі старші жінки, або хтось, хто мав жалобу, носив одяг темних барв. Такий костюм суттєво відрізнялися від інших, наприклад, яскравих дівочих костюмів.
Виставку можна буде оглянути у Великій виставковій залі Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1) до 6 травня з 10:00 до 17:00 години щодня, окрім понеділка та вівторка.
