У Центральному державному історичному архіві України у Львові під № 525 знаходиться унікальний фонд, який зберігає цінні документи пов`язані з історією Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ.
Нагадаємо, що саме на території Лаври зараз розташувався Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Фонд містить 38 справ, які є упорядковані тематично. Слід сказати, що з усіх монастирів Студійського Уставу передвоєнного періоду, про цю обитель збереглася найбільш повна документація – від документів цивільно-правового характеру до особистих листувань між монахами. Завдяки цьому дослідникам відкривається можливість більш детально привідкрити історію Свято-Іванівської Лаври, зокрема її особливість на фоні інших тогочасних монастирів Студійського Уставу.
Однак, працюючи з фондом, я звернув увагу на один лист, який не має відношення до цієї обителі, але є справді унікальною знахідкою, адже допомагає зрозуміти історичні перипетії розвитку студитського монастиря св. пророка Іллі в Дорі. У чому ж криється унікальність цієї знахідки?
Дозвольте, для кращого розуміння, сказати кілька слів вступного характеру. Справа у тому, що до цього часу, коли йдеться про початки монастиря св. пророка Іллі в Дорі, ми не маємо достатньої архівної документації, яка б пролила світло на обставини його заснування. Багато інформації, якою сьогодні оперують чи то дослідники, чи екскурсоводи взято з усного передання.
Не має сумніву у тому, що головні розмови щодо заснування цього монастиря мусили провадитися на рівні церковної ієрархії, адже ця справа знаходилася, в першу чергу, у їхній компетенції. Очевидно, що у даному випадку мова йде про митрополита Андрея, ігумена о. Климентія Шептицького та владику Григорія Хомишина, який в період заснування монастиря був правлячим архієреєм Станіславіської єпархії, у юрисдикції якої знаходилася Дора. На жаль, дотеперішні пошуки якогось листування між ними у справі монастиря св. пророка Іллі в Дорі мені не пощастило віднайти.
На цьому фоні, документ, який вдалося віднайти у архівному фонді № 525 (опис 1, справа № 35, аркуш 7) ЦДІАЛ є справжньою західкою. Цим документом є лист, автором є Іванна Кокорудз, яка разом зі своїм чоловіком Іллею Кокорудзом стали фундаторами цього славного монастиря на Гуцульщині. Ще за життя Ілля Кокорудз вів перемовини з митрополитом Андреєм про заснування у Дорі студитського монастиря та робітничих майстерень, у яких би місцева молодь здобувала освіту і виховання. Але, через швидку смерть, 2 червня 1933 року, цю справу довелося реалізовувати його дружині Іванні Кокорудз.
Лист датується 25 червня 1937 роком. Написаний він з Дори. Дані адресата не вказуються, але судячи зі звертання - «Пане Меценасе» - мова йде про котрогось з адвокатів, яким був досить довіреною особою Ігумена о. Климентія Шептицького і з його поручення займався справами Свято-Іванівської Лаври. Правдоподібно був ним відомий львівський адвокат Василь Лициняк, адже саме він протягом довшого часу займався юридичними питаннями згаданої обителі.
Отож, представляю достойній публіці відчитаний текст листа Іванни Кокорудз, а опісля спробую проаналізувати детальніше його зміст.
«Високоповажний Пане Меценасе!
Будучи перед пару днями у Львові, дуже бажалам бачитися з П. Меценасом поінформувати в справах Дори, та не могла Вас дождатися.
Я думала, що ВПР [Високопреподобний – ред.]. О. Ігумен вже вернув з Риму і написала лист з Дори, а тепер не маю певности чи лист мій дійде до рук адресата, а Пан Меценас певно стало переписуються.
Тому дуже прошу Пана Меценаса просити О. Ігумена:
- найперше, щоби був зовсім спокійним о своїх Братів, як під кож[н]им оглядом суть взірцеві, монаша реґула [правило – ред.] захована строго, О. настоятель … [важко розчитати, але на той час настоятелем монастиря в Дорі був єрм. Вартоломей – ред.] похвали не стає мені для него.
- тому дуже прошу О. Ігумена лишити всьо так як є, хоть три роки мусять ті самі люди працювати, щоби виробити систем хоть в приближеню.
Справа має запевнену будучність і розвій.
Каплицю я скінчила, є се мала стилева гарна церковця, тілько коштувала мене труду, клопотів чи і грошей, що не могла я в тім часі нічого більше зробити, за що дуже О.Ігумена перепрашаю.
Я певна, що Пан Меценас схотять і зуміють, маючи на увазі інтерес громадський, успокоїти О. Ігумена і перепросити за мене, що не могла зробити більше.
З поважанням
Іванна Кокурудз
Дора, 25/VI/[19]37 р[оку]»
Зі змісту листа випливає, що головною причиною його написання була інформація, що дійшла до відома Іванни Кокорудз, про те, що Ігумен о. Климентій Шептицький планує закрити монастир св. пророка Іллі в Дорі, який був заснований не повних два роки від написання листа, а саме у 1935 році. Монастирський журнал внутрішнього користування «Ясна путь» за 1935-1936 роки містить багато повідомлень про нову обитель в Дорі.
Я спробував знайти усі згадки у згаданому журналі про Дору за неповних два роки і ось яка картина вийшла:
«Ясна Путь», рік І, число 6, в вересні 1935 рік
С. 12, розділ Хроніка:
Дня 22 липня ц.р. Всч. О. Андрій виїхали до нового нашого Монастиря в Дорі. Скорше виїхали туди бр.бр. Созонт і Ст. Дзвоник.
З Унева виїхали до Дори Всч. О. Магістер Йосиф.
«Ясна Путь», рік І, число 7, в жовтня 1935 рік
С. 11, розділ Хроніка:
З Дори повернувся Всч. О. Магістер Йосиф.
«Ясна Путь», рік І, число 8, в листопаді 1935 рік
С. 8, розділ Хроніка:
9 вересня ц.р. з Зарваниці приїхав до Унева схм. Мирон (Деренюк)
С. 9: 8 жовтня ц.р. виїхав до Дори Чучман Петро.
22 жовтня ц.р. виїхав до Дори Всч. о. Петро.
25 жовтня ц.р. виїхав зі Львова до Дори о.д. Вартоломей.
«Ясна Путь», рік ІІ, число 2 (з 12), березень 1936 рік
С. 14, розділ Хроніка:
15 березня ц.р. Всч. О. Вартоломей виїхали до філіяльного монастиря в Дорі, де й на дальше обняли настоятельсьтво.
«Ясна Путь», рік ІІ, число 70-10 (18-19), вересень-жовтень 1936 рік
С. 18, розділ Хроніка:
24 липня виїхали схм. Геронтій до Дори.
«Ясна Путь», рік ІІ, число 11-12 (20-21), листопад-грудень 1936 рік
С. 21:
Впр. о. Вартоломей, Дора. Дуже жалуємо, що «Промінчик» приходить до Вас в такому поганому вигляді та в тому не наша вина а мабуть почти. Якщо довідаємось про більше таких випадків то внесемо скаргу до Дирекції Почт. Якщо можливо, то просимо вивідати, чи це не діється на почті в Дорі.
На Ваше завваження, що належало б збільшити об’єм і частіше видавати «Промінчик» вповні погоджуємося та це поки що неможливе з таких причин:
- за мала друкарська машина,
- брак друкарських фахівців,
- брак редакційних сил.
Думаємо, що причин аж надто, щоб зрозуміти наші ріжного роду недомагання.
Дуже просимо про св. Молитви, щоб Господь покликав до нашої родини добрих і ревних працівників та поблагословив наш труд! Привіт усій Братії!
С. 22, розділ Хроніка:
Виїхали з Унева до Львова Схм. Маріян до Дори»
З наведеної монастирської Хроніки, яка досить докладно нотувала переміщення монахів по різних монастирях досить чітко видно, що життя в монастирі в Дорі у ці роки набирало обертів. Звідки ж тоді виникло питання про його закриття, про яке виразно натякає у своєму листі до адвоката Василя Лициняка Іванна Кокорудз?
Річ у тім, що о. Климентій Шептицький, як Ігумен Студитів, мріяв укласти Типікон, за яким могли б жити усі монастирі. Монастирський Типікон відіграє дуже важливу роль, оскільки він є своєрідної Конституцією монашого життя. Над цим Типіконом о. Климентій працював дуже довгий час і, врешті решт, 12 липня 1936 року, у празник св. Апостолів Петра і Павла, з Прилбич сповіщає монахів, що працю над робочою версією Типікону завершено. Також сповіщає, що він готовий представити її для обговорення і прийняття Загальній Раді Унівської Лаври, до якої входили усі монахи з вічними обітами. Після дискусій і поправок 3 травня 1937 року Типікон було прийнято одноголосно і о. Климентій Шептицький відразу відвіз його до Риму на затвердження.
З нагоди візиту до Риму він мав приватну аудієнцію у Папи Пія XI, якому і представив справу Студитів. Деталі цієї зустрічі о. Климентій розкриває монахам у своєму листі від 2 серпня 1937 року, який також знаходиться у згадуваному фонді № 525 (опис 1, справа № 25, аркуш 3-4). У цьому листі він, зокрема, пише:
«Між іншими, Святійший Отець запитав мене скільки маємо домів. Я подав число, притім зауважив, що на будуче будемо змагати до того, як це вже новий Устав поручає, щоб постепенно переміняти малі станиці (як напр. парохіяльні доми) на повні й більші монастирі, а там де такої переміни не далося б зробити, будемо такі монастирі звивати [закривати – ред.].
Святійший Отець дуже похвалили таку постанову та сильно-сильно перестерегли і то дуже мудрими словами, щоб лишень до того братися, що зможемо направду добре довершити і тож не «як найбільше», але «як найліпше».
В найблищому отже часі нас чекає якась немов перебудова: будемо змагати до того, щоб було менше число наших громад, але щоб вони були повні і сильні, тобто, щоб могли жити в повні монастирським життям».
Згідно Типікону, який був затверджений Загальною Радою Унівської Лаври для того, щоб монастир міг називатися повноцінним, у ньому повинно проживати щонайменше 6 монахів зі схимою, тобто тих, які вже склали вічні обіти. З них один повинен бути священиком і один – дияконом (Типікон, п. 17).
Виглядає на те, що Іванна Кокорудз побоювалася того, що під закриття підпаде і монастир в Дорі, а тому звертається до адвоката Василя Лициняка з проханням посприяти у тому, щоб о. Ігумен Климентій дав можливість належним чином розвинутися новоутвореному монастиреві.
Вона наводить два досить вагомих аргументи на цю користь:
- монахи провадять взірцеве життя, зберігають молитовне і монаше правило;
- для розвитку монастиря вже створені усі необхідні умови, а головно споруджено монастирський храм (каплицю), на який пішло багато труду і коштів.
Але найбільш промовистими, а тепер вже і пророчими є слова Іванни Кокорудз про те, що «справа має запевнену будучність і розвій».
Виглядає, що наведені аргументи стали справді досить переконливими для о. Ігумена Климентія, оскільки монастир в Дорі отримав належний розвиток. У Шематизмі Станіславівської єпархії за 1938 рік згадується про те, що у монастирі св. пророка Іллі знаходяться 7 монахів, з яких священиків - 1, дияконів – 2, братів-монахів – 4.
Таким чином можемо впевнено сказати, що віднайдений лист Іванни Кокорудз до адвоката Василя Лициняка відкриває ще одну важливу сторінку у історії монастиря св. пророка Іллі в Дорі. Він є справді унікальною знахідкою, яку сьогодні преставляю усім, хто цікавиться даною тематикою.
Принагідно висловлюю подяку Центральному державному історичному архіву у Львові за відкриту співпрацю з Постуляційним центром монастирів Студійського Уставу та за посильну поміч у відкриванні незнаних сторінок історії Студитів в Україні!
Юстин Бойко, синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ.
