Вона – синонім до слова «енерджайзер», втілення живої і справжньої енергії позитиву.
Усі, хто її хоча б трішки знає, дивуються, як ця тендітна жінка примудряється стільки встигати, ніби у її добі – 48 годин, і настільки наповнювати подіями й емоціями свій час. Наша розмова завершує робочий день підприємиці й психологині Світлани Сасюк. Ми п’ємо чай і видихаємо, милуючись сонцем, яке сідає за дахи луцьких багатоповерхівок.
- Світлано, а що для тебе Луцьк?
- Луцьк – це моя колиска, місто, де я народилася, де я реалізовуюся, це моя родина, це моє ядро.
- Ти – людина небайдужа, ти завжди в русі, ти покращуєш світ…
- Я не ставлю собі за мету покращити весь світ. Але я роблю усе можливе в своєму невеликому світі, в своєму сегменті реальності, керуючись доволі таки буденними мотивами – роби те, що можеш, вір у те, що робиш, можеш вести за собою – то веди.
- Чому – громадська діяльність?
- Тому що це пов’язано з моїми особистісними цінностями. Бо існувати в світі треба екологічно. Жити так, щоб було здорово тобі й іншим. В цьому нема жертовності – в моїй громадській діяльності. Просто я намагаюся жити так, щоб було добре крім мене, ще комусь поряд зі мною. Громадська діяльність – це мій спосіб життя.
- А хотілося б щось покращити Луцьку?
- Луцьк обов’язково має лишатися зеленим містом. Хоча, коли я кажу про екологічність – це не лише про зовнішнє середовище, а й про спосіб взаємодії з людьми зі світом. Хоч тема екології взагалі мені теж близька. Люди, хоч в Луцьку, хоч деінде не можуть не думати про завтра і жити сьогоднішнім днем.
Мій принцип – світ після тебе має бути хоча б не гіршим, ніж світ до тебе. А ще ліпше – він має стати трішечки кращим. Тому я долучалася до програми тренінгів по ОТГ, які були пов’язані з утилізацією сміття, сортуванням його. І вважаю, що і в місті можна це реалізовувати – робити світ чистішим.
Гарно ставлюся до акцій на кшталт прибрати разом парк чи берег річки, хоч сама швидше не буду чекати акції, а приберу там, де можу прибрати. Це – моя особиста екологія. Бо зробити сьогодні і вже те, що ти можеш зробити, не чекаючи якоїсь нагоди – це правильно.
- Зачепили тему життєвих принципів. Які вони – принципи життя Світлани Сасюк?
- Основний мій принцип – це любов. Любов до світу, людей, до себе, до України, до Луцька – в широкому розумінні слова любов. Гуманність. Екологічність. Бо річ не лиш у «покращити» щось. Річ ще і у «зберегти». Новації – це добре, але і збереження чогось, що дано, що створили до тебе – це теж важливо. Тобто якщо, будуючи дім, можна зберегти дерево, яке росте поруч, його варто зберегти, бо нове ростиме довгий час і не факт, що виросте.
- Про «берегти» – і твій блог «Автентична кухня Волині», де ти розповідаєш про рецепти старовинних страв, зібрані тобою.
- Так, це записані мною від родини моєї і чоловіка, від жителів нашого краю автентичних волинських страв, які би я хотіла зберегти, розповісти про них сучасникам і продовжити цим стравам життя в майбутніх поколіннях. Наш син вчиться на шеф-кухаря, він теж, сподіваюся, буде послуговуватися цими рецептами. Ми в родині зберігаємо українські традиції, я виросла в цьому, мене навчили цього мої батьки, в цьому виросли вже наші діти – і тут нема якоїсь показухи чи шароварщини. Просто вважаю, що так правильно. В цьому є своя особлива енергетика.
- На твою думку – сучасна жінка у сучасному світі – хто вона і яка?
- Для мене особисто важлива рівність жінки і чоловіка. Без ототожнення гендерних ролей. Тобто жінка і чоловік не повинні якось ототожнюватися і претендувати на місце одне одного в світі, вони мають поважати одне одного і приймати як рівного собі. Бо насправді в житті зустрічаємо факти порушень і прав жінок, і прав чоловіків. Хоча жінка як лідер – вона гуманніша, м’якша, толерантніша. Це класно.
Але жінкам об’єктивно важче реалізовуватися одночасно у всіх сферах життя. Сім'я, материнство, духовний розвиток, кар’єра – це все разом неможливо осягнути, хоч суспільство вимагає бути реалізованою у всьому. Проте нормально відмовлятися від якихось ролей і скеровувати енергію в щось, реалізація в чому зробить тебе щасливою. Можна виходити чи не виходити заміж, можна народжувати чи не народжувати дітей, можна робити чи не робити кар’єру – аби лиш то був справді вибір жінки, який зробить її щасливою. Цей вибір – це право жінки.
- Свою активну позицію ти передала дітям. Донька закінчила Українську академію лідерства. Ти спонукала її до цього?
- Я показала їй, що може бути і так. Бо я прихильник виховання авторитетом. Не авторитарністю, коли ти кажеш, що буде так, як я скажу. А коли ти показуєш, як може бути. Даєш спробувати. В Даринчиному підлітковому віці, коли абсолютно виправдано бути невизначеним із подальшими життєвими планами і своїм місцем в світі, я залучила її до проведення тренінгів як спікера в допомогу собі. У нас тоді були проекти з патрульною поліцією та ювенальною превенцією по протидії насильству. Вона зрозуміла, для чого це робиться, їй сподобалося. Також, розказала їй про академію лідерства. Навчатися там не є легко, не лиш інтелектуально, але і фізично. Але їй вдалося. Донька – ще і другокурсниця Острозької академії. Зараз вона реалізовує уже якісь свої проекти.
- Які саме проекти ви реалізовували із правоохоронцями?
- Ми читали лекції по школах і не лиш по школах про протидію булінгу і сексуальному насильству. Я дуже люблю працювати з підлітками. Зараз із донькою реалізовуємо проект з батьками підлітків і підлітками – він називається «Спільна мова». Це в Instagram. Підлітки – насправді дуже самотні люди. Навіть в благополучних сім'ях. Вони не завжди можуть запитати про щось, не завжди є довіра і спільна мова з батьками. І от вони можуть поставити запитання в Instagram – і одержати відповідь від Дарини як підлітка і від мене як представника батьків і як фахівця.
Уяви, у перший день проекту надійшло понад 200 запитань. На якісь дуже інтимні ми відповідаємо в приваті. А на анонімні, наприклад, але важливі для багатьох підлітків – і на загал. Запитання дуже глибокі. Багато запитань про булінг, про насильство. Іноді навіть не знаєш достеменно, як відповісти «правильно», але відповідаєш дуже обережно – там, де йдеться про насильство.
Я обожнюю підлітків. Вони цікаві, глибокі – але лиш коли ти спілкуєшся з ними на рівних, визнаєш їхню дорослість. Проект «Спільна мова» дуже активний, там по кілька тисяч переглядів. Його вигадала Даша – саме в Instagram, де переважно молодь, і з можливістю ставити анонімні запитання, що важливо для підлітків.
- Ти – засновник ГО «Ми вільні». Чим займається організація?
- Ми і є орієнтовані на роботу з підлітками і їхніми батьками. При організації функціонує клуб для підлітків і батьків. Протидіємо сексуальному насильству. Проводили з цього приводу тренінги не лиш у Луцьку. Тренінг називався «Банка з недитячими секретами». Ми з колегою самі його розробили, він розкриває тематику сексуального насильства не лиш в розрізі зґвалтувань але і секстінгу (оголених фото в соцмережах), кібербулінгу, флірту (пояснює де флірт, а де вже домагання). Я думаю, що про це все у школах мали би розповідати в межах програми. Але ніхто того не робить. Тому ми намагаємося зарадити отаким чином.
- А ще я чув, що ти створила ОСББ…
- Так. Це з історій на кшталт «Хочеш покращити світ – почни з себе». Схотів зробити – візьми і зроби. Всі мешканці багатоповерхівки, де я жила, були незадоволені ЖЕКом, але ніхто не думав, що з цим робити. І от на якійсь критичній межі я вирішила, що щось робити – пора. Я зібрала ініціативну групу, пояснила людям, що «ніхто, крім нас». Спочатку я просто боролася з ЖЕКом. Але то не зарадило. Тому я почала пояснювати, що дбати про свою оселю треба самим. Я була переконлива. Мені повірили. Бо от до лідерства в мене особистий підхід такий – ти лідер не тоді, коли ти ведеш з прапором в руках. Бо це легко Ти ще маєш нести за то відповідальність. У перемог – твоє ім’я і в поразок – твоє ім’я.
Я розуміла, що є ризики. Що будуть незадоволені. Що це потребуватиме часу і зусиль. Але ми створили це ОСББ. При цьому для лідера важливо ще визнавати свою не компетентність в чомусь. Ти не можеш бути універсальним. Тому я визнала, що керівником ОСББ бути не можу в силу справді своєї необізнаності, хоч люди мені пропонували. І очолила його інша людина, яку теж я знайшла і представила. ОСББ функціонує. І хоч я там вже не живу, проте зі створеної мною ж таки групи ОСББ у вайбері не видаляюся, тому бачу, що все ок.
Отак іноді не бажаєш, але робиш. Створюєш, навчаєш жити самостійно. Це – нелегко. Але можна і варто робити. Руки іноді опускаються, проте результат згодом є. Я вдячна людям за довіру. Як могла, намагалася її виправдати.
- Ти примудряєшся не лиш людям покращувати їхній життєвий простір. Ти і свій надаєш для творчих проектів. Що таке – твої «садибники»?
- Ми з сім’єю нещодавно оселилися у селі неподалік Луцька. І грянув карантин. І нічого особливого ніде не відбувалося. А ганяти енергію хотілося. Робити ж то можна було лиш на природі. Ну і от – чому б ні? У мене – сад. Там можна. Колись були квартирники – таке собі альтернативне мистецтво. А в нас садибники. Ну бо ж не квваартира, а садиба. Ми їх провели кілька. Був творчий вечір з віршами. Ніч на Івана Купала. Вечірка в стилі «Аліси в країні див». Це гарне проведення часу. Воно дарувало позитивну енергетику і мені, і моїм гостям.
- І як воно – впускати людей на свою територію? Це безпечно для якихось власних меж, якогось свого простору?
- Знаєш, як кажуть скандинави, кораблю безпечно в порту, але він не для того створений. Якщо нічого не робити – це дуже безпечно. Можна закритися в своїй території, акумулювати все в себе і для себе. Але для чого? Ну, назбираєш ти речей. Згодом це перетворюється на мотлох. На сміття, яке накопичується. І йдеться не лиш про матеріальне. Навіть зайві знання – це сміття. Всім, чим маєш, треба користуватися і ділитись. Усе, чим не користуєшся і не ділишся – мертве. А розділене – примножує позитив. Я так вважаю . Це теж один із моїх принципів.
Розмовляв Василь Гуцуляк
