Сьогодні, 4 березня делегація Львівської області відбуде у польське село Павлокома, де пройдуть заходи з вшанування пам’яті загиблих українців. Про це учора, 3 березня під час сесії Львівської обласної ради повідомив голова облради Мирослав Сеник.
Як розповів Гал-інфо депутат облради, начальник управління міжнародного співробітництва та євроінтеграції Львівської ОДА Лев Захарчишин, у складі цьогорічної делегації є представники львівської облради, ОДА, громадських організацій, духовні особи, представники Яворівської районної ради.
«Ми традиційно щороку їздимо у Павлокому, де вшановуємо загиблих українців. Цього року пройдуть заходи на згадку про 65-ту річницю трагедії. Крім того, відбудуться заходи на відзначення 95-тої річниці з дня народження автора гімну України, композитора Михайло Вербицького», – каже Захарчишин.
Довідка:
Село Павлокома розташоване у долині Сяну за 40 кілометрів на захід від Перемишля Напередодні Другої світової війни Павлокома налічувала 1370 мешканців, у т.ч. 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв.
2-3 березня 1945 року відділ польської Армії крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-"Вацлав") разом з групами навколишніх польських сіл напали на село Павловому. Підрозділи польської армії крайової розстріляли 366 українців разом із парохом о. Володимиром Лемцьом. Не вбивали хлопчиків до 5 років і дівчат до 7. 36 українців врятувались. Ті, кому вдалося вижити в ті страшні дні, розповідають, що операція очищення українського патріотичного села від українців розпочалася вранці й тривала до обідньої пори. Людей зганяли до місцевої церкви (від неї тепер залишилася лише дзвіниця), яка послужила збірним пунктом призначених на знищення. Із церкви чоловіків, жінок і дітей виводили до трьох викопаних ям і там розстрілювали. Загинув і місцевий парох о. Володимир Лемцьо, а храм знищили. Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. Місцеві римо-католики 1965 р. зруйнували павлокомську церкву до останньої цеглини. За злочин у Павлокомі польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до... трьох років увязнення.
Починаючи з 1995 року, щорічно у травні на павлокомському цвинтарі відбуваються релігійні панахиди і громадянські віча за участю українців Перемищини, делегацій товариства “Надсяння” зі Львова, колишніх павлокомців, їхніх дітей та онуків. Проблема щодо спорудження пам’ятника на місці поховання 366 українців, трагічно загиблих 3 березня 1945 року в селі Павлокома чекала свого вирішення досить довгий час. Польська сторона, в особі Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва РП та місцевої влади Підкарпатського воєводства всіляко затягувала вирішення даного питання. 13 травня 2006 року у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття на греко-католицькому цвинтарі в центрі Павлокоми меморіалу 366 українцям, колишнім мешканцям цього українського села
Михайло Вербицький –– 4 березня 1815 - 7 грудня 1870) — композитор, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна». Народився у селі Явірник Руський, на Надяснні, де його батько Михайло був священиком. Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається поки що дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена 1862—1863 року, але без відповідних наукових аргументів. Текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. І тому, ймовірно, це власне і наштовхнуло о. Михайла, або ж йому було замовлено перемишльською «Громадою» написати патріотичну пісню. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Відразу після створення пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
Джерело - Вікіпедія
