25 червня 1886 р. у Львові народився Іван Крип’якевич - український історик, діяч НТШ, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України, автор великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, низки підручників з історії України.
Його батько Петро – вчений-теолог походив з давнього холмського роду, який налічував не одне покоління священиків. З дитинства Іван кохався в іторії та літературі. Згодом ця глибока зацікавленість знайде продовження і під час навчання в гімназії, і в Львівському університеті, де молодий Крип’якевич навчався на філософському факультеті впродовж 1904-1909 років. Саме тут він почав формуватись як здібний науковець і дослідник.
Наукову діяльність Іван Крип’якевич розпочинав під керівництвом Михайла Грушевського, був одним з найкращих його учнів. Грушевський залучив його до ведення семінарів в НТШ, клопотався про закордонні відрядження молодому вченому. Саме під керівництвом Михайла Грушевського Іван Крип’якевич опрацьовував проблематику української козаччини, яка на багато років визначила його реноме як історика. Подальша його дослідницька діяльність пов’язана з освітянським рухом, популяризаторською журналістикою.
В період польського панування у Галичині він був професором в таємному українському університеті у Львові (1921-1923) і секретарем – Історично-філософської секції НТШ (з 1920). Це були складні часи, малосприятливі для української науки. Не стали вони кращими і в добу першого загарбання Західної України більшовицьким режимом. Тоді Іван Петрович обіймав посаду завідувача кафедри історії України Львівського університету ім. Івана Франка й завідувача відділу історії України АН УРСР.
У часи німецької окупації України вчений не залишив рідного Львова, працював в Українському видавництві, як міг боронив вітчизняну науку від гітлерівського культурного блюзнірства. Однак після війни саме за це був відкликаний до Києва на скромну посаду наукового співробітника Інституту історії України, де почалася його активна ідеологічна проробка та анафемування його праць. Критикувалася навіть його дружба з Михайлом Грушевським. Все ж, зрештою, високий науковий авторитет Крип’якевича переміг політичні заборони, і він повернувся до Львова, де довгі роки очолював Інститут суспільних наук АН УРСР.
Згодом за свої видатні заслуги в галузі української історії удостоївся звання академіка (1958), однак у партократів від науки так і залишився з тавром «буржуазного вченого, націоналіста». Іван Крип’якевич є автором численних підручників і оглядових курсів історії України, які сприяли утвердженню державницької концепції історії України. Наукова спадщина академіка велика і розмаїта.
Він – автор понад 700 історичних монографій та розвідок. Великого розголосу набула його серія нарисів з історії доби національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність в середині ХVІІ століття. Вінцем його досліджень стала монографічна студія «Богдан Хмельницький». Йому належить одна з найкращих узагальнюючих праць з вітчизняної минувщини «Історія України». Під науковим керівництвом академіка Крип’якевича сформувалася генерація істориків, багато з яких є й нині найбільшими авторитетами в українській історичній науці.
На початку 90-х років, під час реорганізації львівського науково-дослідного Інституту суспільних наук на Інститут українознавства НАН України, йому присвоїли ім’я Івана Крип’якевича.
