9 травня у Львові вкотре сварилися історії. І це не була дискусія наукових систем. День Перемоги у Львові знову спровокував бої життєвих доль.
Сотні людей, котрі знову зустрілися на Пагорбі Слави, знову ж влаштували дискусію світоглядів, цінностей і переконань. І, от диво, місцем для комунікації обрано... цвинтар.
І хіба важливо, хто кого тут провокує? Хтось обіцяє принести на цвинтар прапори (і їх приносить)? Але чи це причина аби інші ганялися і відшуковувати поміж гробами прапороносців, слухаючи у свій бік невдоволенняі звинувачення у антигуманності?
Для кожного учасника його дії — вияв його історії. Ну хіба можна у будь-кого забрати, заставити забути, його 30, 50 чи всі 80 років життя (яке б воно не було), і змусити стати на коліна, попросити вибачення? Звісно, неможливо! І кожен буде битися за право на прожиті роки до останнього. Бо, інакше, тоді треба визнати, що це прожите (єдине життя) з огляду на цей сьогоднішній момент і співбесідника було неправильно прожите, що воно немає сенсу. Але ж у кожну попередню мить кожен діяв згідно зі своєю свободою, обставинами, знаннямиі правом на помилку. І це все підзвітне не ситуативному опоненту, а найближчому другові, духівнику, чи, врешті, Богові.
І ці всі людські суперечки, які вкорте нанизує у Львові на себе День Перемоги, це, мабуть,виявегоїзму та нерозуміння не чужої, а, власне, своєї долі. Адже зрозумівши свої дії, свої помилки, свій біль, чи хтось буде вимагати від іншого (а хто у нас жодного разу не помилився?) покаяння, хто буде ятрити рани іншого? Адже інша людина тодізакриється і вже до самої смерті не зможе сказати вибач не іншому, а правді, адже натиск та образи змусять стояти до останнього.
Глухі до іншого, сліпі до місця. Відколи цвинтарі є місцем заяв та дискусій? Відколи до місця останнього спочинку ідуть не пом'янути, і, власне, подумати над своїм життям через долю тих, хто вже подумати не може?А може, це для когось залишається формою існування, згідно з якою слід упокорювати іншого будь-як, будь-де і будь-коли. Війна продовжується.
Дивись відео Розгортання червоного прапора у Львові закінчилося словесною лайкою
