26 листопада 1905 року на Рівненщині в родині священика народився Ніл Хасевич – художник-графік, громадсько-політичний діяч. Лицар Срібного Хреста Заслуги.
“У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються”.
З 1926-го навчався у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича – художника. Він шукає свій шлях у художньому світі. Та остаточно зупиняється на графіці. Замислюючись над специфікою мистецтва, 24 лютого 1934-го запише:
«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».
Із книги «Графіка в бункерах УПА», Філадельфія 1952 р.
1927-го Ніл Хасевич став одним із співзасновників мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв і на 1939-й їх чисельність складала 33 чоловіки. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні – на Волині.
У Варшаві наполегливо працює та удосконалюється у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрис (книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книга). Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Європи. Його твори були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним.
Отримавши диплом Академії мистецтв з правом викладати в середніх школах 1935-го повертається на Волинь і деякий час вчителює. Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному.
Із книги «Графіка в бункерах УПА», Філадельфія 1952 р.
Протягом 10 років (1942 – 1952) Ніл Хасевич у підпіллі національно-визвольної боротьби – боєць групи УПА «Північ» на Волині. Діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди Організації українських націоналістів. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА «До зброї», «Український перець», «Хрін». Не дивлячись на складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950 –1952). Його малюнки потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались в посольствах іноземних держав. Ці твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.
«Його графіка була ефективною зброєю в руках визвольного підпілля, - писала про Ніла Хасевича підпільниця, діячка ОУН – Марія Савчин (псевдо «Марічка») у спогадах «Тисяча доріг». – Був він незвичайно вартісна для підпільної боротьби людина ще й тим, що постійно вишколював нових людей, які опісля відходили в різні округи, де ілюстрували підпільні видання чи виготовляли кліша для друкарень».
Практично весь час Хасевич проводив у криївці. Працював нерідко без необхідного обладнання. З метою безпеки, час від часу, змінювали його місце перебування. Перевозили «Зота» до нового бункера на спеціально виготовленому велосипеді.
Бофон на 300 карбованцв, 1944 р., дереворит. Джерело: uartlib.org
Він розробив бофони – квитки на бойові фонди ОУН та УПА, які виконували функцію повстанських грошей, облігацій чи квитанцій. Повстанці їх видавали населенню за продукти, одяг тощо. Бофони чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби.
Загинув 4 березня 1952-го у бункері біля Сухівців Клеванського району на Волині.
