18 січня 1882 року у Білостоку (нині Польща) народилася Олександра Екстер (у дівоцтві – Григорович), художниця-кубофутуристка, сценограф. За декілька років її родина перебралася до Києва. У Київському художньому училищі її вчителем був Микола Пимоненко. Разом з нею навчалися у майбутньому відомі кубофутуристи Олександр Архипенко (скульптор) та Олександр Богомазов (живописець). Їі чоловіком став відомий київський адвокат Микола Екстер, німець за походженням.
Нових вражень та знань Олександра Екстер шукала у Франції, вступивши до Паризької Академії мистецтв. Імпульс до авангардного мистецтва їй дав Пабло Пікассо. Якось, гуляючи Парижем, Олександра Екстер випадково зустріла Сергія Ястребцова, з яким вчилася у художному училищі. Він познайомив художницю з Гійомом Аполлінером – поетом-авангардистом. Той звів Екстер із Пікассо. Фотознімки його робіт вона привезла до Києва, а місцеві художники брати Бурлюки, не бачивши нічого подібного були у захваті від нового мистецтва.
На початку 1918-го Олександра Екстер у Києві зорганізувала майстерню живопису та декоративного мистецтва. Вона співпрацювала з художниками, які створювали по селах майстерні народної вишивки, килимарські. Саме у таких майстернях відкривалися народні таланти. Такі як Ганна Собачко, Євмен Пшеченко, Василь Довгошия. Ганна Собачко вишивала за абстрактними ескізами Екстер, яка у свою чергу запозичила від народного мистецтва барвистість. Саме Екстер зорганізувала першу виставку робіт Ганни Собачко й на відкритті сказала, що Собачко – велика художниця і назвала її народною футуристкою.
Вліку 1918-го ініціювала Перший всеукраїнський з’їзд діячів української культури. Вона виголосила доповідь про сценографію. Наполягала на тому, що в театрі, крім режисера та художника, співпостановником має бути й електромонтер, тому що світло – це художня складова. «Якомога більше творчості, якомога менше провінційності», – відповідала Олександра Екстер на питання про те, що треба для розвитку українського театру.
1925-го вона оселилася у Парижі. Тут оформлювала книжки, робила інтер’єри, викладала в Академії сучасного мистецтва Фернана Леже. «Екстер блискуче викладає, – згадує у «Щоденнику» Павло Челіщев – колишній киянин, який навчався в Академії, – єдине, що трошки мене й інших учнів дратує, це те, що вона дуже часто згадує Україну, яку ніхто не знає».
Танок семи вуалей. Ескіз костюмів до трагедії Оскара Уайльда «Саломея». Для московського Камерного театру. Папір, гуаш. 1917. Джерело: artpoisk.info
Венеція. Полотно, олія. 1918. Джерело: tretyakovgallery
Аліса Коонен та режисер Олександр Таїров дружили з Олександрою Екстер. Вони бували у неї на гостинах і їх вражало поєднання українського побуту і європейськості. У її помешканні поруч із роботам Жоржа Брака, Пікассо, Леже були українські килими, рушники, глечики. Навіть кухня в неї завжди була українська. З Екстер всюди їздила хатня робітниця Настя, яка частувала гостей варениками в полив’яних мисках, борщем. Пікассо й Леже настільки смакували вареники, що вони навчилися їх ліпити.
Олександра Екстер померла 17 береня 1949-го і похована у передмісті Парижа у Фонтене-о-Роз.
Картина Олександри Екстер "Вид на Париж", 1912 Полотно, олія. Джерело: artpoisk.info.
Флоренція. Полотно, олія. 1914. Джерело: artpoisk.info.
За мотивами її театральних костюмів були створені скульптури. Ескізи перетворені в пластичні форми та вилиті з бронзи.
У Національному художньому музеї в Києві є картина «Міст. Севр». У 1960–х роках її хотіли «списати» і спалити, бо вона була «формалістична». Але чомусь забарилися. Ніхто не знав її авторства. У 1930–ті роки в музеї працювали малописьменні особи, адже інтелектуалів постріляли. В інвентарній книзі під номером, який значився на картині був запис «екстерн». Стало зрозуміло, що це робота Олександри Екстер.
Міст. Севр. 1914. Джерело: namu.kiev.ua.
У колекції Національного художнього музею України є два твори і кілька естампів. «У 1919 році, коли художниця тікала із захопленого більшовиками Києва, її збірка робіт зникла. Можливо, їх знищили, – розповідає головний зберігач фондів Національного художнього музею України Юлія Литвинець. — До того ж, коли її чоловік помер, тесть одружився і зачинив перед художницею двері київського дому, не давши їй забрати багаторічне надбання. Збереглося лише те, що вона дарувала друзям».
