Міністерство закордонних справ України висловило рішучий протест, який стосується указу Путіна ліквідувати так званий Кримський федеральний округ і приєднати захоплений Кримський півострів до Південного федерального округу РФ. Українська місія при ООН заявила, що РФ заблокувала український проект заяви для преси від імені Ради безпеки ООН стосовно приєднання Криму до ПФО РФ.
Марина Кальюранд, очільниця МЗС Естонії, країни, яка від травня головує в Раді Європи, стривожена і обурена рішенням Путіна ототожнити анексований Крим і його мешканців із Адигеєю чи Калмикією.
Начебто дорослі люди, а не можуть усвідомити елементарного: чим більше здіймають галас довкола Криму, тим більше приносять радості повелителю Кремля. Очевидно, що європейських політиків нічому не навчило ні переговорне фіаско з Кремлем Франка-Вальтера Штайнмайєра, міністра закордонних справ ФРН, ні дипломатичний казус у Фінляндії під час прес-конференції президента Саулі Нійністьо і Путіна.
Також і Джон Едвард Гербст, директор Євразійського центру ім. Діну Патрісіу при «Атлантичній Раді», колишній посол США в Україні, а ще давніший співробітник політичного відділу посольства США в СРСР, не знайшов логічного пояснення, що саме Путін сподівається отримати від підпорядкування Кримського півострова Південному федеральному округу РФ. Роки, проведені на східному кордоні Європи та РФ, виявилися для американського політика Гербста даремно витраченим часом: у діях Росії він ще досі шукає логіку. За роки дипломатичної праці на Євразійському континенті вже можна було усвідомити, що державоутворюючі мордовсько-марійсько-мещерські етноси Центрального федерального округу здебільшого послуговуються природними інстинктами, а не засобами Homo sapiens.
Зів'яла «Кримська весна»
Коли проросійські мешканці Криму бігали півостровом із триколорами й закликали кремлівських окупантів прийти на територію України, то сподівалися, що посприявши анексії української території, вони будуть ніжитись біля моря, довічно перебуваючи на утриманні всієї РФ. Путін, загрібаючи українську територію, мав на думці цілком інше: півострів мав стати плацдармом для наступу на ЄС і НАТО, а місцеві колаборанти, затроєні «бацилою українізму» за час перебування у складі незалежної України, – бути розпорошеними на приуральських і зауральських територіях.
Зрівняння Кримського півострова з іншими, такими ж економічно депресивними, територіальними одиницями РФ – це заздалегідь задумане завершення і юридичне оформлення апріорі закладеного конфлікту інтересів. А щоби зі свідомості кремлівських колаборантів вичавити будь-які уявлення про їхню начебто окремішність і очікування особливої винагороди за зраду України, 29 липня 2016 року відбулося принизливе ототожнення колишньої автономної Республіки Крим із адигейським анклавом, розташованим на території Краснодарського краю РФ. Цього дня у Криму відбулось підписання «Угоди про співпрацю» між двома ілюзорними «парламентами» двох примарних «республік» – Адигеї та Криму.
Під час цих урочистостей Володимир Нарожний, очільник Адигеї, сказав: «Володимир Путін, підписавши указ «Про зміни у Південному Федеральному окрузі», запросив Крим до горизонтальної інтеграції з іншими суб'єктами РФ». Кримчани, усміхаючись через силу, здебільшого відмовчувалися, не поділяючи феєричної радості від прийдешнього об'єднання із приїжджим гостем.
Далі на півострові, відтепер позбавленого Конституції Республіки Крим, прийнятої 16 березня 2014 року, а відтак і статусу демократично-правової одиниці у складі РФ, настане спочатку заохочувальна, а згодом і примусова міграція кримчан, які не завоюють довіри у кремлівських повелителів: одних – в Україну, других – у Республіку Татарстан, третіх – на Далекий Схід. На їхнє місце навезуть, як свого часу на Донбас, валдайсько-уральський етнос. Для України буде важливим не допустити поселення на своїй території колаборантів із Криму, які стануть не потрібними навіть у Росії.
Шерше лаве
Коли кремлівські очільники заохочували кримських ренегатів зрадити Україну, їм наобіцяли фантастичний «юдин гріш» – понад 700 мільярдів рублів. Цю суму обіцяли надати через проект «Федеральна цільова програма розвитку Криму і Севастополя до 2020 року», якою формально повинно було розпоряджатися так зване Міністерство РФ у справах Криму, створене 31 березня 2014 року, а фактично – Аксьонов і компанія. Від кремлівської обіцянки колишні поплічники Януковича впали у когнітивний екстаз – таке щастя випадає не щодня, а такі кошти «пиляти не перепиляти».
Зрозуміло, що Кремль від початку не мав наміру виконувати обіцяне, а ще кримській «місцевій еліті» необхідно було, у відносинах із центром, застосовувати таку арифметичну дію, як ділення. Однак за всі попередні роки у складі України «кримський бомонд» засвоїв тільки дві арифметичні дії – додавання і множення. Прогнозовано, що такі розрахунки у центрі сприйняли як принизливий ляпас, отож за непомірковану фінансову захланність відкрили 186 кримінальних справ проти доморощених ділків півострова.
На початку липня Аксьонов розбундючився супроти Москви, навіть створив спеціальну комісію із «питань захисту прав розкрадачів Криму». Він запевняв: «Якщо ми побачимо, що ви зробили ненавмисно дії, які не призвели до шкоди для держави [тобто Криму] і не працювали [виключно] на власну кишеню, то в нашій особі [Аксьонова] ви отримаєте підтримку. І ніхто не посміє над вами знущатися. А то тут, у нас, з'явилися діячі, понаїхали із материка і розповідають, що всі кримчани є нездарами, що всі – ідіоти. Аж ось тепер тут з'явилися герої, які хочуть у нас щось міняти і нам розповідати, як потрібно жити. Цього не буде, я запевняю».
Це була та остання крапля, яка переповнила чашу терпеливості Путіна до кримської «аристократії», яка домагалася у нього все більше грошей, все яскравіших видовищ, ситних пирогів, а головне – європейських доріг. Отож, днів через п'ять, Аксьонов раптово ліквідував власну комісію захисту прав місцевих клептократів. Йому дохідливо пояснили, що заслуги перед Росією за «Кримську весну» кримчани можуть повісити на гвіздочку й милуватися ними стільки, скільки заманеться. Відтепер колишні кримські республіканські забаганки, зведені до статусу обласних, будуть вирішуватися у провінційному Ростові-на-Дону, а не безпосередньо в Москві. Щоб епізодичні кримські скиглення не долинали до Кремля. Дмітрій Медведєв, десятий голова Уряду РФ, і сам знає, без аксьоновських порад, скільки півострову потрібно грошей, а скільки – гарного настрою.
Крим – український. Як і Кубань
Для України немає значення, в якій статусній модальності перебуває Кримський півострів у московському закабаленні. Чи він – підневільний Кримський федеральний округ, чи підневільна кримська область, ця територіально-правова субординація не вплине на розгляд судових позовів проти РФ у міжнародних судах стосовно анексії Криму, компенсації за анексію, а також інші правочини.
Для України це навіть добре, що Путін у своїй судомній багатоходівці ліквідував статус так званої Республіки Крим, сподіваючись «заховати» півострів від міжнародного осудження. З іншого боку, якщо заховати не вдасться і настане час віддати захоплене, а такий час безумовно настане, тоді вже не потрібно буде звертатися за дозволом до Державної Думи із поясненнями перед депутатами і світом, що красти чуже – звичка не шляхетна. Відтепер Путіну або його наступникові буде достатньо розчерку пера, щоби без зайвого галасу повернути півострів законному власнику, а на додачу, як компенсацію за завдану матеріальну і моральну шкоду, ще й українську Кубань.
У такий спосіб, без погодження з Державною Думою, у жовтні 2004 року Путін підписав «Додаткову угоду про російсько-китайський державний кордон», в якій наголошено на добровільному переданні Китаєві у постійну власність острів Великий, острів Тарабарів і Великий Уссурійський острів, а згодом іще 312 тисяч гектарів колишньої китайської території, яку анексувала царська Росія. Мова про Айгунський, Пекінський та Ілійський договори, якими Російська імперія змусила Китай узаконити анексію відповідно 600000, 400000 і 70000 квадратних кілометрів споконвічної китайської території.
Якщо хтось вважає, що сказане є нездійсненними фантазіями, то може приглянутись до спеціальної брошури, яку Олімпійський комітет РФ випустив для тих своїх нечисленних спортсменів, які поїхали на «Літні Олімпійські ігри-2016». На карті світу, поміщеній у брошурі, Крим позначено (червона стрілка) як територію України. На всякий випадок, щоб і цю горстку спортсменів РФ не зняли з Олімпіади за пропаганду незаконного привласнення українського півострову.
Після завершення процедури повернення українських етнічних територій, необхідно буде застосувати «Програму репатріації» до навезеного туди чужорідного етносу. Вона вже безстроково функціонує від 22 червня 2006 року, коли її підписав другий президент РФ, і має назву «Державна програма зі сприяння добровільному переселенню співвітчизників у Російську Федерацію». Цю ж безстрокову Програму буде доцільно застосувати і на звільненій території Донбасу до етнічних чужоземців, незалежно від терміну їх поселення в Україні.
Якщо перший президент РФ, Борис Єльцин, просинаючись вранці у стані неврівноваженого вестибулярного апарату, лише пафосно питав сам у себе, чим корисним він прислужився Україні попереднього дня, то його непитущий наступник зробив для України чимало добра. Він зумів згуртувати українців проти валдайської теократії, довів переваги колективізму ЄС супроти казармщини РФ, вказав на доцільність перебування України у НАТО, а не в мілітарному контингенті Уральсько-Алтайської Євразії. Залишилось лише відновити історичну справедливість – поновити цілісність території України.
Ярослав Левків.
