Слухай онлайн
Війна на Донбасі  |  Політика  |  Cуспільство

Якби російські солдати не опинились на вулицях кримських міст, півострів спокійно перебував би у складі України, – Павло Казарін

Один з найталановитіших сучасних кримських публіцистів Павло Казарін належить до покоління, яке мало всі шанси узгодити українську ідентичність із кримською та успішно вписати Крим в український проект.

Непростий процес пошуку ідентичності, характерний для молодого покоління кримських росіян, був яскраво описаний Павлом Казаріним в тексті 2011 року «Дві батьківщини одного росіянина». Попри мовно-культурні розбіжності та часами геть несумісну історичну пам’ять, журналіст побачив той спільний ґрунт, на якому могла би постати нова ідентичність кримчан. «У мене не лежить «Кобзар» на столі й не висять вишиванки на стінах. У моїх жилах тече російська кров, і я не знаю української мови. Але я люблю Україну і вважаю, що визначати її долю повинні ті, хто в ній живе», – написав він, задекларувавши у такий спосіб свою належність до суверенної української політичної нації. Немає сумнівів, що після повернення Криму до України саме цей продуктивний шлях розв’язання кризи ідентичності стане в пригоді молодому поколінню кримчан.

Сам Павло Казарін, перебравшись після анексії Криму до Києва, продовжує плідну публіцистичну діяльність. Останній уїк-енд він провів в місті Лева, тож, скориставшись нагодою, «Гал-інфо» поспілкувався із журналістом про Крим та перспективи його повернення до складу України.

– Україна – дуже різноманітна країна. Кожен обласний центр має власний характер, настрій, архітектуру, історію. За всієї суми спільного кожен регіон має свою різницю несхожості, різницю інакшості. Львів – це прекрасний варіант для того, щоби провести вихідні. Зарівно, як і Чернівці, Харків, Дніпропетровськ. На цих вихідних я відвідав Львів, на наступних буде Дніпропетровськ.

Чим запам’яталась вакація?

– У мене відбулась приємна і доволі несподівана зустріч з моїми кримськими друзями. Це родина, яка переїхала з Криму до Львова після анексії. Було дуже радісно їх зустріти на новому місці. Тим більше, що голова родини, мій друг Яшар, сьогодні мимоволі виступає одним з облич, які представляють Крим на Західній Україні. В рамках постійно діючого Фестивалю вуличної їжі, який проходить у Львові біля «Арсеналу», він представляє кримськотатарську кухню.

Місто гостинно зустріло ваших друзів? Вони почуваються затишно?

– Люди, які говорять, що Львів не гостинний, скоріш за все ніколи у Львові не були. Мої друзі розповідають, що зустрічали абсолютну гостинність з боку місцевих жителів – і коли переїжджали, і коли влаштовували дітей до школи, і коли шукали квартиру. Думаю, таким само рівнем гостинності можуть похвалитися й інші українські міста. Пам’ятаю, коли трапилися ці події в Криму, мені телефонували друзі з Івано-Франківська, пропонували квартиру для мене й тих моїх друзів, яким вона могла б стати в пригоді. Пам’ятаю, що аналогічні пропозиції лунали з Сум, з Чернігова. Чудово, що оце відчуття ліктя властиве і Львову. Боюсь здатись людиною, яка говорить тільки приємні речі, котрі львів’янам буде приємно чути, але досвід моїх друзів, які поїхали до Львова, був надзвичайно вдалим. Львів постав перед ними комфортним містом, мешканці – дуже гостинними.

Коли ви казали про українську єдність у розмаїтті, то не згадали Крим. Якщо говорити про останні 23 роки, а також про сьогодення, чи вписується півострів в український ансамбль?

– Впродовж 23 років Крим суттєво відрізнявся від решти областей України, але не слід забувати, що й інші регіони помітно відрізнялися одне від одного. Скажімо, різниця між Харковом і Ужгородом так само була значною. Події 2014 року, які почалися на Майдані, продовжилися в Криму й нині продовжуються на Донбасі, відчутно змінили країну. Україна зразка 2013 року й зразка 2015 року – це дві різні країни. В 2013 році не тільки Крим був українським суто формально. Ментально не належали до України й деякі інші області материкової України. Власне, ментальне зближення, згуртування тривало впродовж 2014 року.

В деяких областях консолідацію політичної української нації активізувала перемога Майдану. В інших точкою відліку стала анексія Криму, яка показала, що сусідня держава – Російська Федерація – націлена на анулювання української державності. За цих умов інертність, притаманна деяким українським регіонам, поступилася місцем пасіонарності. Врешті, ще в групі областей, які донедавна вважались електоральним оплотом проросійських сил, поворотним пунктом стала ситуація на Донбасі. В Запоріжжі, в Одесі, в Миколаєві зрозуміли, що в разі, якщо в них отаборяться сепаратисти, слід чекати не на світле майбутнє, а на другий Донбас – на війну, на зруйновану економіку, на цілковиту відсутність будь-якого майбутнього.

Тому я глибоко переконаний, що якби в лютому 2014 року російські солдати не опинились на вулицях кримських міст, півострів цілком спокійно перебував би у складі України, тихо вливався б у нову політичну реальність. Не було би в Криму ніякого кривавого сценарію. Це міфи, які свідомо закладалися в наші голови.

Непроста економічна ситуація, вимкнення електроенергії, труднощі з транспортом, які спіткали мешканців Криму протягом останніх тижнів, якимось чином позначуються на їхньому сприйнятті політичного статусу півострова?

– Ні. Труднощі, що виникають у господарстві Криму, відбиваються на сприйнятті місцевої влади – Аксьонова, Константинова, Меняйла у Севастополі. Все розчарування акумулюється й спрямовується на їхню адресу. Але це не значить, що воно додає балів Україні, підвищує проукраїнські настрої. Цього не відбувається, і ми повинні чітко це розуміти.

Проукраїнська меншість, яка є в Криму (а вона є, і складається не лише з кримських татар, але також із кримських українців, кримських росіян), досить давно наголошувала на труднощах, які спричинить статус спірної території. Але проросійська більшість живе в якійсь своїй особливій реальності. Вона схильна пояснювати все, що відбувається з півостровом, якимись теоріями змови, а не простими причинно-наслідковими зв’язками. Тому наявні труднощі не впливають на рівень проукраїнських настроїв на півострові. Для того, щоби підтримка України зростала, мають проходити трохи інші процеси.

Які саме?

– Для того, щоб Крим теоретично захотів повернутися до України, повинні скластися три передумови. По-перше, сучасна Росія повинна налякати Крим більше, ніж в лютому 2014 року налякала Україна, Майдан. По-друге, в Криму є дуже відчутний запит на стабільність, тому сучасна Україна повинна становити приклад більш стабільної держави, ніж сучасна Росія. І третє: уявлення кримчан про їхню певну «золоту добу» повинно переміститися з радянських 80-х, на які вона припадає тепер, на українські 2000-і. Тобто, на той період, коли Крим був у складі незалежної України. Щоби саме про цей період згадували з теплою ностальгією, сумували за ним.

Часто кажуть, що Крим – це проросійський регіон, але це не зовсім так. Це прорадянський регіон. І коли сьогодні Крим вдивляється в Росію, він хоче віднайти Радянський Союз, за якого, як Криму здається, йому було тепло й добре. Проблема у тому, що сучасна Росія – зовсім не Радянський Союз. Упродовж 23 років південні та східні області України мали запит на стабільність. Невипадково той самий Янукович ішов на вибори з гаслом «Тому що стабільний». Якби Україна демонструвала цю стабільність, я запевняю, що Крим був би з нею, й інертна маса населення, 50-60%, бачили б себе частиною України. Звісно, слід пам’ятати, що Крим – це єдиний в Україні регіон, де за переписами населення питома вага людей, які називали себе «росіянами», перевищувала 50%. Але при всьому цьому казати, що Крим принципово і в якийсь непоправний спосіб є антиукраїнським тілом, яке не могло бути вбудоване в Українську державу, не доводиться.

Як почуваються на півострові кримські татари?

– Не можу сказати, що стосовно кримських татар ведеться цілеспрямована політика витіснення. Сучасна влада Криму саме була б дуже зацікавленою у тому, аби одержати визнання з боку кримських татар, щоби вони йшли працювати в органи державної влади. Тоді офіційна Москва могла б заявити: дивіться, новий статус Криму об’єднав кримчан незалежно від національності. Разом з тим, на політичні організації, які існували в кримськотатарському середовищі, на громадські рухи, які артикулюють проукраїнську чи хоча б певною мірою самостійну позицію, безумовно, чиниться тиск.

Чи достатньою мірою артикульована проблема Криму в Україні?

– За моїми особистими відчуттями Крим сьогодні перебуває на периферії суспільної уваги. Криваві події на Донбасі, які щодня забирають життя українських громадян, затьмарили тему півострова. Але це не означає, що Крим повністю забутий. Я думаю, що за будь-якої стабілізації ситуації на Донбасі кримська тема так чи інакше почне спливати. Мене особисто непокоїть те, що в оточенні українського президента немає спеціаліста із Криму, який би його консультував. Український президент, висловлюючись з теми Криму, робить дитячі помилки, які свідчать про те, що він не занурений в кримські процеси. На мій погляд, це неправильно, адже на півострові залишається досить багато проукраїнськи налаштованих громадян, які повинні відчувати підтримку. Знати, що держава про них пам’ятає й продовжує сприймати як громадян України. Це важливий психологічний момент, який, на мій погляд, сьогодні, на жаль, недопрацьовується.

Розмову вів Сергій Стуканов.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...