Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

Янукович проти президента

Медовий місяць влади скінчився. Відволікаючі маневри, а саме: написання програми реформ, її презентація, концентрація повноважень де-юре і місцеві вибори, вичерпано. Робити щось треба. Звісно, Янукович може відвернути увагу суспільства на ще один феєрверк — березневі парламентські вибори. Проте є низка причин, які не роблять це рішення президента настільки очевидним, як воно видається багатьом експертам.

Офіційних результатів виборів ще немає, але їхні наслідки зумовлені смаковими уподобаннями виборців: на Заході країни «смакуватимуть» мову; на Сході — язик, а на Печерську — чорну ікру. За ідеєю, Віктор Янукович може видихнути і насолодитися перемогою. Його партія стала лідером у політичній гонці. Новим законом про вибори, залякуванням і підкупом, клонуванням партійних організацій, стерилізацією комісій і навдивовижу тривалою процедурою підрахунку голосів його команді вдалося істотно скоротити розрив з конкурентами. Партія регіонів «пустила коріння» на чужих територіях і планує створити за своєї участі більшість у понад двадцяти облрадах. Як казав учитель Гаррі Поттера професор Дамблдор: «Молодці, «Слізерін»! Відмінно, «Слізерін»! Проте ми не врахували останніх подій...»

А останні події недвозначно дають зрозуміти, що президент країни опинився в дуже непростій ситуації. І поки губернатори з мажоритарниками зайняті підрахунком, а партійні штаби за «мокрими» протоколами виводять тенденцію, згідно з якою опозиція отримала менше, ніж показали екзит-поли, а влада — більше, ми спробуємо, дещо відсторонившись, поглянути на проблеми переможця.

Проблема перша

Президент Янукович вступив у політичну гру із Заходом, маючи, як у комп’ютерній «стрілялці», великий запас «життів». Цю фору новому президентові у Вашингтоні і Брюсселі дали з двох причин: по-перше, всі втомилися від безглуздих чвар і балаканини, які розвела колишня українська влада, і були раді отримати в «країні державності, що не відбулася» угодоспроможного партнера; по-друге, Східна Європа і Україна, зокрема, зникли з переліку пріоритетів західних політичних центрів — увагу на себе відтягнули економічна криза, Афганістан, Індія, Китай, Ірак, Іран, Бразилія. Посол США в Україні Джон Теффт, побачити якого на Банковій можна набагато частіше, ніж на прес-конференції, повторював Януковичу лише одне: «реформи і поведінка в рамках демократичних пристойностей». Дев’ятий місяць Віктор Янукович при владі, а реформи все ще на паперах. Що ж до рамок демократичних пристойностей, то влада їх просто не визнає. Можливо, цього не зрозуміли спостерігачі, які зазирнули на виборчі дільниці в день виборів і, не виявивши там бойовиків, стосів фальшивих бюлетенів, побитих членів комісій від опозиції, оголосили вибори демократичними? Проте в Брюсселі і Вашингтоні уявлення про серіал під назвою «Українські вибори до місцевих органів влади» склали не за один день (50-ї серії картини), а подивилися все від початку і до кінця — від закону і самої кампанії до підрахунку голосів. Не сподобалося. Потворні вибори — це не печерні заяви Олени Бондаренко і ведмежі послуги Валерія Хорошковського. Що Вікторові Януковичу однозначно дав зрозуміти віце-президент США Байден.

Таким чином, глава Української держави спалив фактично ні за що майже всі свої «життя». Але ж гра вся попереду. А Vanco вже в шоколаді, і харківського урану вже не повернеш (надана послуга — не послуга); ринок паливних збірок уже віддано Росії (не поторгуєшся)... Реформи не йдуть. Демократія тане. А гроші МВФ потрібні — без них аж ніяк. Але купувати нові «життя» нема за що. Ну хіба що українських пацанів в Афганістан послати. У Кот-д’Івуар он уже направили... То чому б не піти шляхом, уторованим Леонідом Кучмою, котрий, увійшовши «в штопор» із Вашингтоном, вийшов із нього, направивши українські війська в Кувейт та Ірак?
Поки що Янукович «у штопор» не зірвався, але близький до цього.

Крім грошей МВФ, новій владі потрібні західні інвестиції. І передусім — в українську газотранспортну систему. Від головних столиць Європи чекають не просто участі в потенційному консорціумі, а відмови від проекту «Південний потік» на користь модернізації та розширення української газотранспортної системи. За це бореться Київ, намагаючись переконати дуже обережних партнерів у тому, що його політика передбачувана, а слово нинішньої української влади можна віднести в банк. Проте невиконання взятих на себе зобов’язань у правовій і демократичній сферах може поставити під сумнів здатність дотримуватися домовленостей у будь-якій іншій.

Не варто також забувати, що партнерські відносини із Заходом Вікторові Януковичу потрібні для того, щоб не залишитися сам на сам із Путіним. У Вашингтоні і Брюсселі, безумовно, зафіксували кліматичні зміни, які відбулися між Києвом і Москвою. Проте в Старому і Новому Світі усвідомлюють, що занадто різко тиснути на Януковича не можна. Бо він буде змушений сховатися за кремлівською стіною. Інша річ, що сам Віктор Федорович розуміє: особисто він там нікому не потрібен. Тільки разом із найсмачнішими українськими активами.

Проблема друга

Якби Віктор Янукович був жінкою, то життєвий досвід підказав би йому: стати жертвою брудних домагань набагато більше шансів має та, яка стріляла очима й кокетувала, ніж та, яка поводилася з агресивним самцем спокійно. Втім, обманюватися в очікуваннях нікому не подобається. І російські лідери не виняток.

Але ж усе так добре починалося: Москві вдалося зберегти і Чорноморськуий флот, і кабальний для Києва газовий договір; зайти в ряд великих українських підприємств російським банківським капіталом; капіталу небанківському нова влада допомогла вибити борги з українських олігархів і повернути низку активів; в атомній сфері, авіабудуванні, суднобудуванні, у космосі — «союз нерушимий» тощо. Прелюдія обіцяла стовідсоткове задоволення. І тут почалося... Поглинатися "Газпромом" НАК не хоче; робити консорціум при збереженні «Південного потоку» не хоче Мінпаливенерго; бацькові венесуельську нафту пропустили; азербайджанцям твердо пообіцяли: якщо Росія до Нового року не забезпечить своєю нафтою реверс, то азербайджанську може бути запущено аверсним шляхом; і перетоком електроенергії в Європу ніхто не поспішає ділитися; і з частками в матвієнківському «Промінвесті» все не так гладенько... Словом, українська влада дала зрозуміти, що вона боролася за свої крісла не для того, щоб поділитися з Москвою доходами. І це для Путіна виявилося несподіванкою. Що йому теж не сподобалося. Українські кури-гуси вмить полетіли з російського ринку — кишнули їх звідти. А сюжет у «Великій різниці», нерозумно вирізаний при трансляції на ICTV, став несподіванкою для Банкової, але не для Кремля. І це тільки початок. Янукович і його команда готові боротися за свої пасочки. Але ж із ними по-справжньому в Москві ще ніхто не воював. Пародія «Віктор Всемогутній» — не серіал «Хрещений бацька»... Щоб утримати лінію оборони навіть у помірному протистоянні, Києву потрібні союзники. А союзникам потрібні реформи і демократія. Але щоб їх пред’явити, Януковичу треба як максимум переродитися, а як мінімум — самообмежитися. І ось тут у нього великі проблеми.

Проблема третя

Будь-яка влада, як колонія вірусів, намагається захопити максимальну територію. У здорових країнах це природне прагнення команд-переможниць є кому обмежувати. Для цього існують опозиція, суди, медіа і громадянське суспільство. Саме вони покликані створювати рамки, в яких діє влада. Саме вони роблять неможливими заходження. В Україні рамки для влади створювати нікому або майже нікому. І це велика проблема для Януковича, якої він, проте, не усвідомлює.

Сконцентрувавши владу в одних руках і звівши в абсолют лояльність, він не подбав про створення системи фільтрів, здатних відсіяти помилку. Позбувшись рамок, він прирік себе на безліч помилок. І якщо це «свято непослуху» Віктор Янукович затягне, то на нього чекає час, коли доведеться збирати не каміння, а бумеранги.

Втім, відсутність рамок — не завжди вина президента і його команди. Звісно ж, судову систему остаточно спотворив саме чинний президент із допомогою карального загону Вищої ради юстиції, перетворивши суддів на ланцюгових псів автократії.

Зі ЗМІ все набагато складніше. Поки що в нашому цеху самоцензури значно більше, ніж цензури. І якості набагато менше, ніж доходів. Як на мене, рух «Стоп цензурі» сьогодні менш актуальний, ніж рух «Старт мізкам і хребтам!». Журналіст відрізняється від піарника так само, як розвідник від контррозвідника. Перший покликаний добути інформацію і озброїти нею суспільство. Другий — наголосити на позитивах замовника, змовчавши про шкідливі складові рекламованого товару. Перших дедалі менше. Других дедалі більше. Понад те, щоб говорити про свободу слова, не досить мати здатних добути інформацію, проаналізувати й не побоятися оприлюднити. Треба, щоб ця інформація ще була сприйнята владою. Де реакція прокуратури на серію блискучих розслідувань Сергія Лещенка щодо Межигір’я? Де реакція правоохоронних органів на програми ТВi? Де кримінальні справи, порушені за фактом публікацій «Дзеркала тижня», присвячених розкраданню у системі облгазів; здачі державних позицій у справі РУЕ; закупівель МО і МОЗ; ігор Мінекономіки з одним виконавцем; злочинів в Аграрному фонді тощо? Який аудит, Вікторе Федоровичу?! До всього цього шоу з американським ОБХСС є тільки один заголовок: «Аудит Януковича виявив схеми Кабміну Тимошенко, на які сів уряд Азарова». Доказів цього у ЗМІ — море. Але хіба президентові потрібен такий зворотний зв’язок?

Про стан суспільства ми неодмінно поговоримо, однак іншим разом. Обмежуся лише одним запитанням. Колись якийсь дотепний математик підрахував, із якою швидкістю має рухатися Дід Мороз, аби в новорічну ніч рознести всім дітям світу подарунки. Звісно ж, щоб сфальсифікувати вибори, Віктор Янукович мав би рухатися з трохи меншою швидкістю. Але ми й тут віримо в казку і вважаємо, що він вклався? А може, це сотні тисяч громадян України — члени виборчих комісій, продавали своє майбутнє за 500—1000 грн.?.. Вкидаючи, виводячи з ладу бюлетені, фальсифікуючи протоколи, виганяючи з комісій тих, хто намагався фіксувати порушення, залякуючи мажоритарників, знімаючись із виборів за бабки, продаючи
голоси за 40—100 грн.? Які рамки може задати владі таке суспільство?

Опозиція — теж тема окремої розмови. Правда, не завадило б спочатку знайти відповідь на запитання: «А хто ж сьогодні справді є опозицією?». Проте відповідь цю навряд чи слід шукати в інформаційній стрічці та новинах, які періодично транслюють яскраві й емоційні заяви цілого ряду лідерів. Відповідь на це запитання на сервері, котрий зберігає мобільні переговори Андрія Петровича Клюєва. Люди, мета, суми, методи, посади, потоки, обіцянки — все там. Переговори щодо об’єднання опозиції — такого усвідомлено важливого й актуального — найпростіше провести в кабінеті першого віце-прем’єра. Під патронатом. Ті, хто дороги на сьомий поверх Кабміну не знає, можуть зібратися на Турівській, — «Батьківщина» готова поглинати, бо потребує пересадки відпалих органів (тим більше що після цих виборів процес відмирання бютівських мерів і новоомандачених депутатів розпочнеться з новою силою). Вся інша опозиція може провести засідання за столиком у «Кофе-хаус».

Відсутність очевидного і простого виходу з ситуації, що склалася, заважає опозиції викристалізуватися і перейти від слів до дії. Відсутність дій опозиції розбещує владу. Розбещена влада стає проблемою не тільки суспільства, а й своєю власною. Головний ворог Януковича — він сам. За відсутності сильного зовнішнього опонента команда починає поїдати саму себе, що ми й спостерігаємо за лаштунками сцени. І це тільки початок. Не слід забувати ще про одне: вседозволеність притуплює пильність і провокує на злочини, порівняно з якими обвинувачення на адресу Макаренка, Данилишина або Іващенка наступній владі здаватимуться дрібним хуліганством. Хоча скриньку Пандори з посадками Янукович відкрив сам…

Проблема четверта

Медовий місяць влади скінчився. Відволікаючі маневри, а саме: написання програми реформ, її презентація, концентрація повноважень де-юре і місцеві вибори, вичерпано. Робити щось треба. Звісно, Янукович може відвернути увагу суспільства на ще один феєрверк — березневі парламентські вибори. Проте є низка причин, які не роблять це рішення президента настільки очевидним, як воно видається багатьом експертам.

По-перше, на Банковій вважають, що парламент має обиратися на п’ять років, а не на чотири, як це передбачено реанімованою конституцією-96. По-друге, вага отриманих Партією регіонів, відповідно до екзит-полу, відсотків значно менша від ваги голосів, отриманих Януковичем у першому турі президентських виборів: реальна явка серйозно відрізняється, а отже, «підроблений» рейтинг упав. Навіть Схід проголосував ногами. А та частина, яка зробила це руками, містить у собі безпрецедентно високий відсоток «проти всіх». 31 жовтня влада мала справу з пасивним, зневіреним і роздратованим електоратом. А в березні 2011 р. вона має всі шанси запропонувати оцінити свої старання людям, які вже отримають платіжки, вже зрозуміють усі принади Податкового кодексу, вже оцінять те, що станеться з дітьми війни і «ранніми» пенсіонерами... Одне слово — краще не нариватися.

По-третє, після березневих виборів до парламенту зайде Юлія Тимошенко. Разом із Турчиновим. А це головний біль. Дистанційне керування фракцією і відсутність регулярної трибуни — велика фора влади. Втрачати її на Банковій не поспішають. І, нарешті, по-четверте. Якщо Янукович планує зробити хоч щось вартісне для країни й немеркантильне для себе, то йому потрібен період тихої концентрації. Якщо буде прийняте рішення про березневі вибори, доведеться забути про все, що напланувала Банкова на рік бюджетний, як мінімум. Тому, швидше за все, президент вирішить попрацювати з прицілом на те, щоб до 2012 року можна було пред’явити суспільству якісь позитивні результати, які б змили в народній пам’яті осад, залишений від непопулярних кроків.

Теоретична і методологічна база для проведення ряду реформ, якими їх бачить Банкова, вже готова. У суворій таємниці тримаються матриці Ірини Акімової, розписані для кожного міністерства. Близько двохсот яйцеголових молодих людей відібрані адміністрацією президента, щоб відстежувати дотримання смислу й графіка перетворень у відповідних міністерствах. Вони діятимуть від імені виконавчого органу Комітету з реформ і підкорятимуться, швидше за все, вихідцю McKenzie Олександрові Даниленку (наскільки ефективними вони, молоді й недосвідчені контролери, будуть у спаяних бюрократичних колективах центральних органів виконавчої влади — запитання риторичне, але спробувати можна). Основною точкою докладання зусиль президента найближчим часом стане адміністративна реформа. Над трьома законопроектами, їй присвяченими, щосили трудиться зведена команда. Перетворювати виконавчу владу, перебудовувати її основи на функціональному рівні, скорочувати 20—30 відсотків бюрократів і паралельно проводити вибори до парламенту може тільки Брюс Всемогутній, але не президент країни.

Отож, Віктор Янукович вичерпав ліміт довіри Заходу — чернетки скінчилися; потрапив у зону охолодження відносин із Росією з перспективою льодовикового періоду або капітуляції; бездарно витратив час і потрапив у цейтнот, пов’язаний із імплементацією непопулярних реформ, покликаних дати популярний результат до значимих виборів; серйозно причетний до створення ситуації, коли відсутність рамок, які обмежують апетити влади, неминуче приведе до прискорення її зміни. При цьому в діях президента немає й натяку на боротьбу з корупцією у стані своїх. Замість «лавки запасних» у президента «вавка запасних».

Проблема п’ята

Чи зробив Віктор Янукович для себе хоч якісь висновки, ми побачимо вже найближчим часом. Першим лакмусом стане регіональна кадрова політика. Чи будуть принесені жертви з числа губернаторів, які особливо відзначилися? Звісно, тут президентові не так просто буде визначитися, адже чим жорсткіше працював губернатор, тим вищий в нього результат. Якщо свої посади збережуть сумський Чмир, київський Присяжнюк, черкаський Тулуб і одеський Матвійчук, то це означатиме, що на наступних виборах, безсумнівно, все знову повториться. Утім, на те він і лакмус, щоб визначати склад. У даному разі — склад ходу думки і пріоритетів.

Другий папірець Янукович зможе забарвити під час внесення у Верховну Раду закону про вибори до парламенту. Як відомо, робоча комісія вже трудиться над документом. Уперше в житті до неї не ввійшов не те що жоден депутат від опозиції, а просто жоден депутат. Чи успадкує закон про вибори парламенту родові плями закону про вибори місцевих органів влади? Побачимо... Чекати недовго.

І, нарешті, третій лакмус, реакцію якого ми з вами не побачимо, але відчуємо. Спостерігаючи за чинним президентом країни, я згадую розмову з одним українським прем’єром:

- Чого ви хочете в остаточному підсумку?

- Я? Хочу бути вісім років прем’єром. Що я маю для цього зробити?

- Почати ділитися.

- Я почну ділитися тільки тоді, коли все стане моїм.

- У труні кишень немає...

Екс-прем’єр, слава Богу, живий. Але не думаю, що дуже життям задоволений. Чотирнадцять років минуло. А розмова знову видається актуальною. Чи я помиляюся, Вікторе Федоровичу? Що там вам лакмус показує?

За ідеєю, він має підказувати, що в нинішньої влади є тільки один спосіб зцілитися - вирішувати всі означені проблеми, виходячи з їх пріоритетності. Але вирішувати! Інакше дуже скоро чинний президент залишиться сам на сам із однією проблемою, правда — дуже великою. Бо вся країна перетвориться для нього на одну велику проблему. Швидше за все — невирішувану.

 Юлія МОСТОВА, dt.ua.

Фото donetsk.kiev.ua.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ