23 червня 1882 року у с. Поручин на Тернопільщині народився Зенон Кузеля - український мовознавець, бібліограф, фольклорист, історик, журналіст, етнограф, редактор, видавець, громадський діяч.
Навчався у Бережанській гімназії. Тут він згуртував гімназійних товаришів у таємний гурток «Молода Україна». На цей час припав початок його діяльності як етнографа-збирача та журналістські проби пера. За його спогадами, десь у 1897 році з метою економії грошей пішки пішов до Львова, щоб купити книг. Також тоді спілкувався з Іваном Франком.
Здобувши у Бережанах гімназійну освіту у 1900 році, вступив до Львівського університету. Згодом переїхав до Відня, столиці Австро-Угорщини, продовжив навчання у Віденському університеті, був головою українського студентського товариства «Січ».
Після закінчення університету Зенон Кузеля працював спочатку у Відні. У 1904 р. взяв участь у першій комплексній етнографічній експедиції українських народовців, організованій Іваном Франком, під час якої найбільше та найглибше дослідили жителів і поут бойківського села Мшанець.
Навесні 1909 року переїхав до Чернівців. Того ж року став дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
З початком Першої світової війни він знову переїхав до Відня, займався громадською працею. В 1916–1920 роках вів культурно-освітню роботу в таборі полонених у Зальцведелі (Німеччина).
Переїхавши до Берліна, працював редактором часопису «Українське Слово» та видань видавництв «Українська Накладня», Ukrainische Kulturberichte та «Українське Слово».
У 1943 р. вийшов з друку великий «Українсько-німецький словник», опрацьований З. Кузелею і Я. Рудницьким.
У 1944–1952 рр. працював у Мюнхені головою Комісії Допомоги Українському Студентству. Ця організація дала допомогу тисячам українських студентів на чужині. Продовжував працю у видавництвах, був співавтором першої частини «Енциклопедії Українознавства» (Мюнхен — Нью-Йорк, 1949).
У 1949 р. був обраний головою Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. В період 1948 –1949 років редагував журнал «Сьогочасне й минуле». У 1951 р. оселився поблизу Парижа.
Підготував список наукової літератури до праці Володимира Гнатюка «Похоронні звичаї та обряди» (1912), уклав покажчик «З культурного життя України» (1918), давав бібліографічні огляди для наукових видань — українських і зарубіжних. Разом із М. Чайковським упорядкував альманах «Січ» (1908), де опублікував розвідку «Історія віденської Січі», культурологічний нарис «Рік 1918 на Україні» (1918), уклав збірник на пошану Богдана Лепкого «Золота Липа» (1924), бібліографію його творів (вміщена у праці В. Лева «Богдан Лепкий. 1872—1921. Життя і творчість», що вийшла 1976 як один з томів ЗНТІІІ).
Як мовознавець Кузеля розпочав свою діяльність з укладання «Словаря чужих слів» (12 000 слів чужого походження в українській мові), що вийшов у співавторстві з М. Чайковським 1910 у Чернівцях.
Одним із значних досягнень української лексикографії є «Українсько-німецький словник» (Лейпциг, 1943), укладений Кузелею разом з Я.-Б. Рудницьким за участю К. Г. Маєра. Кузеля опрацював у ньому матеріали на літери П — Я, підготував бібліографічний покажчик.
Кузеля — автор праці «Історичний розвиток і сучасний стан українського словникарства» (1947), в якій висловив свої погляди на значення словників і їхню роль у культурному житті народу, оцінив словникові видання від давнини до середини 20 ст., описав працю у галузі лексикографії українських вчених в еміграції.
За матеріалами Вікіпедії.
