Внутрішнє життя Пресцентру Львівського університету: інтерв’ю з керівником Олегом Вівчариком.
Робота пресслужб часто прихована за об’єктивами фотоапаратів та відеокамер, а тексти цих інформаційних агентств щодня з’являються у стрічці новин із незмінним таємним автором - “Пресцентр”.
У грудні 2023 року Пресцентр ЛНУ імені Івана Франка відзначив 13-річчя з початку свого заснування. Про особливості інформаційної діяльності пресслужби, особистісно орієнтовану журналістику та її міждисциплінарну сферу, інтелектуальну та духовну цінність університетського життя розмовляли із керівником Пресцентру Львівського Університету Олегом Вівчариком.
Які перші асоціації у Вас виникають, коли чуєте слово «пресцентр»?
Тепло, праця, любов, Гідність, втома, обов'язок, слова, люди, ідеї, сенси, надія, вечір, листопад, правда, ідеали, спільнота, постава і поступ...
Чи не шкодуєте Ви про те, що обрали роботу у пресцентрі?
13 років у Пресцентрі – це справді чимало, за цей час потрібно було відмовитися від багатьох альтернативних шляхів, можливостей і перспектив, але я ні про що не шкодую. Адже Університет – це не лише невичерпне джерело знань та вмінь, емоцій та ініціатив, але й також постійний доступ до інтелектуального середовища, до людей. Та інформація, яку ми [пресцентр,- ред.] подаємо для публічної сфери у формі інтерв'ю, звітів та репортажів – це лише мала частина нашої щоденної комунікації, комунікації, яка збагачує, наштовхує на роздуми, переосмислення і висновки, робить тебе іншим. Шкодувати про це – це шкодувати про свою сутність.
Такий насичений графік не втомлює?
Шалено втомлює, як, мабуть, і будь-яка робота. Проте, водночас, це формує, додає у життя елемент натхнення і певної місії, яку потрібно втілити. Тобто втомлюють рутина, непорозуміння, безперервний рух, але така робота водночас підживлює…
Підживлює чим?
Ідеями, ідеалами. Найтиповіша комунікація між людьми відбувається про що? Про те, як пройшов день, чи погана погода, чи хороша погода і так далі. Натомість комунікація в Університеті здебільшого стосується різносторонніх ідей.
Уявімо: вранці Ви зустрінете когось із істориків. Малоймовірно, що розмова буде про погоду, ну хіба про ту погоду, яка була 1918-го... Але, найвірогідніше, Ви дізнаєтесь більше про історію Університету, про взаємозв’язки людей та ідей крізь століття. Через 2 години зустрічаєте хіміка або фізика, і берете щось для себе від них – цінні думки, цілісні ідеї чи концепти, які інколи важко збагнути, але дуже легко прийняти.
І це все – це те, що «тримає», додає снаги. Можна прийти на роботу втомленим, демотивованим, але кожна людина, яку зустрічаєш, дає бажання щось пізнавати далі і, в результаті, репрезентувати певні ідеї. І тоді, «в один прекрасний день», усвідомлюєш, що в Університеті криється те, пошуку чого у різні періоди історії в усіх куточках світу присвячували своє життя сотні тисяч людей – інтелектуальна і духовна цінність та енергія, своєрідна есенція інтелектуального життя міста, та й не тільки міста. Це не може не приваблювати.
Змінити, наприклад, роботу в Університеті на більш прибуткову? Чому б ні? Можливо, це добре! Але особисто в мене відразу виникає запитання – а що найважливіше в житті? Прибуток? Блискуче авто? Дорогі речі? Чи все ж таки можливість розвиватись і пізнавати? Можливість продукувати ідеї для себе чи для інших, продовжувати певні традиції, долучатись до процесу творення нових традицій? Кожному своє, звичайно, але особисто для мене важливішою є дотичність якраз до інтелектуального потенціалу, який і розкривається в Університеті.
Враховуючи різноманіття галузей в Університеті, які висвітлює Пресцентр, про які наукові сфери та відповідні університетські заходи найбільше любите писати?
Мабуть, про те, що найменше розумію, адже процес створення чогось – це також і процес пізнання чогось нового. Скажу відверто: часто природничі і технічні галузі – це для мене як магія (сміється). Абсолютно серйозно (ну, напівсерйозно) кажу нашим науковцям, що ставлюся до певних явищ і до їхніх досліджень, як до магічного дійства, адже далеко не завжди розумію, як відбуваються надскладні процеси, про які говорять наші вчені. Згадаймо Теорію струн, чи принцип суперпозиції й ефект спостерігача у квантовій механіці!
Та й гуманітарні науки не поступаються у цьому: візьмімо, для прикладу, ставлення до Слова, Мови і мовлення Андрія Содомори! Для мене це все – дотик до сакрального, це магія! Заглиблення у ці найскладніші процеси, рефлексії та роздуми провокує власні філософські висновки, змушує додумувати, екстраполювати на перший погляд малозбагненні наукові позиції на простір свого сприйняття.
І це природно, бо насправді з чого беруться філософські висновки? З незнання розуму, який прагне пізнавати! Коли ти починаєш щось додумувати, то відбувається акт певного творення і перетворення у твоїй власній свідомості, момент інтерпретації. Це цінно! Це збагачує!
Важливо зазначити, що рівень університетських заходів є високонауковим, часто мова йде про речі, які людина без визначеної освіти може не зрозуміти…
Тому важливо намагатися про складні теми писати максимально легко. Інколи навіть до примітивності просто. Але також у цьому контексті назріває одна із концептуальних ідей, яку ми раніше обговорювали, зокрема, з нашими астрофізиками. Йдеться про перспективу започаткування міждисциплінарних курсів з наукової журналістики, до яких можна, і варто, залучати фахових науковців з різних галузей. Переконаний, що це потрібно для українського медіасередовища і навіть для нас, Пресцентру, оскільки ми б тоді могли більш глибоко, більш якісно висвітлювати наукові дослідження наших вчених, а головне – це могло б започаткувати хороший тренд в українській журналістиці.
Якою є співпраця Пресцентру Університету з факультетом журналістики?
Треба віддати належне, тому що факультет все активніше йде на комунікацію та співпрацю, скеровує студентів на практику. Факультет бачить роботу Пресцентру і готовий взаємодіяти, і це не може не тішити. Є розуміння того, що ми втілюємо спільну місію – розвивати інформаційне середовище Університету, Львова та України.
Ми завжди раді бути базою практики для студентів-журналістів. Особливо, коли студенти не лише зголошуються попрактикуватися, але й відповідально ставляться до цього завдання, проявляють зацікавлення, хочуть співпрацювати з Пресцентром і надалі. Якщо такого зацікавлення немає, то, звичайно, процес практики є надто часово затратним для нас, адже кожній молодій людині потрібно присвяти час, якого шалено бракує… Завжди кажу, що освіта, перспективи, успіх залежить від самих студентів – якщо вони справді хочуть здобувати знання і навички, то в Університеті для них відкриваються небачені перспективи; якщо ж очікують, що хтось прийде і навчить їх, що «якось воно буде», то… не буде, вірогідно ніяк, буде надто мляво.
Чи вплинули коронавірус та війна на вибір студентів проходити практику в Пресцентрі Університету ?
Частково так. Особливо COVID. Очевидно, що багато студентів шукали можливості пройти практику десь ближче до Університету, тому що це надійніше. Але чи це єдина причина? Думаю, що ні. Тішу себе надіями, що це пов’язано зі щирою зацікавленістю молоді нашою роботою.
Чому важливою частиною Вашої діяльності є саме висвітлення студентського життя? Це вирізняє Пресцентр Університету серед інших інформаційних організацій при різних установах.
Наш акцент на молодіжній активності є цілком природним, адже студенти Львівського університету завжди були і залишаються рушійною силою не лише в межах Університету, а й масштабах країни! Водночас, це також один із філософських принципів нашої роботи – показувати студентське життя, студентські ініціативи та перемоги: інтелектуальні, наукові, спортивні, суспільні. Висвітлювати навіть студентські практики та стажування. Ми розуміємо, що дуже часто це локальна інформація, не для широкого кола читачів, але також віримо, що це важливо для самих студентів. Університет бачить їхні старання, тішиться ними, а вони можуть розповісти про те, що вони переживають, як і чого навчились.
Потрібно розуміти, що вся наша інформація ґрунтується на активностях самого колективу Університету. Але, з іншого боку, саме інформаційне середовище у певному сенсі спонукає цю активність. І студенти, і наші колеги бачать, що їхні праця, старання, ініціативність цікаві не лише для них, а й для світу.
Можна вважати, що люди також хочуть стати героями певних публікацій?
Так, в певному сенсі. Вони бачать, що можна не просто організовувати конференції, проводити круглі столи і творчі зустрічі, обмежуючи ці заходи декільком десятком учасників, а й розповідати про все це. Збільшувати вплив власних думок через публічність і це, безумовно, зобов’язує і мотивує. Це така дуже своєрідна кореляція взаємозалежностей.
І ми дуже тішимося, що за 13 років існування Пресцентру тренд на таку активність стабілізувався в університетському просторі. Люди хочуть, аби про них чули, аби їх бачили. Вони не бояться, аби їх чули і бачили, що також дуже важливо. Вони не закриваються в собі.
Діяльність пресслужби – це об’єктивна журналістика чи все ж суб’єктивна? Адже з одного боку, ви висвітлюєте звітні репортажі, які є об’єктивними. Проте, з іншого боку, висвітлення лише університетського життя – це вже певний суб’єктивізм.
Якщо говорити про пресслужби, як такі, то вони не можуть бути до кінця об'єктивними за своєю природою. Адже осердям їхньої діяльності є висвітлення позиції конкретної установи і бажано ніякої іншої. Збочувати на шлях порівняння однієї установи з іншою – це вже не до кінця правильно, адже класичне завдання пресслужби – інформувати виключно про свою сферу, свою установу.
Тобто суб'єктивність є іманентно присутньою. Водночас це не скасовує стандартів журналістики, є та межа, яку, переходити не варто. Інколи, на жаль, можна простежити, коли ті або інші служби акцентують увагу виключно на висвітленні своєї участі у конкретному заході, забуваючи про контекст самої події. Це не зовсім коректно, як на мене.
Звичайно, що жодне інформаційне повідомлення не може, і не повинно, включати у себе абсолютно усіх спікерів та учасників конкретного заходу, але ми таки намагаємося розповісти, принаймні, про перших доповідачів кожного заходу та їхні виступи, незалежно від того університетські вони чи ні, згадати організаторів події тощо. Це важливо для творення хоча б наближеного до об’єктивного повідомлення, яке даватиме змогу читачу краще збагнути суть і завдання конкретної події.
Якою є межа використання емоційної складової у текстах Пресслужби Університету?
Емоційність не надто бажана у більшості жанрів журналістики, адже емоційність автора – це також суб’єктивізм, який може спотворити об’єктивне сприйняття події. Але інколи вона присутня у текстах Пресцентру, зокрема, коли йдеться про культурницькі події, меморіальні заходи, наприклад ті, які стосуються Героїв Небесної Сотні, Героїв російсько-української війни. У текстах про такі заходи загалом дуже важко бути «сухим», адже самі по собі такі події емоційно насичені. Вони болючі і це відображається частково в текстах, але очевидно, що лише до певної межі.
Тобто ми ніколи не ставимо собі за мету створити надто емоційний, дуже болісний текст. Магістральним завданням є висвітлити подію, згадати ключових учасників, подати контекст, але інколи важливо певними напівтонами та окремими вкрапленнями передати й емоції.
Які інші жанри журналістики можна знайти на сторінках пресцентру, окрім звітних репортажів та інтерв’ю? Чи можна було би знайти місце на сторінці ЛНУ для художньо-публіцистичних текстів?
Можна і навіть варто було б, але це торкається, по-перше, самої стратегії інформаційної діяльності, а по-друге, банальної кількості фахівців, залучених у реалізацію цієї стратегії. Традиційний пресцентр передбачає інформування, як магістральний принцип, та комунікацію із зовнішнім світом, особливо засобами масової інформації для того, аби надати затребувану зі сторони суспільства інформацію, відповідати на різні запити, показати, що відбувається в конкретній установі. Але, якщо певна установа може собі дозволити велику кількість якісних штатних одиниць, вважає за можливе більш креативно підходити до інформаційної репрезентації, при цьому, що важливо, робити це не крінжово, то, безумовно, інші жанри є дуже перспективними з огляду на формування і позитивного іміджу, і збагачення гуманітарної сфери загалом.
Особливо цінними можуть бути класичні літературні репортажі, історичні нариси та інтерв’ю, які особисто мені дуже імпонують. Звичайно, що нам також хотілося б продукувати більше матеріалів про певні періоди з історії Університету, про сучасні наукові розробки, про тих науковців, які, без перебільшення, змінили розвиток людства. Адже їх в історії Університету дуже багато!
Але це потребує зміни підходу до інформування, випрацювання поступових і продуманих стратегій. Тобто ми не можемо на рівні зі звичайним інформаційним повідомленням, розширеним звітом, заміткою про подію подавати художній репортаж. Їх потрібно диференціювати і графічно, і в інші способи. Читач мусить розуміти, який жанр він сприймає. Це буде чесно перед читачем.
Окрім того, якщо ми починаємо працювати у якомусь із жанрів, то повинні роботи його традиційним, інакше вся інформаційна стратегія перетвориться… гм.. на мелений салат. Але очевидно, що за таких умов вже йдеться не про класичний пресцентр, а, скоріше, про повноцінне онлайн-медіа. Хотілося б, аби це було можливо в наших умовах, але зрозуміло, що для цього потрібно чимало ресурсів.
Якою є співпраця Пресцентру Університету з іншими ЗМІ?
Позитивною та конструктивною і це тішить! Нам дуже приємно, що медіа завжди цікавляться життям Львівського університету. Періодично це буває важко, адже інколи йдеться про дуже ретельний та уважний моніторинг різних аспектів життя Університету, який веде за собою активну комунікацію. Але увага медіа – це, безумовно, позитивно. Це також, у певному сенсі, підкреслює ту суспільну важливість Львівського університету в інтелектуальному та духовному просторі України і Європи.
За багато років у нас сформувалась когорта медіа, яким цікаві наукові та освітні заходи, суспільні ініціативи Університету тощо. Ми знаємо формат наших медіа, приймаємо те, що цікаво саме їм, а відтак ключову інформацію розповсюджуємо у середовищі наших партнерів, в основному не практикуючи масових і часто надокучливих та неефективних розсилок.
Очевидно, що всю інформацію про університетські події ми розміщуємо на сайті Університету, поширюємо у соціальних мережах і завжди радо запрошуємо представників медіа перепубліковувати цю інформацію чи використовувати для власних публікацій як інформаційні приводи. Ми знаємо, що журналісти це бачать, вони цікавляться, і ми їм вдячні за це. Якщо нашим колегам потрібні деталі, то намагаємося їх надавати настільки оперативно, наскільки це можливо.
Цінуємо наших журналістів, цінуємо якісний підходи до висвітлення інформації, цінуємо, коли є відповідальність перед суспільством і радіємо, що такими принципами медіа намагаються користуватися все частіше.
Наскільки цінною є для Вас особистісно орієнтована журналістика в рамках діяльності Пресцентру?
Історію творять люди і їхні ідеї. Тому й журналістика як засіб збереження і передачі фрагментів реальності повинна мати акцент на особистості та взаємозв’язках особистостей, навіть, якщо цей акцент присутній скоріше у міжрядків’ї.
Водночас, мушу визнати, що репрезентація Університету через постатей – це той аспект нашої роботи, який ми втілюємо не до кінця всеохопно. У своїй роботі ми прив’язуємось до конкретних подій, які рідко коли мають акцент на одній чи двох особах. У такій парадигмі важко детально розповісти про Людину, її дослідження, її безмежний внутрішній всесвіт, хоч це і потрібно робити.
Так, ми намагаємося вирватися з цих рамок через публікацію інтерв'ю та інформаційних матеріалів, коли наприклад, науковець Університету чи студент, аспірант, молодий вчений отримують премії за свої дослідження. Такі тексти підкріплюємо коментарями героїв публікацій, щоб хоча б частково показати Людину, передати емоції, розповісти про сутність процесу, адже сутність процесу – це завжди Людина. Розуміємо, що цього все одно мало, але це те, що ми можемо втілити у життя зараз.
Проте я вірю, що все ще попереду. Все у світі змінюється і врешті, ми можемо бути не вічні у Пресцентрі, але після нас прийдуть інші люди. Вони матимуть на що опиратися і зможуть підсилювати ті або інші напрямки. Зрештою немає нічого вічного, крім Львівського університету, звичайно (сміється).
Хоч, заради справедливості, варто виокремити і ті формати університетських заходів, які акцентують на людині та її наукових пошуках. Зокрема, це загальноуніверситетський філософський семінар. Він передбачає цікавий формат комунікації: коли один з науковців доповідає про певну проблему, але робить це не для своїх колег за фахом, як-от фізик для фізиків, біолог для біологів, а для колег з усіх факультетів.
Це передбачає доповідь простими словами?
Так, науковець намагається подати свою доповідь про складне у максимально зручній для будь-кого зі слухачів формі. Після доповіді відбувається традиційно цікава міждисциплінарна дискусія. Відповідно ми, як Пресцентр, намагаємося це осмислити, передати основні посили цього філософського семінару. У такий спосіб ми також частково закриваємо оце недопрацювання стосовно недостатнього акценту на особистості.
На такі тексти часто йде більше часу, ніж навіть на висвітлення конференцій. Чому? Тому що ми намагаємося передати, наскільки це можливо і наскільки дозволяє час, проблематику, думки людини, її настрій, судження і так далі. Це хороший формат, адже у комунікації доповідача з колегами виникає простір живої дискусії. І часто це навіть ефективніше, ніж традиційне інтерв’ювання.
Чи цікаві такі теми для читачів з-поза меж Університету?
Не завжди звичайно, хоч ми знаємо, що наші новини мають читацьку аудиторію і в Україні, і в інших країнах.
Але у контексті таких нібито локальних заходів, ми знову ж таки повертаємося до питання важливості комунікації всередині Університету, до того наскільки світоглядно формотворчою є така форма наукової комунікації в межах університетської структури і в межах суспільства в цілому. Припустимо, людина слухає наукову доповідь під час вже згаданого філософського семінару. Ця доповідь стосується якоїсь певної проблематики, але коли людина проникається цими ідеями, то вони переінтерпретовуються свідомістю, змінюють людину. Це певний момент надчитання тексту у широкому сенсі цього слова.
Процес заглиблення у ці заходи майже дорівнює наближенню до чогось справді величного і дорівнюється до ефекту, який виникає від прослуховування якісної музики, прочитання книжки, споглядання фантастичного краєвиду чи… спілкування з науковцем, залюбленим у сферу своїх досліджень. Основна цінність цього всього в тому, що це перетворює вас, і ви, на основі інтелектуального осмислення певної проблематики, починаєте самі по-іншому дивитися на світ. Так, це важко передати через текст, хоч ми й намагаємось.
Коли мова йде про переосмислення та усвідомлення певних речей, цінностей, то про які особисті зміни у світогляді Ви можете говорити як керівник Пресцентру?
Університет змінює, поглиблює сприйняття і вселяє віру, але будь-який процес особистісного становлення невід’ємно пов'язаний із певним… зачерствінням. Я б дуже хотів відповісти, що ці роки в Університеті навчили мене більш широко дивитись на різні аспекти ситуацій, більш глибоко проникати у суть питання, виваженіше аналізувати різні проблеми, бо десь так воно і є. Проте точно не мені судити, чи насправді я володію цими навичками, чи просто видаю бажане за дійсне.
Тому скажу те, у чому впевнений: я – типовий інтроверт. Тобто для мене цей жорстокий і залюднений світ – травматичний за своєю природою (сміється). Але власне через специфіку роботи Пресцентру, а особливо в ролі керівника, свою інтровертивність довелося дещо відсунути на задній план, переосмислити. Ні, я її не позбувся, вона – частина мене. Але довелося подолати внутрішні бар'єри, почати дещо по-іншому сприймати реальність. Це була не зовсім свідома зміна, вона прийшла як аспект необхідних навичок.
Крім того, будь-яка керівна посада робить людину загартованішою. Це природно, бо з певного моменту розумієш, що будь-яке неправильно сказане слово, неакуратне ставлення чи помилку помітять. Коли щось проґавив - це буде мати наслідок у тих або інших сферах. Втратиш концентрацію – наробиш дурниць, надмірно концентруватимешся – швидко зламаєшся. Довіришся – програєш, не будеш довіряти – залишишся наодинці.
З часом це загартовує, зашрамовує, змушує менше перейматися проблемами, які раніше викликали стрес, призводить до того, що тиск стає нормою, а розслабленість чи відпочинок – навпаки тривожним симптомом. І все це, звісно ж, змушує змінювати звички, позбуватися інтровертивності, меланхолійності, відкидати ескапізм. Але це також краще структурує мислення, більше загартовує, робить людину жорсткішою, але й стійкішою. Ну а потім настає мить, коли усвідомлюєш, що прагматизм починає превалювати над романтизмом, логіка – над надмірною добротою.
Кожен з нас змінюється постійно. Мені здається, що це невідворотний процес. Наскільки робота в Пресцентрі особисто мене перетворила? Мені здається, що на 150 відсотків я став іншим. Тобто у своїй основі, своїх ідеалах, переконаннях лишився такий самий, але…
Робота у Пресцентрі змінила кут зору?
Змінилося ставлення, прийшло усвідомлення, що недостатньо бути хорошим чи працьовитим, аби робити хороші речі. Інколи для цього треба бути жорстким і навіть цинічним.
І тут навіть не йдеться про Пресцентр. Якби я працював деінде, то, напевне, зміна кута зору була б не меншою. Проте Університет змушує тебе не зациклюватися на однобокому сприйнятті реальності. І це вкрай важливо. Університет змушує більш глибинно підходити до складних питань, більш широко дивитися на проблеми.
Думаю, що, покинувши Університет можна працювати у будь-якій іншій сфері так само успішно і наполегливо, відчувати себе щасливим, але все одно неможливо забути, ту частину Львівського університету, яка завжди разом з тобою, яку несеш всюди, де б ти не був…
Бо що таке Університет в нас? Це ж не тільки знання і цінності. Це також певні моделі поведінки, ідеали і ставлення до світу, яке ти маєш. Так, звичайно, більше таке раціональне, конструктивне ставлення, але все одно те, яке ґрунтується на магістральних, основоположних ідеалах. Це – вічна романтика, пропущена крізь сито раціоналізму.
На завершення нашої розмови, окресліть також якими ключовими знаннями та навичками повинен володіти працівник пресслужби?
Якщо говорити про базові уміння і скіли, то… їх немає. Коли людина приходить у пресслужбу, то вона необов'язково мусить вміти і знати все, але вона повинна вміти навчатися всього, повинна цікавитись і бути стійкою до навантажень. Окрім того, щоб вміти створити текст якомога простішим, якомога зрозумілішою мовою, важливою рисою є уважність: вміння перевіряти кожну деталь, прізвище, посади, власні назви, коректність висловлювань і тверджень. Адже будь-який пресцентр – це першоджерело.
Важливою також є комунікабельність. Навіть якщо Вам дуже тяжко постійно спілкуватися з людьми, Ви мусите спілкуватися з людьми. Будьмо відвертими: сучасні журналісти, щоб створити інформацію, можуть «натягати» інформацію з Мережі, а коли дуже не хочеться з кимось говорити, то написати цій людині у будь-який месенджер. Так буває і це, загалом, нормально. Часто навіть прошу колег із медіа, щоби писали повідомлення, якщо не відповідаю на дзвінки. Це непоганий метод первинної комунікації.
Але коли йдеться про Пресцентр, то спроможність комунікувати спонтанно і наживо є вкрай важливою, тому що відбувається перманентне поєднання різних людей та ідей і з'єднання всіх їх воєдино в процесі подачі тієї або іншої інформації. Більшість ідей, текстів, концепцій народжуються у процесі синергії.
Тобто треба комунікувати між собою, треба комунікувати із зовнішнім світом, треба комунікувати з іншими колегами в Університеті. Треба вміти чути і хотіти чути, треба берегти у собі зацікавленість, треба берегти у собі любов до Слова, Людей і Знань.
Розмовляла Марічка Твардовська
