28 квітня 1943-ого розпочали набір до Дивізії “Галичина”.
За два місяці до Дивізії зголосилося вступити 83 тисячі юнаків! При тому, що для її формування достатньо було б всього 15 тисяч. Були випадки, коли до комісій приходили цілими сім'ями і навіть класами, в Дивізію вступали артисти Львівської Опери, масово записувались колишні вояки Української галицької армії.
Серед головних вимог: вік - більше 17 років, зріст - не менш як 1 м 60 см і відсутність судимостей.
Українська військова управа, на яку була покладена організація набору до Дивізії, порівнювала майбутнє формування із Січовими стрільцями, чим підбадьорювала до вступу юнаків.
“Хоч дістанемо добрий вишкіл, щоб боронити потім Україну...”, - згадував про мотиви вступу до Дивізії один із її учасників Зенон Врублевський.
“Ми вважали, що ми будемо зародком майбутньої української армії, аби навчитися і взяти зброю в руки, ніхто не думав за німців йти воювати”, - згадував учасник Дивізії Євген Кавич, додаючи, що до вступу підштовхували і дії більшовиків, про антиукраїнські репресії яких на той момент вже було відомо.
Згодом частина добровольців відмовились іти воювати, пояснюючи, що подавали приклад іншим. У будь-якому разі такого ажіотажу німці не очікували.
У липня 1943-ого року біля Опери у Львові та в інших містах Галичини - Станіславові, Коломиї, Дрогобичі, Бродах відбулися урочисті паради, після чого українських вояків відправили на вишкіл до Гайделяґера.
Велика частина із них стали солдатами одного бою (Бродівського котла) із тавром “есесівців”, хоч, як згадують учасники Дивізії, ані вони, ані їхні побратими не вважали себе ставлениками Гітлера, а ішли воювати, щоб захистити Україну від більшовиків.
Джерело - проект Локальна Історія.
