Президентська кампанія в Україні встановила перші рекорди: 90 претендентів подали до Центрвиборчкому документи для реєстрація кандидатами на вищу у державі посаду, вже очевидно, що кількість зареєстрованих бажаючих очолити країну на наступних 5 років перевищить три десятки.
Поки процес реєстрації кандидатів триває, спробуємо оцінити наслідки кандидатського ажіотажу.
Ввічлива відмова
Перш за все, звернемо увагу на тих, хто публічно відмовився від безпосередньої участі у президентській кампанії. Протягом 2018 року практично постійно у медіа в контексті майбутніх виборів спливало прізвище Святослава Вакарчука, але лідер «Океану Ельзи» пропускав одну нагоду для висування за іншою, аж поки не заявив офіційно, що в джинсах зможе зробити для країни більше, ніж в сорочці з краваткою. Ця естетична метафора має нетривалий термін дії, адже Вакарчук дав зрозуміти, що балотуватиметься до парламенту восени 2019 року.
Безпосередньо на з’їзді «Національного корпусу» відмовився від участі у «фарсі під назвою вибори» лідер політичної партії та народний депутат Андрій Білецький. Схоже, йому було важливо провести огляд лав соратників, а вже потім артикулювати рішення. Куратора полку «Азов» нечасто бачать у сесійній залі Верховної Ради, а колеги по правому флангу так і не зуміли домовитися з ним про координацію дій під час президентської кампанії. Пану Білецькому доведеться замислитися про участь у парламентських перегонах, а афілійовані з його політичною партією «Національні дружини» отримали статус спостерігача на виборах президента.
Інтрига з можливою участю Арсенія Яценюка у президентських виборах була тривалою, зворотно пропорційною невисокому рейтингу «Народного фронту» та його лідера. Втім, політична партія має фракцію у Верховній Раді у 80 «багнетів» і залишається помітною силою завдяки позиціям у виконавчій владі. Яценюк під час партійного з’їзду оголосив про наміри брати участь у парламентських перегонах, а міністр внутрішніх справ Арсен Аваков впевнений, що той стане наступним прем’єром. Певної пікантності ситуації додає той факт, що у «фронтовиків» склалися теплі взаємини з нинішнім очільником уряду Володимиром Гройсманом. Себе Аваков (що передбачувано) також бачить у виконавчій владі, на чолі МВС. Представники «НФ» у індивідуальному розряді, вірогідно, будуть підтримувати того чи іншого кандидата в президенти, проте офіційно партія дотримуватиметься нейтралітету.
Не олімпійський принцип
Навряд чи кожен з 90 претендентів на президентську булаву, які подавали документи для реєстрації до Центрвиборчкому, розраховував на перемогу. Навіть участь у виборчій кампанії для частини кандидатів – помітна подія. Декому було достатньо побачити власне прізвище у стрічці інформаційних агенцій після відмови ЦВК. Інші – більш досвідчені політики – розраховували на тривалий інформаційний ефект з максимальним резонансом. Петра Симоненка, який у 1999 році вийшов до фіналу виборів, висунула кандидатом напівзаборонена КПУ, процес закриття якої триває з властивою для української Феміди неспішністю. ЦВК не звернув увагу на статус ветерана електоральних битв та відмовив Симоненку у реєстрації. Надія Савченко через свою сестру Віру подала пакет документів для реєстрації без застави розміром у 2,5 мільйони гривень, що не дає підстав їй всерйоз розраховувати на потрапляння до бюлетеню для голосування.
Практично переконаний, що Росія приділятиме підвищену увагу українським президентським виборам, факти відмови у реєстрації кандидатам в президенти України отримають на території сусідньої держави неабиякий інформаційний резонанс. Там і без того з підвищеною увагою спостерігають за українським політичним життям, а його кульмінація у вигляді передвиборчих кампаній викличе справжній ажіотаж. До речі, документи для реєстрації кандидатом у президенти подав Володимир Олійник, який з 2014 року перебуває на території Росії, позиціонуючи там себе як «рятівника України». Екс-прем’єр України Микола Азаров заявив, що готовий підтримувати будь-якого кандидата, крім діючого президента. Його позиція цілком співпадає з поглядами Путіна та його команди.
Розмивання та кристалізація
Велика кількість кандидатів у президенти не є проблемою, проте не створює для України додаткових можливостей. У цьому різноманітті для багатьох політиків пріоритетом стане нагадування про себе виборцям, використовуючи швидше не ідеологічні інструменти, а прийоми шоу-бізнесу. Хоча один позитивний нюанс є: є високі шанси, що представниць прекрасної статі у бюлетені для голосування буде понад 10%, і цей факт оцінять насамперед спостерігачі з країн, де чутливо ставляться до проблем гендерної рівності.
Сьогодні, коли завершується процес реєстрації кандидатів, а низка з них вже веде активну агітацію, можна сказати, що дрібні порушення виборчого законодавства будуть супроводжувати всю кампанію. Звісно, можна дискутувати про неідеальність закону «Про вибори Президента України» та відзначити помітну десакралізацію влади, проте тактика дрібного фолу супроводжуватиме ці вибори попри заявлену міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим рівновіддаленість правоохоронців. До того ж важко уявити собі застосування Центрвиборчкомом дієвих санкцій проти кандидатів-порушників.
Візьмуся стверджувати, що у першому турі президентських перегонів більшість кандидатів віддасть перевагу тому, щоб не ризикувати, та виконувати поставлені завдання без надмірної авантюрності у діях. Це означає зустрічі з виборцями, ефіри та публікації, які будуть вписані у наперед продуманий план розгортання кампанії. Дебати між претендентами до 31 березня будуть швидше виключенням, ніж реальним способом боротьби за голоси виборців, які не визначилися з власними преференціями. Більше уваги буде приділятися недопущенню помилок та нарощуванню власного потенціалу, забезпеченню ефективної присутності у виборчих комісіях. Не обійдеться (вже традиційно) без компрометуючих конкурентів матеріалів та спроб оперативно наростити власну підтримку.
На жаль, і логіка кампанії, і суспільно-політична ситуація в державі не дозволяють сподіватися ані на змістовне обговорення ключових проблем, ані на дотримання всіма претендентами правил fair play. Власне, низка кандидатів у президенти для того і бере участь у перегонах, щоб критикою (не завжди обгрунтованою) зменшувати результати фаворитів. Тому розраховувати на загальнонаціональну дискусію про шляхи оптимального розвитку країни та пошук відповідей на виклики, з якими сьогодні стикається Україна, на жаль, не випадає.
