13-14 грудня у Львові відбудеться науково-історична конференція, присвячена постаті відомого археографа Ярослава Дашкевича. Як відомо, Радянська влада свого часу запроторила науковця до в’язниці. Втім попри суворі часи йому вдалось стати науковцем світового рівня. Його доробок налічує понад 1500 праць.
За часів Незалежності Ярослав Дашкевич очолив Львівське відділення інституту української археографії та джерелографії ім. Михайла Грушевського. Отож, напередодні конференції ми поспілкувались з Мироном Капралем, керівником Львівського відділення інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.
Як би Ви оцінили постать Ярослава Дашкевича та його внесок в археографію?
Ярослав Дашкевич один з небагатьох українських істориків, що відомі у світі своїм доробком. Це людина, котрою українська нація може гордитись. Його доля в молодому віці починалась досить трагічно. У 1949 році він був арештований та провів сім років в сталінських таборах. Його було засуджено навіть не за якісь вчинки, а лише за те, що був сином Олени Степанівни. Багатьох людей спіткала схожа доля, втім унікальність Ярослава Дашкевича в тому, що після повернення в Україну він не просто зробив кар’єру в науці, але став відомим у світі. Його публікували в Франції, в Вірменії, в Польщі. На жаль, в Україні за часів СРСР він не міг видавати свої праці.
Йому вдалось реалізувати себе як науковця попри відсутність підтримки. Ярослав Дашкевич розповідав, що люди, котрих він знав, часто переходили на інший бік вулиці, аби не скомпрометувати себе зустрічами з ним. Певну підтримку він отримав лише від академіка Івана Крип’якевича, котрий взяв його на роботу в Інститут суспільних наук, зараз це Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича.
Власне, які ще постаті вплинули на долю Ярослава Дашкевича та допомогли йому стати науковцем?
У післявоєнні роки він розпочав листування з відомим бібліографом Юром Меженком. Недавно це листування було видано. Вони спілкувались про українську науку, порушували питання створення повного репертуару української книги, про що мріяв Меженко. Сталінські часи завадили йому втілити свою мрію в життя. Ярослав Дашкевич в пам'ять про свого друга, що помер в 60-их роках, уже під час Незалежності, видав репертуар української книги в багатьох томах разом із співробітниками бібліотеки ім. Стефаника.
Ще однією людиною, з якою у Ярослава Дашкевича склались тісні дружні стосунки, був Іван Бутич. Він очолював в архівному управлінні в Києві науково-видавничий відділ публікацій. Це дало можливість Дашкевичу публікувати рецензії і невеликі джерельні публікації.
Ярослав Дашкевич підтримував дружні зв’язки із західними дослідниками-вірменістами. Моя така думка, що вірменістика була тою галуззю, в яку Дашкевич увійшов, розуміючи, що вивчати Україну йому не дала б радянська влада. Так, постійне листування він підтримував з Єдвардом Триярським, польським дослідником, котрий займався вірменстикою. Майже кожного тижня вони писали листи одне одному . Це 500 листів Триярського і майже стільки ж Дашкевича. Можливо, ми візьмемось за видання цієї спадщини, де порушено різноманітні сходознавчі теми. В 1982 році вони спільно видали у Варшаві монографію про половецькі баби причорноморських степів України. Це було дуже помітне досягнення Дашкевича і Триярського.
Окрім наукових контактів, на Ярослава Дашкевича вплинули його зв’язки з дисидентами. Його дружина Людмила Шереметьєва підтримувала тісні зв’язки з В’ячеславом Чорновілом, Іриною Калинець. Дашкевич був своїм у цьому середовищі. Він не був залучений безпосередньо до дисидентської діяльності, тому йому вдалось уникнути арештів.
Мав він також шанс прийти у політику. Наприкінці 80-х років В’ячеслав Чорновіл запрошував його балотуватись до Верховної ради. Він відповів, що політика не його справа.
Внесок Ярослава Дашкевича в історичну науку. Як його оцінити?
Його бібліографія налічує близько 1500 праць. Він був плідний не лише як науковець, але і як публіцист. Одним з перших він почав проводити конференції про національно визвольний рух. Це в той час коли інші побоювались торкатись таких тем.
Творчість Дашкевича надзвичайно різноманітна. Приміром, знаковою є публікація про Василя Капниста, який наприкінці 18 ст. представляв державницьку лінію в українській старшині, їздив до Берліну, аби переконати імператора Пруссії визволити Україну від іга Російської Імперії. Дашкевич всебічно вивчив родину Капнистів, документи і показав, що справді Василь Капнист їздив до Берліну в намаганні визволити Україну з імперського гніту.
Ярослав Дашкевич фактично повернув пам'ять про Михайла Грушевського. Наприкінці 80-их на початку 90-их років він публічно, численними публікаціями повернув пам'ять про Грушевського, показавши його неоцінений вклад в вивчення української історії. З його ініціативи відбулось видання 10-томника «Історія України Руси» М. Грушевського. Також він долучився і до видання 50-томного видання праць історика.
Розкажіть про своє знайомство з Ярославом Дашкевичем. Можливо пригадаєте якийсь яскравий момент з вашого спілкування.
З 1992 року я працював з Ярославом Дашкевичем у Львівському відділенні інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. В одній з розмов він сказав фразу яку я добре запам’ятав: жодного дня без рядка. Він вважав, що історик мусить працювати над собою, має щодня або читати якусь літературу, або писати і аналізувати історичні джерела. Цього принципу Дашкевич дотримувався до останнього свого подиху. Коли він помер на його робочому столі ми побачили статті, над котрими він працював.
Важливо згадати про особливу харизматичність Ярослава Дашкевича. Напевно зараз не має українського історика, котрий мав би такий авторитет. Багато питань без нього не обходилось. Приміром Ярослав Дашкевич виступив категорично проти ідеї екс-мера Любомира Буняка відбудувати Високий замок. Можливо саме це стримало владу від такого нерозумного кроку.
Давайте поговоримо про конференцію присвячену Ярославу Дашкевичу. Хто був її ініціатором?
Її ініціаторами стали Львівський національний університет ім. Івана Франка та Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.
Це не перша конференція. П’ять років тому ми проводили конференцію присвячену 85-й річниці народження Ярослава Дашкевича. Загалом це уже четверта конференція.
Розкажіть детальніше про конференцію.
Фактично конференція перетворилась в такий собі конгрес. Планується, що приїде близько 170 учасників. Ми очікуємо гостей як з України, це науковці з Києва, Одеси, Львова, Маріуполя, Дніпра, Чернігова так і з Польщі, Вірменії, Франції та США.
Відбуватиметься конференція 13-14 грудня. Основна тема «Європа-Україна-Світ». Багато секцій буде присвячено україністичній проблематиці.
На конференцію ми підготували дві збірки його праць. Перша – сходознавчого спрямування, на 960 сторінках, міститиме дослідження кримськотатарської проблематика, взаємини з турками, дослідження східних народів, що мешкали в давнину на українських землях: сарацинів, кримчаків, караїмів, та інших. У другому збірнику праць публікуються релігієзнавчі та соціокультурні праці вченого.
Ігор Гирич, дослідник творчості Ярослава Дашкевича з Києва, зробить одну з основних доповідей про значення спадщини науковця для сучасників. Цікаві будуть доповіді присвячені особистості та творчості Ярослава Дашкевича. Наприклад Юрій Лоза виступить з доповіддю «Ярослав Дашкевич як картограф». Загалом в програмі 170 доповідей, багато з котрих стосуються сходознавчої тематики.
Чи планується організаторами видати матеріали конференції?
Під час конференції буде оголошено про такий намір. Плануємо зібрати матеріали конференції в двох томах. Перший буде містити доповіді, присвячені сходознавчій тематиці, у другому розмістимо доробок, присвячений україністиці.
С.Б.
Фото - photo-lviv.in.ua.
