Дмитро Тимчук про танці навколо державного оборонного замовлення: чи чекати війську на нові озброєння.
Війна в Україні триває вже четвертий рік. Але військові на передовій досі не можуть впливати на своє забезпечення необхідним озброєнням і технікою. Чим захищати країну і в якій кількості, вирішують чиновники в кабінетах Міністерства оборони та Міністерства економічного розвитку і торгівлі.
Замість «Булатів» – регламентний ремонт
В існуючій системі формування і затвердження Державного оборонного замовлення (ДОЗ) досі не зрозуміло, яким чином самі військові на рівні батальйон-бригада, тобто які є безпосередніми експлуатантами озброєння та військової техніки (ОВТ), можуть впливати на обрання певних новітніх озброєнь, які має замовляти армія. Зараз це відбувається згори – вниз: спочатку держава виділяє гроші, і лише потім на виділену суму Міноборони формує замовлення на озброєння і техніку, причому участь в цьому процесі також бере Мінекономрозвитку.
Саме на міністерському рівні вирішують, чи дійсно армії потрібно, наприклад, 100 одиниць БТР-4 на рік, або буде достатньо 10 (без обгрунтування та вказання реальної потреби); чи насправді на передовій бракує протитанкових “Стугн” або безпілотників. Лише від позиції чиновників залежить, скільки “Оплотів” і “Булатів” отримають Сухопутні війська або яку частину ударних вертольотів Мі-24 буде модернізовано та оснащено сучасними системами захисту. У кабінетах чиновників можуть навіть прийти до абсурдного висновку, що, наприклад, замість сучасної модернізації Т-64 до рівня “Булату”, танкам розробки 60-хх років минулого століття достатньо пройти навіть не капітальний, а лише регламентний ремонт.
Цю систему варто змінювати, щоб у формуванні оборонного замовлення враховувалася думка армії, тобто людей, які мають досвід реальних бойових дій та, вочевидь, краще розуміють реальні потреби різних формувань на передовій, на відміну від чиновників у міністерських кабінетах. Ми повинні створити простий механізм впливу носіїв бойового досвіду на формування замовлення зразків нових ОВТ, щоб позиція комбата/комбрига, які добре усвідомлюють, що саме з нових розробок затребуване в підлеглих їм підрозділах, враховувалася у ДОЗ.
Також і самі виробники озброєнь не жодним чином не впливають на процес переозброєння війська, вони не мають жодної можливості наполягати, щоб їх новітні розробки закуповувалися армією. Так, найпотужніше військово-промислове об’єднання країни – ДК “Укроборонпром” – не впливає ані на формування Державного оборонного замовлення, ані на його затвердження. Він є лише його виконавцем, який в кінці року отримує лише орієнтовний план виробництва на наступний. Залишається лише опосердковано впливати на позицію міністерських чиновників – проводячи різноманітні вистаки озброєнь, демонструючи новітні розробки, та очікуючи, коли запитання «чому цього немає на фронті?!» від експертного середовища та українського суспільства вплине на бажання тих самих чиновників МО їх закупити для армії. Щоправда, в реальності дуже часто це саме запитання «з якого дива цих нових озброєнь немає на передовій?» чомусь адресують… самим виробникам озброєнь, а не тому, від кого справді залежить їх замовлення.
Плюс при формуванні військового бюджету на рік та його обговоренні ми не знаємо, за що боремося. Так, Президент України, Рада національної безпеки і оборони, Комітет ВР з питань нацбезпеки та оборони щороку виборюють максимально можливий рівень фінансування для переозброєння армії. Але при цьому вони не мають аргументів у вигляді показників реальної потреби війська у зразках тих чи інших ОВТ та їх кількості. Позиція Міноборони полягає в принципі «ви вибивайте побільше коштів, а ми вже знайдемо, на що їх витратити». Це абсурд. Але цей абсурд щороку покладено у фундамент обговорення проекту військового бюджету.
«Бюрократичні ігри»
Ще одна хронічна хвороба з постійною тенденцією до загострення у процесі переозброєння війська – «бюрократичний фактор» при реалізації вже затвердженого ДОЗ. Навіть при затвердженні замовлення нових зраків ОВТ, через затягування підписання договорів на виробництво техніки, військові не отримують ці озброєння вчасно. При тому, що договори на виробництво або модернізацію техніки Мінекономрозвитку підписує із виконавцями з кожним роком все пізніше.
Для прикладу, у 2016 році державні підприємства почали працювати над ДОЗом в травні. Цього року, станом на початок липня, підписи з боку урядовців досі відсутні, робота над ДОЗом не розпочата, тривають лише ремонти та відновлення техніки. Як результат, у 1 кварталі 2017 року було виготовлено лише 5% (!!!) замовленої техніки. Це вже тенденція, коли ДОЗ затверджується взимку, але договори на освоєння цих грошей і виробництво техніки підписуються лише влітку.
Що це значить на практиці? Що навіть за наявності грошей на виробництво техніки, вільних виробничих майданчиків і робочої сили та реальної потреби бійців у озброєнні, підприємства не можуть виробляти техніку в повному обсязі через відсутність підписів у договорах.
Цього тижня у рамках «комітетської» роботи я відвідав кілька бронетанкових підприємств, які мають замовлення по лінії ДОЗ (тобто на виробництво новітніх зразків ББМ) і всюди одна і теж ситуація: через бюрократичні перепони новітня техніка для Збройних Сил не виробляється, адже немає договорів. Під час війни та гострої потреби війска у бронетехниці, потужності виробництв простоюють, працівники цих підприємств постійно перебувають під загрозою відсутності коштів на зарплатню (частково рятують інші замовлення – зокрема, від Нацгвардії, а також замовлення на ремонт техніки). Хтось бачить у цьому натяк на логіку?!
Зарегульованість системи призводить і до інших проблем. Часто трапляється, що самі військові, Міністерство внутрішніх справ, керівництво Нацгвардії не має жодних нарікань до певних зразків техніки. Але чиновники Міноборони (саме від них залежить прийняття зразків на озброєння) продовжують безкінечні перевірки, нібито війни і немає, та поспішати ні до чого.
Керівництво бронетанкових підприємств (наприклад, Київського бронетанкового заводу та ДП “Харківське конструкторське бюро машинобудування ім. О.О. Морозова”) під час особистого спілкування вказує на такі парадокси. Так, нові бронетранспортери БТР-3 і досі не прийняті на озброєння та не можуть бути включені в ДОЗ. Але Національна гвардія України використовує їх з перших днів протистояння російській агресії на Сході країни, військові пройшли на них найгарячіші баталії Донбасу, вони захистили життя сотням українським воїнів. Та МОУ все ще шукає нарікання та не приймає цю техніку. Як результат – ані забезпечення військових, ані роботи для української економіки. Така ж ситуація з ще одним новим зразком бронетехніки: бронетранспортери “Дозор-Б”, у виробництво яких включені підприємства зі всієї країни, й досі розглядаються та вивчаються Міністерством оборони.
Половина коштів – без контролю
В Україні, кажучи про державне оборонне замовлення, постійно апелюють до «Укроборонпрому». І всі негаразди у оборонно-промисловому комплексі, у процесі переозброєння армії прийнято автоматично перекладати саме на цей Концерн. Це стало модним та актуальним під час піару певних політичних сил, у розслідуваннях ЗМІ того чи іншого рівня компетентності, у коментарях різноманітніх громадян, яких нам представляють як експертів. Але давайте розберемося.
Ситуація на сьогодні наступна. Виробничі можливості більше сотні державних підприємств ОПК, на яких працює 80 тисяч фахівців, зараз завантажені роботою із посилення обороноздатності України лише на третину. Навіть із врахуванням експортних замовлень. Але у рамках програми імпортозаміщення «Укроборонпром» залучив ще приблизно 400 підприємств приватної та державної форми власності по всій Україні, з яких 70% відносяться до малого та середнього бізнесу.
У підсумку 2016 року частка роботи для цих підприємств – і тих, хто входить до складу «Укроборонпрому», і тих, яких Концерн залучає до співпраці – у державному оборонному замовлені склала близько 53%.
У самому «Укроборонпромі» стверджують, що завдяки масовому використанню прозорих тендерів Концерн може відзвітуватися за кожну копійку витрачених коштів. Принаймні, він щорічно публікує звіти про свою діяльність, які є у вільному доступі. Але інформації щодо інших оборонних підприємств України, які отримали ще 47% бюджетних коштів, у нас немає. Тобто маємо наступну картину: всі проблеми, які виникають, у нас перекладаються на «Укроборонпром» (який відзвітовується, та діяльність якого підлягає контролю), але насправді діяльність інших підприємств – а це майже половина коштів на ДОЗ – перебувають «у тіні», про них ми частіше за все нічого не знаємо, вони не відзвітовуються, під час різноманітних резонансних розслідувань журналісти їх, як правило, не згадують, адже всі впевнені: якщо в «оборонці» є певна проблема, то винний «Укроборонпром», то ж йому і відповідати.
Ось і міжнародна громадська організація з боротьби з корупцією Transparency International, яку було запрошено взяти участь у реформуванні «Укроборонпрому», неодноразово наголошувала, що питання надмірної закритості державного оборонного замовлення потребує найскорішого вирішення. У ситуації зі згаданими «реалізаторами» 47% коштів на ДОЗ з цим твердженням неможливо сперечатися. Принаймні, ми розуміємо, для кого вигідно, щоб вся відповідальність за реалізацію ДОЗ та діяльність української «оборонки» лягала виключно на «Укроборонпром»…
Між тим, роботи та послуги за минулорічним державним оборонним замовленням, які виконав “Укроборонпром” склали близько 4,5 млрд грн., при цьому Концерн сплатив 4,6 млрд грн податків до місцевих та державних бюджетів. Тобто, фактично, все те озброєння, яке отримала українська армія у минулому році, було «оплачено» самим “Укроборонпромом”, який, до того ж, завдяки експортній діяльності забезпечив 2% всіх валютних надходжень в Україну.
Вивчення роботи державних підприємств Концерну переконує: вони готові у повному обсязі забезпечити українських бійців всією необхідною технікою та озброєнням. То ж давайте шукати проблеми у переозброєнні війська там, де вони є насправді. Для цього для початку треба передивитись існуючу систему та перебудувати принцип формування ДОЗ (про що я писав вище). Задля посилення обороноздатності країни, задоволення реальних потреб Збройних Сил, Національної гвардії та інших силових структур України, створення прозорої системи формування оборонного замовлення важливо винести питання відкритості ДОЗ на рівень діалогу всіх сторін.
Дмитро ТИМЧУК, народний депутат України, член Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони
