Перебуваючи свого часу в державі Ізраїль, я був захоплений та подивований мужністю та терплячістю громадян цієї країни, що перебувають у постійній війні за виживання у ворожому до них арабському світі.
Постійні теракти, щораз нові "антифади", невизнані республіки, підтримка тероризму із зовні – усе це завжди для нас було відгуком далекої чужої війни, на яку із цікавістю можна спостерігати в телевізорі. Але тепер війна прийшла до нас і ти з гіркотою починаєш розуміти, як багато подібностей між терористичним війнами у різних країнах світу.
Шістдесятирічний арабо-ізраїльський конфлікт – це приклад державного тероризму арабського світу при підтримці країн Радянського Союзу з ціллю знищення цілої країни Ізраїль та послаблення його союзника – США.
Раніше Сирія, Ірак, Лівія, нині Іран та Росія фінансами та зброєю підтримували і підтримують різноманітні палестинські екстремістські групи, що борються між собою за владу в автономній Палестині, яка формально ще й належить державі Ізраїль. Подібно, як Росія чинить в Україні. Такий тероризм науковці називають державним тероризмом, бо його ціллю є політичний тиск на державу-жертву з ціллю зміни кордонів, державного устрою чи отримання політичних дивідендів. На жаль, це поширене явище в світі.
Але є одна велика відмінність - народ Ізраїлю у війні давно, він має одну із найкращих армій світу і знає, як себе захищати. А ми тільки цього вчимося.
Одним із головних болів Ізраїлю є інформаційна війна прихильників Палестини проти інтересів єврейського народу, до якої підключені арабські країни, Росія та її союзники. І значення інформаційного протистояння знову сьогодні стає першочерговим для євреїв, оскільки саме у цей час, Ізраїль веде повномасштабну війну чи то АТО в секторі Газа. Завдаючи ударів по базах терористів, знаходячи в мечетях та школах ООН ракети, якими обстрілюють єврейські міста, відкриваючи підземні ходи під кордоном до їхньої держави, які ведуть в центри єврейських міст.
Під час боїв гинутьтерористи Хамасу, ізраїльські військові і, звичайно, випадкові цивільні жителі.Палестинська влада та Хамас, їхні міжнародні адвокати та прихильники, спекулюючи натемі жертв серед мирного населення,вимагають від Ізраїлю одностороннього зупинення воєнних дій, виведення військ та безумовного виконання вимог міжнародного гуманітарного права. Водночас не вимагають всього цього від терористичних ісламських організацій та їх поплічників. Співчуття до цивільних, захищає терористів, світпереповнений подвійними стандартами, і ніхто не згадує жертв ракетних обстрілів мирного населення єврейських міст.
Але чому так ?Якщо цивільне населенняне поборює терористичні організації типу "Хамас" чи "ЛНР" , бере участь в їхніх акціях, допомагає їм харчами чи своїми діями - то хіба воно може вважатися нейтральним до учасників громадянського конфлікту та воюючих сторін, приміром, до урядової армії. Стаючи живим щитом і вимушуючи подекуди не стріляти нібито по мирному населенню, такі нейтральні цивільні де-факто стають учасниками протистояння і тому, на мою думку, втрачають статус мирного жителя.
Коли ракети Хамасу падають на ізраїльські міста, а системи ГРАД обстрілюють українських військових під захистом житлових кварталів,мовчазна і немовчазна підтримка таких дій з боку місцевих жителів робить їх посібниками терористів, робить їх співвідповідальними за злочини.
Адже у них завжди був вибір: не голосувати за Хамас, не підтримувати політично тероризм, чинити йому посильний опір або виїхати із території, чим висловитисвою незгоду. Але вони вибирають залишитися і стати живим щитом і предметом гуманітарних спекуляцій щодо жертв серед мирного населення для арабських чи російських телеканалів. Це їхній вибір, який заслуговує на відповідну осудливу оцінку. Але така їхня позиція підтримує тероризм і не сприяє закінченню війни ні в Палестині, ні в Україні.
