Дострокові парламентські вибори в Україні стартували в умовах високої політичної турбулентності, яка знаходить відображення у тактичному малюнку кампанії та може безпосередньо вплинути на її результат.
Проте демократія зазвичай коштує дорого, не лише у матеріальному вираженні.
Попередні умови
11 червня Конституційний Суд України розпочав публічний розгляд справи подання народних депутатів про неконституційність президентського указу про розпуск Верховної Ради. У засіданні взяв участь і сам Володимир Зеленський, який наголосив, що це перший подібний прецедент в історії держави. Разом з тим унікальними є і вибори, які розгортаються в умовах невизначеності щодо можливості їх скасування. Втім, громадян можна заспокоїти: навіть якщо КС визнає відповідний указ Зеленського нелегітимним, на 27 жовтня заплановані парламентські вибори, тобто оновлення Верховної Ради цього року відбудеться. І вже сьогодні є підстави є говорити, що воно буде масштабним.
Наголошу, що парламентська кампанія пройде за тими ж правилами, що і проходили вибори 2014 року, до речі, тоді президентські та парламентські перегони пройшли впритул одні за одними . Нехай вас не вводить в оману початок розгляду 6 червня Верховною Радою Виборчого кодексу: навіть якщо станеться диво, і його оперативно ухвалять, вибори у 2019 році за його нормами проводити не будуть. Для цього потрібна потужна підготовча робота як з виборцями, так і виборчкомами, яку поки ніхто не проводив.
Головна конкуренція спостерігатиметься у двох великих електоральних сегментах – проросійському та патріотичному. Поділити їх можна умовно, проте наслідки вибору будуть помітними. У першому змагатимуться не просто модернізовані уламки колись могутньої Партії регіонів, але партії з очевидним прокремлівським та проолігархічним бекграундами – «Опозиційна платформа «За життя» та «Опозиційний блок». Що стосується патріотичного сегменту, то на цьому шматку електорального поля боротимуться за голоси виборців 7-8 політичних партій, що суттєво ускладнює для них завдання подолання 5-відсоткового бар’єру. «Богемні» завдяки своїм натхненникам проекти - «Слуга народу» та «Голос» постараються опинитися між «розумними» та «красивими», підтягуючи не лише виборців, які вірять у швидкі зміни на краще, але представників електорального «болота».
Еге-гей-парад амбіцій
Політичні сили намагалися використати свої з’їзди для власної реклами та демонстрації своїх амбіцій і перспектив. Тому «Слуга народу», якій соціологи відводять понад 40 % голосів виборців за партійними списками, продемонструвала зразу 100 представників свого виборчого списку. Натяк на створення однопартійної парламентської більшості зрозумілий, про це говорять і чільні прихильники партії Зеленського – з тією ж технологічною метою.
«Українська стратегія» Володимира Гройсмана підсилилася низкою представників «Народного фронту», який став донором для кількох політичних проектів. Діючий прем’єр, якого парламентарії не відпустили у відставку (читай – не дозволили вийти на опозиційні стартові позиції) був доволі емоційний, проте не надто переконливим. Цікаво, що «стратегів» не вистачило на мажоритарку, вони боротимуться лише за подолання 5-відсоткового бар’єру за партійними списками. Ще один новий політичний проект – «Голос» Святослава Вакарчука – намагається козиряти не лише новими обличчями, але і відсутністю ідеології, яку підміняють чесністю, про що активно говорить перший номер списку.
Петро Порошенко очолив передвиборчий список «Європейської солідарності», яка донедавна була «Блоком Петра Порошенка». Активна участь екс-президента у парламентській кампанії – новинка для українського політикуму. Акцент у партійній програмі буде зроблений на продовження європейської та євроатлантичної інтеграції. Цікаво, що «УДАР», який все ж розлучився з партією Порошенка, не став формувати партійний список, а вирішив боротися за перемогу своїх представників у мажоритарних округах. Міхеїл Саакашвілі оголосив, що не хоче очолювати список УДАРу, а візьме участь у виборах зі своєю партією «Рух нових сил».
Після успішного виступу у президентській кампанії Ігор Смешко намагатиметься провести до парламенту партію «Сила і честь», список першої десятки якої виглядає не надто переконливим, партія Смешка, очевидно, розраховує на таланти свого начальника передвиборчого штабу Дмитра Гордона. «Батьківщина» представила офіційно першу п’ятірку свого списку, а Юлія Тимошенко оголосила про наміри створити «сильну коаліцію» за участю «Слуги народу». Анатолій Гриценко після презентації списку своїх соратників, які балотуватимуться за списком «Громадянської позиції», заявив про готовність посісти місце прем’єра. Про свою опозиційність до Володимира Зеленського наголосив лідер Радикальної партії Ляшка Олег. Націоналісти, включаючи парламентаріїв Андрія Білецького та Дмитра Яроша, об’єдналися під прапорами ВО «Свобода», а «співаючий ректор» Михайло Поплавський очолив список Аграрної партії, яка пережила кризу восени 2018 року.
Поради виборцям
Не поспішайте орієнтуватися на рейтинги, почекайте кінця червня, коли громадська думка відреагує на старт основних учасників кампанії. Тривалість парламентської кампанії та очевидна відсутність адекватного суспільного запиту не дозволяє припускати змістовну дискусію між учасниками перегонів. Тому протягом наступних 40 днів на нас чекають здебільшого маніпулятивні та популістські заяви на рівні партійних змагань та «атракціони небаченої щедрості» на мажоритарних округах. Не зайвим буде ознайомитися з партійними програмами на сайті Центрвиборчкому та не забувати, що вибори за партійними списками не означають їх повну закритість від громадськості. Оприлюднені перші п’ятірки, десятки, навіть сотня – далеко не вичерпний перелік претендентів на мандати парламентарів, повні будуть оприлюднені після реєстрації політичної сили на сайті ЦВК.
Процедура висування кандидатів продемонструвала, що сьогодні немає жодної політичної сили, яка готова публічно показати громадськості 225 кандидатів за партійним списком та 199 – по одномандатних округах. Нагадаю, що членами політичних партій є не більше 5% наших виборців, а сама кампанія цілком може пройти під гаслом «За все хороше, проти всього поганого». Дозволю собі прогнозувати і зростання впливу Росії на українські вибори, адже у Кремлі зацікавлені у створенні хаосу на українських теренах, тому намагатимуться сіяти розбрат під час парламентської кампанії.
