9 лютого 1530 року у Львові в шляхетській родині народився Гедеон Балабан, єпископ Галицький, Львівський і Кам’янець-Подільський.
Як зазначено у Facebook-групі "Календар українця", батько Арсеній Балабан став єпископом Галицьким (1549-1565) і виклопотав у короля цю гідність й для свого сина. Григорій (Гедеон), єпископ Галицький (номінований 1566, хіротонізований 1569, фактичний з 1576), особистість неоднозначна. У 1585 допоміг Львівському братству викупити друкарню Івана Федоровича та відкрити братську школу, а вже наступного року повів завзяту боротьбу з братством через отримання ним права ставропігії від Антіохійського Патріарха.
В протистоянні з братством не підчинився ні рішенням Берестейського церковного Собору 1590, а ні Патріарху Константинопольському й виніс справу на суд польського короля. За двадцятилітню війну з братчиками часто вдавався до розбійних набігів і фальсифікації патріарших грамот про скасування ставропігії, цій боротьбі було присвячено 6 синодів Руської Церкви. Проте у 1607 раптом замирився з братством на ґрунті антиунійної співпраці.
На початках ініціатор і палкий прихильник Унії Руської (Української) Церкви з Вселенською, пізніше – непримиренний її противник. У 1590 один з організаторів з'їзду єпископів у м. Белз, який започаткував церковну унію й учасник усіх переговорів з Ватиканом про об’єднання Церков, а в 1596 раптом зрікся власної ідеї задля якої працював 5 років і разом з князем Константином Острозьким організував Берестейський антиунійний Собор. За це Митрополит М. Рогоза відлучив від Церкви, проте Константинопольський Патріарх призначив екзархом (місцеблюстителем Київського митрополичого престолу).
Дбав за освітній рівень підданих, творячи освітні установи для мирян і майбутнього клиру, власним коштом засновуючи друкарні в Стрятині та Крилосі й друкуючи книжки, обороняв Церкву і вірних єпархії від насилля латинського архиєпископа Яна Сененського, боровся із забобонністю та захищав місцеві народні звичаї, не дослухаючись до наказів Константинопольського Патріарха відмовитись від освячування великодніх пасок, візитував Перемиську єпархію, де намагався навести лад в середовищі духовенства. З іншого боку «устроював озброєні наїзди на братські монастирі і церкви, розгоняв їх учителів і священиків, публічно виключав братчиків із Церкви», зокрема напав і пограбував Жидичинський (1589) та Унівський (1597) монастирі. Помер в Унівському монастирі 1607. Похований там же.
