Теперішній час відкриває перед українцями величезні можливості, не скористатись якими було би великим гріхом. Довший час незалежність, проголошена 1991 року, залишалась декларативною та порожньою. Нині нарешті ми маємо історичну нагоду наповнити її реальним змістом.
Під змістом я насамперед маю на увазі цінності. Хоча добробут (економічний розвиток та процвітання) є не менш важливим аспектом національного буття, я не торкатимуся його в даному дописі. По-перше, економіка потребує окремої фахової розмови (й, гадаю, що в одній із наступних статей я обов’язково висловлю декілька міркувань з цього приводу). По-друге, національний добробут як такий завжди ґрунтується на цінностях. Він випливає із них. Відтак, розпочинати потрібно з фундаменту, а тоді вибудовувати каркас будівлі, стіни, оздоблення тощо.
Я переконаний, що трьома підвалинами (китами), на які має зіпертися українство, є Бог, родина та українськість.
Бог
Насамперед слід повернути в наше повсякденне життя Бога. Вклоняючись перед розумом і наукою, людство викинуло його зі свого життя; ототожнило з забобонами та упередженнями. Наука дала можливість озброїтися силами природи. Проте мало знати, як ними користуватися. Має бути моральний орієнтир, який дав би ясні й зрозумілі критерії для застосування набутих сил. Який дав би можливість поставити правильні цілі у нашому існуванні й уникнути хибних.
Утім, Бог сповнює наше життя не лише розумінням мети. Перш за все він наповнює життя любов’ю та милосердям. Любов і милосердя у певному сенсі й є нашою найвищою метою. Це почуття, які перетворюють дійсність. Любов до чоловіка/дружини, до дітей, до батьків; любов до ближніх; до своєї землі та усіх співгромадян; до людини й людства в цілому. В житті, ґрунтованому на любові, не залишається місця для ворожнечі й злостивості, заздрощів і ненависті.
Цьому може допомогти створення Української помісної автокефальної церкви після одержання Томосу від справжньої Матері-церкви – Константинопольського патріархату.
Родина
Любов і повага – це, до речі, й основа справжньої християнської родини. Це, безперечно, передовсім відповідальність батьків. Атмосфера в родині цілком залежить від рівня їхньої свідомості. Якщо між подружжям панує злагода, розуміння, повага й підживлюється, підтримується вогонь любові, то ним буде пройнята й уся родина.
Міцна родина виростає зі сталого спільного досвіду, з певних усталених подій в житті родини, з певної ритуальності. Скажімо, недільне відвідування храму. Або недільна вечеря, на яку, неначе на свято, збираються усі родичі. Або суботній активний відпочинок усією родиною. Для дітей це найкраще підтвердження того, що родина є живою, міцною, активною.
Окремо потрібно сказати про українські традиції. Дитина не має зростати фанатиком, але вона не має бути й відірваною від українських традицій. Різдво, Великдень, День Незалежності, День захисника України та Миколая мають бути найважливішими святами в родині, на які дитина чекатиме із захопленням. Ритуали й традиції, які плекатиме родина, мають виходити з національного коду та ґрунтуватися на національній культурі. Так зможемо зберегти культуру й передати її нащадкам.
Українськість
Теперішній час дає історичну нагоду не лише відновити справжні християнські цінності та зміцнити родину, але й розвинути українську мову й культуру. Чи не вперше за останні сто років (з часів Розстріляного Відродження) українська культура та мова виходять із маргінального становища, в якому перебували за радянських часів. Знадобилося майже 30 років незалежності, аби суспільство оговталося від колоніального стану й відкинуло малоросійську залежність від культурного (насправді низькопробного) продукту з метрополії.
Можемо говорити про два провідні чинники. З одного боку, обмеження ввезення в Україну створеного в Росії продукту (заборона серіалів та фільмів, обмеження ввозу книжок, чорний список артистів-кримнашистів тощо). З іншого боку, це низка заходів та законів, спрямованих на підтримку державної мови. Нещодавнє дослідження руху «Простір свободи» наочно довело, що внаслідок квот на радіо й телебаченні, внаслідок закону про освіту й державну службу тощо українська мова помітно зміцнила свої позиції в Україні. А внаслідок дуже потужного фінансування кінематографії українське кіно переживає нечуваний бум.
Становлення української масової культури та українського інформаційного простору дає обґрунтовані підстави вважати, що сьогодні не тільки в Тернополі, Львові чи Івано-Франківську, але і у Вінниці, Києві та Житомирі є можливість без спеціальних зусиль виховувати українців, а не малоросів. Так, в Одесі, у Харкові, Запоріжжі й Дніпрі ситуація залишається непростою, а подеколи і загрозливою. Але шлях, що його нам належить здолати, не є коротким ані простим. Тож украй важливо, що крига нарешті скресла, і уже неозброєним оком помітні істотні здобутки. Аби їх закріпити й не втратити, треба конче схвалити закон про державну мову. І то – встигнути перед виборами.
