Слухай онлайн
Політика

Вибори-2012: партії на старт!

Як надовго Партія регіонів? Чи піде на парламентські вибори «Батьківщина» без Тимошенко? Що чекає на Яценюка і Тігіпка? Чи розколеться «Свобода»? Янукович і Тягнибок у другому турі – наскільки це реально? Про це в інтерв’ю з директором Соціологічної групи «Рейтинг» Олексієм Антиповичем.

В яких стартових умовах перебувають сьогодні українські партії? Чи можна вже назвати ймовірних переможців і переможених парламентської кампанії  2012 року?

Зрозуміло, що у різних партій  стартові позиції відмінні. Як вони пройдуть півторарічну дистанцію до виборів – однозначно на це питання відповісти важко, але соціологія дозволяє говорити про певні тренди, які, скоріш за все, підтвердяться, або реальність буде десь поряд.

Якщо  конкретно, то владна Партія регіонів свій пік привабливості пройшла приблизно весною торік. Найліпшим часом виборів для неї був березень – червень минулого року. Починаючи з літа 2010-го, триває планомірне зниження її рейтингу.  Скажімо, якщо у березні торік рейтинг ПР становив понад 40% – наслідок ефекту мобілізації під переможця та завищених очікувань (як і колись щодо Віктора Ющенка)  то, повторюю, з літа-осені все це посипалось. Нинішній рівень підтримки Партії регіонів близький до 25%. І ця тенденція буде продовжуватись  – партія, яка прийшла до влади, завжди втрачає популярність.

На цьому  фоні, напередодні прийняття рішення про перенесення виборів, Партії регіонів було вже байдуже, коли проводити  парламентські вибори. Умовно кажучи, «зі своїми рейтингами ми ще попрацюємо, а от конкурентів треба знищити». Додайте сюди ще і прогнозований інстинкт самозбереження кожного окремого народного обранця – от і маємо перенесення виборів на 2012 рік. Тепер Партія регіонів буде, по-перше, далі нарощувати свої адміністративні важелі, по-друге, - політично знищувати конкурентів, або ж перегруповувати їх під свій сценарій. Підтвердження цьому – постійна і системна «робота» проти основного конкурента Юлії Тимошенко. Не виключено, що кримінальні справи щодо неї обернуться тим, що їй особисто заборонять брати участь у наступних виборах до ВРУ.

Впевненості  владі додає і те, що на останніх місцевих виборах була опрацьована технологія з розколу та нейтралізації неугодних партійних осередків, які могли реально здобути депутатські мандати. У цьому плані вже навіть лунали заклики виключити Тимошенко і Турчинова з партії. У майбутньому такими методами можливо будуть боротися не тільки із самою Тимошенко і з іншими опонентами.

До того ж для східного і південного електорату нема  альтернативи голосуванню за ПР. КПУ трішки зможе відтягти голосів, але тільки трішки. Бо, з одного боку, комуністи втрачають прихильників через, скажімо так, їх старіння, а з іншого – незначно забирають з числа розчарованих у партії влади. Відповідно, зростання рейтингу майже нема, як і падіння зрештою. А тому КПУ не може розглядатися, як сильний конкурент для ПР на Сході і Півдні України.

Одним словом, попри зниження рейтингу Партія регіонів  доволі впевнено себе почуває і, про мене,  навіть через півтора року залишиться на першій позиції. Їм  байдуже, раніше, пізніше – альтернативи нема. Натомість є адміністративний ресурс, який явно буде задіяний, і то не в меншому обсязі, як за Кучми, а то й у більш жорсткій формі.

Щодо  Юлії Тимошенко, то процес її «падіння» триває вже майже рік. А в останні кілька місяців її «дотискають» кримінальними справами. Її особисто і найближче оточення, представники якого йдуть від неї, бо воліють зберегти свій бізнес, вплив, співпрацю з владою. А це зменшує фінансові і адміністративні можливості самої Тимошенко в своїй же партії. Втримувати своїх прихильників  їй стає щораз важче, особливо тих, що дотичні чи до влади, чи до бізнесу. І цей процес, схоже, не припиниться до виборів. 

Якщо  мовою соціології, то який рівень підтримки Тимошенко тепер?

Наприкінці року рівень її підтримки становив аж до 20 відсотків. Тобто, вона не змогла б повторити свій президентський результат першого туру - 25%, але до 20%  торік набрала б. Однак її рейтинг продовжує падати, і якби вибори відбулися б у березні цього року, то вона могла б розраховувати на підтримку десь 17% виборців.  Коли ж робити прогноз на майбутнє, то слід взяти до уваги, що телеканали для неї тепер недоступні, замість того, лавина негативної інформації про кримінальні справи проти неї і її урядовців  – усе це призведе до подальшого падіння її рівня підтримки. В який момент воно зупиниться, годі сказати. З огляду на теперішню соціологію максимум на що може розраховувати Тимошенко у жовтні 2012 року – це 15%, але ми всі знаємо як вона може працювати під час виборчої кампанії, тому побачимо.

Воднораз  наголошу, що попереду ще чимало часу, а тому виключати появу різних факторів, котрі можуть кардинально  вплинути на симпатії виборців, не можна. Тому ці цифри вельми умовні. Однак  зниження її рейтингу триває. При цьому «Батьківщина» «падає» повільніше, аніж Партія регіонів. За останній місяць рівень підтримки ПР знизився приблизно на 4-5%, а «Батьківщини» – тільки на 2%. 

Чому  б не припустити, що посилення репресій проти Тимошенко, навпаки, спричинить зростання її рейтингу?   

Якби  Юлію Тимошенко реально посадили за грати, не турбуючись про те, щоб  ґрунтовно пояснити суспільству  таке рішення, то вона б, напевно, здобула  рейтингові плюси. Але які? Навряд чи б досягнула отих 25%, 20% - погоджуюсь, але не більше. Проте влада, як на мене, не квапиться заарештовувати Тимошенко. Влада поки що  чинить дуже грамотно, вона розслідує і розслідує не тільки  особисті рішення Тимошенко, а й дії її команди. А тінь при цьому  лягає виключно на Тимошенко. Тому наразі влада не дає шансів Юлії Володимирівні розжитись на якість бонуси від того, що її переслідують. Так, ми співчутлива нація, але жодної електоральної користі для колишнього Прем’єр-міністра від цього поки що не спостерігається. Українці абсолютно адекватно реагують на справи проти Тимошенко і її урядовців. Більшість визнає, що це політичне переслідування. Але водночас ті люди, які не були прихильника попередньої влади, вважають, що в Україні просто наводять лад. До того всього у Тимошенко і її прибічників, як я вже казав, нема можливості широко пояснювати свою позицію через телебачення. А влада дуже активно використовує центральні телеканали, щоб насаджувати версію про боротьбу з корупцією.

Отож, наступні півтора року Юлії Тимошенко буде дуже складно втриматись на плаву, і соратників у неї ще поменшає.

Варіант, коли  партію «Батьківщину»  допустять до виборів  без Тимошенко  можливий?

Цілком. Нема сенсу і можливостей не пускати партію «Батьківщина» на парламентські вибори, як і будь-яку  іншу партію, якщо є змога якимось  чином цю партію «прихилити» до себе. Перекупивши, розколовши, відсторонивши лідера…

На  що сподіватись партіям  третього  місця -  «Фронт змін» Арсенія Яценюка, «Сильній Україні» Сергія Тігіпка та «Свободі» Олега Тягнибока?

Рейтинг «Сильної України», як і самого Сергія Тігіпка, одразу по президентських виборах поповз донизу. Це можна пояснити тим, що спершу Сергій Тігіпко був простим «молодим» політиком, реформатором, потім – членом команди Януковича. То він висловлював згоду, то незгоду до дій Президента – його виборець остаточно заплутався, він не знає, чи він провладний, чи опозиційний, куди йому йти і чого прагне їх лідер. Оця хитавиця тривала увесь минулий рік і продовжується тепер. Як наслідок, в кінці минулого року «Сильна Україна» поступилась  третім місцем «Фронту змін». Більше того, сьогодні «партія Сергія Тігіпка перебуває на рівні зі «Свободою». Для «Сильної України» це політичне фіаско. Як рятуватись? Не знаю. Торік я прогнозував, що Сергій Тігіпко мав би вийти з уряду, стати «чистим» політиком. Але цього не сталося. Навпаки, Сергій Тігіпко остаточно уособив себе з владою, і тепер від неї відсторонюватись вже й не випадає. Паралельно  його усунули від ключових сфер,  позитивний образ реформатора поступово трансформувався в уявлення про невдалого реформатора, який відповість за все. Відтак, рівень підтримки «Сильної України» нині становить 6%  - удвічі менше, ніж мав Сергій Тігіпко на президентській кампанії. На момент виборів 2012 року вони, звісно, подолають трипроцентну планку, але розраховувати на щось глобальніше – наразі немає підстав.

Натомість окреслилась позитивна перспектива у «Фронту змін» Арсенія Яценюка. Рейтинг партії також хитався. Наприкінці року партія  посідала третю позицію після «Партії регіонів та «Батьківщини», а сьогодні через незначне пониження, розділяє третю сходинку в рейтингу електоральних симпатій із «Сильною Україною» та «Свободою». На мою думку, причина цього – нестабільність у партії. От і тепер розпочався процес об’єднання «Фронту змін» із «За Україну!», «Собором» та «Громадянською позицією».

Скільки це додасть «Фронту  змін»? 

Якщо  Арсеній Яценюк здобуде ще кількох відомих політиків-спікерів, то це мало б тільки додати. Але не слід очікувати, що вливання Кириленка, Гриценка і Матвійчука спричинить кумулятивний ефект. Це безперечно додасть, але тільки 1-2%. Тим більше, люди люблять, коли політики об’єднуються. Однак постає питання, наскільки  змінить поведінку сам Арсеній Яценюк, адже він буде обмежений  у своїй діях іншими партнерами. І як це сприйме електорат? Попри все я бачу більше позитиву ніж негативу від процесу об’єднання і вважаю, що у партії «Фронт змін» добра перспектива, тобто, претендувати на третю позицію у партійному заліку їм до снаги.  Іншими словами, наразі мова йде про 6% підтримки, які через півтора року можуть сягнути 10%, а може і більше – залежно від конкурентного поля.

Нагадаю, що Яценюк здобув 7% на президентській кампанії. І на цих же 7% підтримки він балансує і зараз. Але тепер у нього з’явився шанс для нового позиціонування, розкрутки партійного бренду і залучення до команди нових членів.

Яценюка часто звинувачують у тому, що він  не так далеко втік від теперішньої  влади.  Наскільки такі закиди можуть розмити електорат «Фронту змін»?

Не розмивають. Річ у тому, що виборець і Арсенія Яценюка, і «Фронту змін» дуже різний, зокрема, з погляду географії. Більшість його виборців живе на Заході, але чимало їх є і на Сході. Тому, що більше його звинувачують у провладності, то більше у нього стає симпатиків на Сході. Це такий собі баланс.

Отож, я  вважаю, що рейтинг «Фронту змін» є стабільним і має тенденцію до зростання. Особливо якщо доповнити появу нових спікерів активною робото «у полі» - зустрічі з людьми і донесення до них партійної позиції. Та ще й погіршення становища у найближчих конкурентів по електоральному полю…

Ну, і нарешті «Свобода». Очевидно, вже нема сумнівів, що партія Олега Тягнибока візьме 3%?

Нема. Це правда, що ця партія подолає тривідсотковий бар’єр. І зростання підтримки «Свободи», як на мене, насамперед  відбулося з огляду на глибоке розчарування у політиці В.Ющенка та Ю.Тимошенко. Виборці Західної України, зокрема Галичини, які голосують передовсім ідеологічно, тільки-но бачили невідповідні кроки з боку Ющенка – Тимошенко, вони автоматично ставали симпатиками радикально-націоналістичного Тягнибока.  3% на уявних парламентських виборах партія Олега Тягнибока набирала ще минулого року напередодні місцевих виборів. Водночас завдяки тотальній перемозі на місцевих виборах у трьох областях Галичини її рейтинг зріс щонайменше удвічі – до 6% в загальнонаціональному масштабі.

При цьому  такий результат їм був гарантований на листопад –  грудень минулого  року. На  сьогодні він не змінився і сумнівно, що у найближчому майбутньому відбудеться зростання - усі ті, хто голосує з радикальних ідеологічних міркувань,  вони вже стали прихильниками «Свободи». Щоб залучити додатковий електорат, партії Олега Тягнибока потрібно працювати і ще раз працювати. Не тільки «світитись» в медіа чи експлуатувати націоналістичну риторику. А реалізовувати якісь програмні рішення, які стосуються економіки держави. Адже згадаймо, що турбує громадян України насамперед:  вчасна і висока зарплата та пенсії, стабільні ціни, зменшення безробіття, боротьба з корупцією. Відтак, теми мови, Бандери, НАТО, Чорноморського флоту стають другорядними. Веду мову про тих виборців, яких у «Свободи» ще нема. Щоб їх залучити, партії доведеться торкатися інших тем, зокрема, економічних та пов’язаних  з питаннями демократії. 

Чи вдасться цього досягнути?  – тут важко  прогнозувати з погляду на те, що «Свобода» фактично є при владі у трьох галицьких областях. Це змушує її брати на себе відповідальність за стан справ в цих регіонах. Чи зможе партія Тягнибока  балансувати між реальними економічними проблемами своїх областей і своєю ж ідеологічною риторикою – оце ми побачимо. Наразі ж відбувається процес вростання «Свободи» у місцеву владу, на фоні її ж опозиційності до центральної влади.

Тим не менше я припускаю, що на  наступних парламентських виборах рівень підтримки ВО «Свобода» становитиме більше аніж теперішні 6%. Хай там як, але «Свобода» пройде до нової  ВР однозначно. Коли б вибори не відбувались, тепер чи через півтора року.  

Якщо «Свободі» не вдасться дотримати балансу, і економічна політика на місцях буде провалена?

Як на мене, до зменшення рейтингу партії на національному рівні це не призведе. Однаково  буде домінувати ідеологічна складова її виборця – мова, Бандера Чорноморський флот… Та і влада не зупиняється у своїх «антиукраїнських» кроках з погляду пересічного мешканця Західної України. Власне, боротьба між ПР і ВО «Свобода» є взаємовигідною для цих двох партій. При цьому не хотілося б, щоб усі інші учасники політичного процесу в Україні або «залишились за бортом» великої політики, або змушені були би задовольнятись роллю статистів.

Чи  є загроза розколу  для «Свободи»?

Колоти  «Свободу» - це невдячна справа. Бренд «Свободи», Тягнибока однаково залишиться, і партія піде на вибори. Утворити ще одну націоналістичну партію за такий час – майже неможливо. Застосувати прецедент «Батьківщини» – реально, тільки як «технології» для захоплення місцевих партійних осередків, а завадити «списку Тягнибока» прийти до парламенту це не зможе - мова ж йде про парламентські вибори, а не місцеві, партійний  список буде один.

Але в українській політиці ми на кожному кроці бачимо, як партії «коляться» із середини, як горіхи. Тому основна загроза для «Свободи» міститься всередині самої «Свободи». Ця партія повинна пройти етап становлення через наявність влади.  Навряд чи ті процеси, які нині відбуваються у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, однаково сприймаються усіма членами тієї  ж «Свободи». Внутрішні суперечності в партії неминучі.  Подивимось, як на них реагуватиме лідер Олег Тягнибок. Чи зможе він внутрішні розбіжності пригасити на етапі, коли вони не зможуть зашкодити «Свободі» провести успішну парламентську кампанію.

Чи  зацікавлена влада доколювати «Свободу», як це було у випадку із «Батьківщиною»?

Ні, «Свобода» – це ідеологічна націоналістична партія, яка дозволяє Партії регіонів мобілізувати свій електорат на Сході та Півдні України. Навіщо її розколювати? З погляду партії влади, «Свободу» не можна чіпати. Але якщо «Свобода» буде мати шалений результат і не тільки в межах Галичини, то влада задіє усі свої ресурси, щоб  знищити конкурента.

Чи  можливий варіант, що Тягнибок зустрінеться з Януковичем у другому турі президентських виборів 2015 року?

Не знаю, подібний технологічний прецедент ми вже мали - Кучма і Симоненко. Але більш предметно про це можна буде говорити тільки після парламентських виборів. Хоча вже очевидно, що з такої крайньої правої ніші, яку нині посідає Олег Тягнибок, вийти у другий тур президентських виборів – це дуже складно.

Розмову вів Віктор Шаповал.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...