Слухай онлайн
Cуспільство  |  Історія

Історія братів Будзінських

Брати Григорій та Миколи Будзінські народились у селі Перегноїв, тепер це Золочівський район Львівської області. Власне у сім’ї Антона Будзінського та його дружини Теклі було четверо синів. Найстарший Маркіян, 1898 року народження - згодом виїхав до Аргентини, далі Михайло, 1903 року народження, відтак Григорій, 1905 року народження та Микола, 1918 року народження. У цьому ж 1918 році помер їхній батько.

Микола Будзінський, фото з архіву В. М. Будзінського, м. Львів, скопійовано автором, публікується вперше

Григорій Будзінський у 1927-1928 роках служив в польській армії у званні капрала. До 1930 року навчався у Львові, де закінчив гімназію та торговельні курси. Від 1930 по 1933 рік працював бухгалтером в Глинянах. З 1933 до 1934 року у місті Володимир-Волинському займався приватним підприємництвом. Очевидно там же на Волині одружився з місцевою мешканкою, уродженкою Київської області, й прожив у шлюбі вісім місяців, після смерті дружини у 1935 році вступив до Унівського монастиря під чернечим іменем Герман (тут і далі подаю головно за матеріалами архівної кримінальної справи Будзінського Г. А., котра зберігалась в Архіві УСБУ у Львівській області й була передана до ГДА СБУ в м. Київ; використовую дані з електронної копії, котра є заархівованою в мережі інтернет й лінк котрої люб’язно надано мені істориком, дослідником національно-визвольної боротьби XX ст, укладачем «Літопису УПА» Володимиром Морозом, м. Київ, за що йому вдячний!).

У 1937-1939 роках навчався у Римі в університеті Григоріянум на філософському факультеті. У червні 1939 року повернувся додому. Був висвячений на священика митрополитом Андреєм Шептицьким 16 червня 1940 року.

Після приходу радянської влади за розпорядженням митрополита Андрея Шептицького почав працювати бухгалтером у поліклініці № 10 м. Львова, котру було улаштовано в колишньому монастирі на вулиці Петра Скарги, 2 (тепер вул. Озаркевича). Було це зроблено з метою нагляду за монастирською каплицею. Однак, з огляду на те, що до кінця 1940 року вона була опечатана, Г. Будзінський повернувся до Унева де служив у парафіяльній церкві до другої половини 1941 року, за іншими даними - нічним сторожем у монастирі.

Відтак митрополитом Шептицьким він знову був відкликаний до Львова й почав служити у шпиталі для військовополонених по вулиці Потоцького, 103 (тепер вулиця Генерала Чупринки). Рівно ж у період німецької окупації за дорученням митрополита о. Герман у бібліотеці монастиря переховував євреїв. Зокрема тут переховувались сини равина Левина, котрий був убитий німцями. Згодом один із переховуваних братів – Курт Левин написав листа до генерального прокурора СРСР з підтвердженням факту переховування їх о. Будзінським.

Після того, як у березні 1942 року німцями йому було заборонено відвідувати шпиталь, знову ж митрополитом був скерований до містечка Гусятина на Тернопільщині, де пробув до кінця червня 1942 року. Відтак переведений на парохію села Фльоринка коло Кракова, де прослужив до кінця 1943 року. Через хворобу знову повернувся до Львова й перебував у монастирі студитів по вулиці Петра Скарги. За іншими даними від 1941 року до моменту арешту проживав у Львові.

З поверненням радянської влади у середині 1944 року митрополитом Шептицьким призначений керівником церковної друкарні, котра проте невдовзі була націоналізована.

У грудні 1944 року о. Г. Будзінський у складі офіційної делегації греко-католицької церкви їздив до Москви.

Арештований 28 травня 1945 року й обвинувачувався у тому, що:

«Являлся личным порученцем митрополита униатской церкви, который вел активную антисоветскую работу среди украинского населения. Кроме этого был корректором типографии митрополита, где печатались антисоветские возвания и другие документы против советской власти, т.е. совершил преступления, предусмотренные ст. 54-10 ч. II УК УССР».

Однак Г. Будзінський дані обвинувачення не визнав:

«В предьявленном мне обвинении виновным я себе не признаю, ибо лычным порученцем митрополита я не был, а что касается корректора типографии митрополита, то я таковым был, однако никаких антисоветских возваний и других документов против Советской власти я не печататовал. Причем корректором митрополитской типографии я был только после освобождения г. Львова от немецких захватчиков и до национализации этой типографии».

Також йому закидалась діяльність у період німецької окупації в селі Унів, у т.ч. й щодо проголошення самостійності України. У справі також подаються показия кількох мешканців села.

А тим часом його молодший брат Микола був активним членом ОУН й навіть займав пост станичного рідного села Перегноїв.

Власне у селі Перегноїв впродовж збройної боротьби ОУН та УПА було троє станичних провідників, тобто керівників ОУН в селі. Першим станичним Перегноєва був Андрій Галятовський, 1908 року народження, котрий активно родбудовував національне життя в селі ще у період польської окупації, а М. Будзнський його заступником. Після повернення радянської влади Галятовський був мобілізований до ЧА, однак невдовзі вернувся, а пост станичного зайняв власне Микола Будзінський на псевдо «Вільха».

Станиця ОУН с. Перегноїв разом із сусідніми п’ятьма селами та районним центром Глиняни організаційно входила до Словітського куща ОУН Глинянського району. Керівником куща – кущовим провідником був «Максим» (Я. Грицай із с. Замістя, тепер у складі Глинян). Восени 1944 року в Словітському лісі був утворений Кущ самооборони – бойова одиниця Збройного Підпілля ОУН, куди до кінця 1944 року були стягнені підпільники зі своїх станиць. Кущ самооборони був поділени   й на рої, на озброєнні мав стрілецьку та автоматичну зброю, гранати тощо. Командував даним Кущем Самооборони «Муха» (Л. Яцьків з Глинян).

Наприкінці 1944 року Кущі самоборони були розпущені по станицях  Причому відхід був організований – перегноївську групу очолював станичний М. Будзінський-«Вільха».

На станицях кипіла організаційна та збройна діяльність підпілля ОУН. На початку 1945 року проти ОУН та УПА органами НКВД були переведені широкомасштабні облави – т.зв. «Червона мітла», в ході котрої й загигув Микола Будзінський.

Так у лютому 1945 року за оперативними зведеннями «о результатах борьбы с ОУНовским бандитизмом по Глинянскому району Львовской области» протягом цього місяця органами НКВД було проведено кілька «військово-чекістських операцій». За їхніми наслідками протягом лише восьми днів (з 06 по 12 лютого) було:

Затримано: 34.

Із них оунівців 14.

Убито: 7.

Добуто зброї:

  • Гвинтівок: 4 шт.
  • Пістолетів: 2 шт.
  • Виявлено схронів: 16.
  • Відкопано зерна: 800 кг.

Власне 07 лютого така «операція» відбулась й у Перегноєві. Так за радянськими даними:

«7.II.45 г. проведена чекистско-воинская операция в селе Ляшки Кролевские, Перегноев. В результате проведенной операции задержано 23 чел., бандитов 8 чел. Из 8 бандитов задержан Главарь банды села Перегноев Галитовский Андрей Михайлович, 1908 года рождения, имеет кличку «СОЛОВЕЙ» (мав також інше псевдо – «Крук», - авт. Петро Гнида), ранее при сопротивлении ранен в плече. Банда в селе Перегноев разбита, главари уничтожены, а остальные явились с повинной».

Ще за іншими радянськими даними:

«В селе Перегноев арестован руководитель банды Галетовский Андрей Михайлович по кличке «Соловей», его заместитель Бузинский, остальные участники банды явились с повинной». [ДАЛО, Ф.П-3, Оп.1, Спр.228, Арк.34, Спр.224, Арк.47-48].

Про деталі затримання А. Галятовського і М. Будзінського та його подальшої загибелі розповів мені в селі Перегноїв племінник братів Будзінських Олег Будзінський та у Львові син Миколи Василь Будзінський.

Обоє вони були затримані в ході облави в одному з помешкань. Однак під час конвоювання, ще в селі, вирішили утікати. А. Галятовському, будучи раненому, таки удалось це зробити, згодом він був знову затриманий та засуджений, а Микола, стятий автоматною чергою, мертвий перевалився через міст в ріку.

Однак на цьому не завершилось. Після загибелі станичного повстанці вирішили поховати його на цвинтарі, однак по дорозі похоронна процесія була обстріляна. Через деякий час ними була вчинена друга спроба поховати загиблого, але вже таємно у катафалку померлої у той час родички Будзінських.. А тим часом біля Перегноєва загинув зв’язковий ОУН Ярослав Пирожинський із села Плугів Золочівсьокго району, котрий ішов по зв’язковій лінії й натрапивши на засідку був ранений і невдовзі помер. Власне їх обох – М. Будзінського та Я. Пирожинського таки поховано у спільній могилі на цвинтарі села Перегноїв.

У 1949 році на спец поселення до Сибіру було виселено дружину Миколи Будзінського з дітьми. Однак при допомозі Олега Будзінського сину станичного Василеві удалось втекти.

Без сумніву, що Герман Будзінський знав про те, що його брат Микола перебував у Збройному Підпіллі ОУН. Власне восени 1944 року, за розповідями сина загиблого, його батько відвідував у Львові свого брата. О. Герман навіть пропонував йому залишитись у монастирі біля нього, однак Микола відмовився й повернувся в підпілля.

В матеріалах архівної кримінальної справи згадується й Микола Будзінський:

Вопрос: Откуда Вы знаете. что Ваш брат Николай был в банде УПА и что он убит?

Ответ: Об этом я узнал от своего другого брата Михаила, проживающего в с. Перегноев, Глинянского района, Львовской области, где он занимается сельским хозяйством. Тогда же в январе 1945 года Михаил прибыл после смерти брата во Львов и при встрече мне рассказал о смерти брата Николая, вывшего  в банде УПА. Однако, откуда известно было Михаилу, что Николай находился в банде УПА я не знаю и я его про это не спрашивал.

Вопрос: Вы раньше не показывали о брате Николае, как оуновце потому, что сами были связаны с ОУНовским подпольем так?

Ответ: Я никакой связи с ОУНовским подпольем не имел.

12 березня 1946 року Військовий Трибунал військ НКВД Львівської області у складі головуючого капітана юстиції Дурнікіна, членів Слюсаренка та Авдєєва, засудив Г. Будзінського до позбавлення волі строком на 10 років у виправних таборах й ураженнями в правах строком на п’ять років. Даний «приговор», як зазначається у ньому, обжалованию не подлежит».

Власне як це усе відбувалось розповідає сам Герман Будзінський у відеозаписі «Живого Телебачення»:

«Зразу слєдоватєль (попереднє слідство вів капітан НКГБ Брюханов, - авт. Петро Гнида)  бив мене палкою по голові, чоботом в живіт. Три місяці знущався наді мною. Десять місяців тримав в тюрмі. А суд був капітан і два солдати. Солдати не промовили ні одного слова, а капітан прочитав то, що написав слєдоватєль. Ну і все, весь суд. Я кажу: то брехня. А він: хочеш іти в тюрму ще раз, а в тюрмі і холод, і бють, Я знав, що не пустять і кажу: най буде суд. Бо не пустять, ніякої справедливости не буде. І капітан зачитав, то що написав слєдоватєль і написав на маленькій карточці, написав не моє прізвище, а того хто був переді мною. Я кажу, то не моя фамілія. Вичеркнув тую, а написав на верха мою. А то все залялось і зробився такий мазок. Я кажу: ви мене судите на десять літ і у вас нема куска паперу, щоби написати правду. То пірвав і написав той папір. Все. Суд скінчився. На день він мав може десять, може з п'ятнадцять справ. Мясорубка: бах-бах-бах. Слєдующий, следующий… І так я пішов на пересилку у Львові і був на пересилці 10 місяців. А потім був епат…».

Покарання відбував у Мінлазі (Абезь, Комі АССР), звільнений 25 травня 1955 року. Після звільнення мешкав у Львові. Писав скарги та заяви про реабілітацію, котрі були відхилені. Працював у 3-тій поліклініці Львова.

У лютому 1957 року був знову арештований Перебуваючи у внутрішній тюрмі м. Львова о. Герман на знак протесту оголосив голодування.

«Це бажання померти і бути похованим у рідній українській землі, котру я полюбив з цілого серця. Ця земля напоєна потом та кров’ю моїх дідів […] і я маю право перед Богом, людьми та цілим світом бути у ній похованим, а не в тундрі. Я прошу всемилостивого Бога й мого Спасителя Ісуса Христа простити мені мої безчисленні гріхи й дати сили перетривати усі ці жахіття, котрі мені належить відбути», - так писав він у заяві до обласного суду (переклад з російської мови оригіналу мій – авт. Петро Гнида).

У травні цього ж року Львівським обласним судом засуджений разом із Фармігою М.П. за ст. 54-10 ч. I КК УРСР (антирадянська пропаганда і агітація) та ст. 56-21 ч. I до 10 років позбавлення волі з ураженням в правах строком на п’ять років. Покарання відбував у Дубравлазі (пос. Явас, Мордовська АССР).

У подальшому обвинувачення за ст. 56-21 ч. I було скасовано й строк знижено до п’яти років позбавлення волі, а відносно Фарміги справу закрито. Остаточно Пленумом Верховного суду СРСР від 18 червня 1959 року справу відносно Будзінського Г.А. було закрито за відсутністю складу злочину із подальшим звільненням з ув’язнення.

о. Герман Будзінський. Фото: news.ugcc.ua

Як в ув’язнені, так і «на волі» о. Герман Будзінський здійснював підпільні Богослуження. Був свідком та активним учасником виходу з підпілля Української греко-католицької Церкви й дожив до Незалежності – помер у 1995 році. Реабілітований у 1992 році.

Про Германа Будзінського, як і про Збройнне Підпілля ОУН та участь у ньому його рідного брата Миколи, можна писати ще багато, однак це вже не входить у предмет даної статті.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
загрузка...
Загрузка...
");