Упродовж збройної боротьби ОУН та УПА свою роль у боротьбі із ними відіграли так звані винищувальні ("істрєбітєльні") батальйони, бійців котрих у народі називали "стрибками", або ще "стребками".
Після повернення радянської влади на західно-українські землі у 1944 році вони були утворені при рай. відділах НКВД наперед у районних центрах, а починаючи із 1946 року й у селах, де до цього були лише т.зв. "группы содействия". Набирався туди здебільшого непридатний до військової служби місцевий елемент, а також раніш зголошені із повинною колишні учасники ОУН та УПА. Згрубша висловлюючись, можна сказати, були це тогочасні "тітушки", зрадники, озброєні й зібрані до купи окупантами, а голосна назва "батальйон" ніколи не відповідала його кількісному складові. Командирами таких батальйонів призначались оперативно уповноважені працівники районних відділів НКВД. Здебільшого стребки залучались до проведення т.зв "військово-чекістських операцій", тобто облав, охорони сільрад тощо.
На 05 березня 1946 р. у тридцяти районах Львівської області було утворено 346 "істрєбітєльних" батальйонів із загальною кількістю 6416 осіб. [Державний архів Львівської області - ДАЛО, Ф.П-2, Оп.1, Спр. 224, Арк. 71].
Бойова та моральна вартість "стребків", очевидно, була не на високому рівні. Наприклад, як ідеться у докладній записці зав. орг.-інструкторським відділом КП(б)У Богородченка на ім’я секретаря Львівського обкому Грушецького після відвідин ним одного з районів області:
"Группы самообороны во всех селах распались, истребительный батальон, как боевая единица не существует, дисциплина в аппарате очень слабая".
Проте, за іншими даними:
"Среди бойцов истребительных батальонов читаются лекции, доклады, проводятся беседы. За последние время … прочитаны лекции на такие темы: "Украинско-немецкие националисты – злейшие враги народа", "Учение Ленина-Сталина по национальному вопросу", "Ленинско-Сталинская национальная политика на Украине и украинско-немецкие националисты"…
Рівно ж такі "батальйони" часто ставали об’єктами нападів боївок ОУН та підрозділів УПА. Ось як про це ідеться в одному із партійних звітів лише за півтора місяця 1946 року:
"Справка о случаях разоружения бандитами истребительных батальонов на территории Львовской области за период с 1 мая по 15 июня 1946 года"
Львовский район. 5 мая 1946 года в с. Бирки-Доминиканские истребительный батальйон по охране железнодорожного моста в результате нападения банди был разоружен, бандитами захвачено 8 винтовок, 240 винтовочных патронов.
Куликовский район. В 21.30. 4 мая 1946 года в селе Сулимов бандгруппой в количестве 7 человек по одиночке разоружени 9 бойцов итсребительного баталиона бандитами захвачено: винтовок-10, патронов винтовочных-270 штук.
Олесский район. 28 мая 1946 года в селе Подлесье бандой в количестве 30 человек, которая напала на караульное помещение, разоружив часового ворвались в помещиение забрали находившееся там вооружение базнаказанно скрылись. Бандитами захвачено: винтовок 15 шт., патрон винтовочных 450 шт.
2. В 24.00. 28 мая 1946 года в селе Закомаже бандгруппой в количестве 30 человек, одетые в военную форму Красной Армии напала на караульное помещение истребительного батальона разоружив часового вворвалась в здание и захватила там вооружение: винтовок 15 шт., патрон винтовочных 450 шт.
Бусский район. Днем 20 мая 1946 года в селе Гумниска при выходе из церкви бандитами разоружен командир истребительного батальона и уведен бандитами с собой, у которого взята винтовка и 30 шт. патронов
Магеровський район. В 22.00 22 мая 1946 года в селе Помилинув при возникновении пожара в тушении котрого принимали учасние бойцы истребительного батальона, в это время на бойцов тушивших пожар напала банда обезоружив 2 бойца истребительного батальона при обезоружении один боец был убит, а один уведен бандой. Бандой захвачено винтовок-2, патронов винтовочных-100шт.
Городокский район. 22 мая в 20.00 в селе Родатичи 2 бойца истребительного батальона патрулирующие по селе натолкнулись на бандитсткую засаду в результате чего бандитами оба были убиты, у которых захвачено: винтовк-1, автоматов-1, патрон винтовочных-30 и патрон автоматных-70 штук.
Бродский район. В ночь на 22 мая 1946 года в селе Смольно бандгруппой в количестве 20 человек на своих квартирах разоружено 8 бойцов истребительного батальона, бандитами захвачено - 6 витовок, патронов винтовочных-180 шт.
21 мая 1946 года в селе Корчив в своем доме брошенной бандитами гранатой был убит командир истребительного батальона, у котрого бандити захватили автоматы и 70 штук патронов.
Городокский район. В ночь на 3 июня 1946 года в селе Галичанув бандгрупповй в количестве 20 человек по своим квартирам разоружено 3 бойца истребительного б-на у которых захвачено: винтовок-2 шт., патрон винтовочных-30 шт., атвоматов -1 и патронов автоматных-70 штук.
Бусский район. В 23.00 3 июня 1946 года в селе Ракобуты банда в количестве 5 человек напала на караульное помещение истребительного батальона где находилось только 2 бойца, обезоружив последних бандиты побили 15 винтовок, а одну винтовку и автомат, 30 винтовочных и 70 автоматных патронов захватили с собой.
[ДАЛО, Ф.П-2, Оп.1, Спр. 224, Арк.111-112].
З наведених вище даних видно, що 20 травня 1946 року в селі Гумниська Буського району оунівцями був роззброєний та "уведен" командир "истребительного батальона". Наступного дня він був узятий на допит працівником референтури СБ Золочівського окружного проводу ОУН "Макаром" й подав розлогі дані про діяльність такого батальйону у цьому селі.
Зокрема, у протоколі його допиту ідеться про те, що 17 квітня 1946 року до села прибули працівники НКВД й у сільраді зібрали дев’ятеро місцевих хлопців, з котрих був зорганізований винищувальний батальйон.
"Сказали нам, що ми повинні взяти зброю і охороняти село перед бандитами. Пояснили нам, що як хто здасть бандеровцям зброю дістане від 3 до 5 років тюрми. Видали нам до підпису заяви, приблизно такого змісту: "Заява — Я боєць істребітельного батальйону зі с. Гумниська зобов'язуюся виконувати точно всі прикази участкового РКМ". Нашим завданням було провіряти посторонніх людей на території мойого села, вечером нікого з чужих військових чи цивільних до села не пускати, ніччю в селі мала бути варта, а днем усі кріси мали стояти в с/р і коло них двох дижурних. На 1 травня протягом трьох ночей в селі був назначений дижур що 10 хат. Один стрибок і один вартовий. Коли ми були б примітили когось з бандитів мали стріляти. В цей час в селі були пороблені застави з більшовиків.
29 квітня мене викликав до району комендант істребітельних батальйонів Яковлев (мл. лейтінант). Він мені сказав, що я маю бути командантом стрибків в с. Гумниська. Моїм обов'язком є відповідати за всіх стрибків подавати звіти з участи стрибків в облавах і заставах, допомагати війську під час облав і засідок. Мені змінив кріса на автомата і дали 90 патронів. Для порозуміння з військом район давав мені числову кличку. Клички змінялись що тижня. Одного тижня нпр.: кличка була 15. Послуговувались ньою так: Коли почув, що хтось іде кликав «стій, пропуск!» він відповідав “9”. Я знова відповідаю "6", що разом в сумі давало кличку "15".
Яковлев сказав мені, що я повинен в селі слідити за бандеровцями і йому доносити. Доноси я мав подавати через комсомолку Марію. Припоручив мені прослідити Ференца Михайла над потоком, чи до нього не заходять бандеровці, чи богачі часом не заносять харчі до бідаків, а бідаки їх передають бандеровцям. Доноси я мав підписувати своїм правдивим ім'ям на адресу "Капітан". [Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. "Повстанська розвідка діє точно й відважно…". Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940-1950-ті роки. - К.: К. І. С., 2006 р., сс.362-365].
Після допиту командир цього винищувального батальйону, очевидно, був страчений.
Власне командири винищувальних батальйонів, можна сказати, були на особливому рахунку в ОУН. Часто до таких застосовувались окремі підходи. Наприклад, у селі Задвір’я колишнього Глинянського району Львівської області у квітні 1947 року есбістами були роззброєні стребки, котрі охороняли сільську раду, так що наступного дня усі інші "бійці" боячись вийти на службу сиділи по своїх хатах. Але того, кого, очевидно, есбісти хотіли вполювати тоді не знайшли. Тож довелось, уже на початку червня, ще раз навідатись до цього села. З настанням сутінок пішли вони, зодягнуті у радянські однострої, одразу ж до помешкання командира стребків. У домі застали старого батька, котрий повідомив що син пішов "в село". Не встигли есбісти розпрощатись зі старим як у двір увійшов його син – командир "істрєбітєльного батальйону". Помітивши оунівців той намагався сховатись у сарай, однак цільним пострілом одного з есбістів був підстрелений на ходу й упав додолу. Підійшовши до раненого начальника стребків підпільники в імені СБ ОУН назавжди відправили його у відставку.
Крім цього десь траплялись й випадки тієї чи іншої співпраці окремих стребків з оунівцями, а Служба Безпеки, без сумніву, мала й там свою агентуру.
Так, наприклад, у січні 1946 року троє бійців 24 артилерійської бригади, штаб котрої знаходився у районному центрі Глиняни й котра також задіювалась до боротьби проти ОУН та УПА, були направлені в село Полтву для заготівлі сіна зі свого підсобного господарства. Однак, скоріш за все, у Полтву артилеристи побоялись сунутись й тому, як усі справжні "герої" пішли обхід. Тобто захотіли набрати сіна у найближчому від райцентру селі Женів в місцевих селян. Очевидно, що такі "реквізиції" траплялись уже не раз, але цього дня вийшла у них, що так сказати, промашка – бо ж сіно виявилось власністю бійців місцевого "істребітєльного" батальйону. Отже виявивши таке неподобство ті вирішили поскаржитись не своєму начальству в райвідділ НКВД, а куди ближчому – у даному випадку бойовикам з районної боївки СБ ОУН, котрі у той час перебували в одному з помешкань. Внаслідок чого при виїзді зі села есбістами було зроблено засідку.
Підпіллям неодноразово видавались листівки із зверненнями до стребків, у котрих, зокрема, ішлося:
"Московсько-большевицькі загарбники поневолили Україну і в постійно зростаючих розмірах грабують майно нашого народу, топчуть наші національні святощі, нівечать духово нашу молодь, винищують фізично весь національно свідомий елемент і революційно-визвольний рух нашого народу. У цій злочинно-бандитській роботі домомагають їм різної масти вислужники, зрадники українського народу, серед яких не останнє місце займаєте ви, члени ганебних "істрєбітєльних" банд і т.зв. охорони колгоспу".
Також вимаголось від стребків припинити служити окупантам, адже "Вашими руками вони хочуть боротися з повстанцями…Залишайте "істребітельні батальйони". Не йдіть спільно з ворогом проти своїх рідних братів". Подібні звернення адресувались й до "батьків, матерів, жінок, дівчат, дітей» «сини, чоловіки, батьки яких знаходяться в стребках":
"Впливайте на них, намовляйте їх, вимагайте від них, щоб якнайскоріше пірвали зі "стребками".
Рівно ж у цих самих листівках підпільники попереджали про те, що буде із тими стребками, котрі й надалі продовжуватимуть служити окупантам:
"Попереджуємо вас: всі вислужники, стрибки загинуть ганебною смертю. Схаменіться, поки не пізно!". "Ставши «стрибками, ви стали слугами і прихвостнями мвд-мгб. … Опам’ятайтеся, бо не знаєте, що робите! .. Негайно порвіть з ворогом. Знищуйте катів народу… Українські повстанці і весь український народ слідкують за кожним вашим рухом навіть там, де ви цього найменше сподіваєтеся та ждуть вашого покаяння, щоб вам простити. Якщо не заварнете з погубної дороги, то не знайти вам місця на землі перед викидами власної совісти і народною справделивістю. П’ястук революції твердий! Знищимо вас – бандитів, якщо не покинете каїнового ремесла!"
З 1947 року винищувальні батальйони були підпорядковані МГБ, а з 1948 року реорганізовані у так звані групи охорони громадського порядку (ОГП) й на останніх стадіях активної збройної боротьби ОУН проти радянської влади в основному займались сторожуванням колгоспів, на котрі час від часу ще продовжували здійснювати напади невеликі групи оунівців.
Наприклад в селі Балучин колишнього Краснянського району Львівської області колгосп був "склепаний" у 1947 році. З 1948 року його головою став депутат Верхової ради СРСР т. Шевчук, а старшим групи ОГП був т. Саламаха. На даний колгосп неодноразово здійснювались напади підпільників - до 1952 року продовжував діяти Краснянський районний провід ОУН.
У 1950 році на обласній нараді "участкових уповноважених міліції та старших груп охорони громадського порядку на селі" виступав й т. Саламаха, котрий, зокрема, говорив таке:
"Нам передали з РО МВД, що бандити готовлять напад на колгосп. Мене і мого друга викликали і ми пішли у бій з бандитами: нас двоє, а їх три. В цьому бою мій товариш загинув. У нас небагато їх - цих падлюк, але все ж такі є і я даю слово, що в найкоротший термін ми їх знищим. Наше завдання боротися за щасливе життя, як наш геній великий Сталін".
У середині 1950-х років ОГП були розпущені, а стребки повернулись до "мирного, щасливого життя" й навіть багато із них спокійно дожили до проголошення незалежності України у 1991 році.
