Головним аргументом заборони вільного володіння зброєю в Україні досі залишається наявність тепер вже нібито реформованої поліції. Мовляв, навіщо нам пістоль в кишені, адже маємо поліцію в телефоні!
За випадком якогось трафунку, протягом кількох хвилин нам теоретично мають надати захист честі, гідності, майна чи здоров’я. За все це ми платимо своїми податками. Іншими словами, ми оплачуємо в держави таку послугу, як особиста безпека та захист. В ідеалі так. А на практиці?
Після досить гнівного та емоційного допису у соціальній мережі Фейсбук, про неможливість викликати поліцію, для оформлення ДТП з участю велосипедиста, я отримав несподівану пропозицію від керівників служби 102 Андрія Порохнавець завітати до них, і розібратись в тому, що сталось. Відверто кажучи багато хто з моїх товаришів завзято відмовляли мене прийняти це запрошення. Бо як в радянській міліції, так і у органах МВС вже незалежної України подібний візит міг затягнутись на три-п’ять років, часто-густо з конфіскацією майна. Та разом з тим. Понеділковий ранок я розпочав з візиту до служби 102.
Відразу скажу про приємне. Відчутно, що після майдану наші правоохоронні органи в великій мірі змінились. До лав захисників вуличного порядку прийшли ті люди, які дійсно бажають нести закон і порядок у наше суспільство. Багато хто з них мають гарт АТО. Є ті, хто вже багато років чесно і сумлінно служить в органах і мають просто неоцінений досвід роботи. Та… як вже стало сумною українською традицією не все так гладко і просто.
Отже, що ми робимо, коли потрапили у халепу. Правильно! Беремо телефон і набираємо три цифри, які часто стають просто таки символом порятунку – 102. Широкому загалу не відомо, що подзвонивши за цим номером ми зв’язуємся з зовсім окремим підрозділом, який тільки співпрацює з патрульною поліцією. Скажімо у Львові, ця служба займає всього кілька кімнат. Дзвінки від громадян приймає лише сім дівчат операторів. Забігаючи вперед скажу, що вся система отримання дзвінка та оформлення виклику виконується за допомогою комп’ютера. Отже втручання посадовців, чи людського фактора тут зменшено майже до неможливого. Після того, як ви додзвонились, дівчина заповнює спеціальний формуляр, комп’ютерний шаблон якого завжди відкритий перед нею на моніторі. Далі по спец мережі цей формуляр передається в сусідній відділ, де його за кілька секунд опрацьовує комп’ютер, і дає підказку офіцеру поліції, який екіпаж краще скерувати на місце події. Важливо точно і коротко сказати що сталось. Тоді до вас скоріше прибудуть патрульні.
А от тепер про неприємне. Навантаження на кожного з операторів просто шалене. За кілька годин мого перебування, дівчати прийняли та опрацювали близько 240 дзвінків. Тобто іншими словами кожних дві хвилини – дзвінок. Вийти навіть до туалету ту просто неможливо. За день кількість звернень може бути від півтори до двох (!) тисяч. І далеко не всі вони адекватні. Часто трапляються дзвінки з погрозами. А деякі можуть початись словами «скільки ти коштуєш курва в погонах?». Ні кинути трубку, ні відповісти в такі же самій манері дівчата не можуть. Так велить інструкція. От і доводиться їм вислуховувати все що скажуть. Всі розмови записуються, і розміщаються в спеціальну захищену базу. Головна проблема полягає в тому, що часто до поліції дзвонять люди, аби розказати, що їх нібито опромінює телевізійна тарілка сусіда з будинку навпроти тощо. Такі розмови можуть затягнутись на десятки хвилин. А це забирає лінію зв’язку. Сумна статистика свідчить, що половина дзвінків у 102 це просто хуліганство. І коли таких хуліганів кілька і відразу, то вони «кладуть» всі інші виклики. Вихід простий – збільшити штат працівників. Щоб на прийомі сиділо не сім чоловік а хоча б 20. Щоб можна було виділити окрему команду по роботі з неадекватними людьми, телефонними хамами та хуліганами. І щоб, само-собою, вистачало вільного ресурсу на прийом всіх потрібних сигналів. Та все впирається в гроші. Заробітна платня кожного оператора 102 всього 2400(!) гривень. Та не це саме головне. Вартість апаратури для багатоканального зв’язку це сотні тисяч гривень.
- Те, що в нас є виділено з бюджету в моменти реформування, - розповідає працівник Петро Шаркадій. – Та цього мало. Проблема полягає в тому, що якщо оператори всі заняті, комп’ютер буде шукати першого хто звільниться. А ви тим часом будете чути довгі гудки. Термін виклику особливо у мобільних операторів, обмежений. От вам і доводиться набирати знову і знову. Ми отримуємо певні кошти з різних фондів та акцій, але цього мало.
Сьогодні у Львові для безпеки громадян зроблено чимало. Принаймні центр міста, та головні магістралі вже відслідковуються відеокамерами. Дорогами курсують патрулі. Та все ж таки, реформа поліції, що мала такий гарний старт поступово іде на спад. Причин чимало. І недостатнє фінансування, і відсутність професійних викладачів у сфері МВС. А от з прихованих проблем, що притаманні всім державним органам України є те, що певна кількість управлінців вищого міністерського складу, просто фізично не бажає змін. Як правило всі вони залишись з попереднього часу, і тому часто-густо просто саботують, або гальмують реформування. Мовляв «от подивіться, що стара система працювала краще». Таким чином ми отримуємо дві недієві системи. Бо стара напівзруйнована і вже не може працювати. А нова напів не дороблена і просто ще не може працювати якісно.
Поліція, одна з основ нашої державності. Бо в умовах нав’язаної нам гібридної війни, охоронці правопорядку, тут в тилу є основним захистом спокою. Дуже добре, що недавно вдалось попередити низку терористичних актів на львівській залізниці. Але ми не знаємо, які «сюрпризи» нас можуть чекати попереду. А дестабілізація соціального стану, напруга у суспільстві власне у тилових регіонах України, може привести до зриву мобілізаційних ресурсів, допомоги фронту та й просто знизити нашу обороноздатність. Кожен з громадян України має мати надійний, а не півзахист своїх прав.
Після майдану ми почали будівництво нової держави. Це можна порівняти з будівництвом власного будинку. Щоб отримати якісні стіни, на які можна сперти всю конструкцію потрібна якісна а головне добре підібрана цегла. Зараз парадоксальна ситуація. Ми маємо людей на нижчих посадах державницького устрою, які прагнуть змінити систему управління і життя в Україні на краще. А з іншого маємо управлінські уламки з минулого, які гальмують і не дають нам розвиватись. Отже без загально людської уваги і підтримки ми нічого не зробимо. Та й минуле просто так здаватись не хоче. Треба помогти йому. Отож не будемо байдужими, до проблем. Давайте говорити про них в голос, а головне робити все, щоб зробити з України європейську державу.
Підполковник Тарас Грень, Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.
