Цьогоріч минає 140 років від народження художника Казимира Малевича. 15 травня 80 років тому він помер.
5 фактів із біографії Малевича, котрі свідчать про те, що він набагато ближчий до України, ніж прийнято вважати.
- Казимир народився у Києві і до 17 років мешкав у селах та невеликих містечках на Поділлі, Харківщині та Чернігівщині, де працювали цукрові заводи. Батько Казимира був поляком, займався цукровим виробництвом, мати - українка.
- В автобіографічних замітках Малевич ідентифікує себе як українця. Українську мову знав дуже добре і листи писав часто саме українською. Зі спогадів племінника художника, Малевич дуже добре співав, одна із улюблених - українська народна “Гуде вітер, ліс ламає”. Фрагменти із щоденника художника:
"...мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам'яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту".
"...Це був Лев Квачевський. Він був студентом пейзажного класу Академії мистецтв у Петербурзі. День у день ходили ми з ним на етюди влітку, навесні і зимою, верстов по тридцять за день. Цілу дорогу сперечалися. Припиняли суперечку тільки тоді, коли сідали полуднювати. Згадували Україну. Він та я були українці."
- Малевич часто підкреслював, що його світогляд як митця сформувало українське село. Малевич - чи не єдиний художник, який насмілився зобразити у своїх роботах Голодомор 1932-33 років. На малюнку олівцем із назвою “Де серп і молот, там смерть і голод” (цитата із популярної в 1920-30-их роках народної пісні) зображено три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест і гріб. Багато картини Малевича несли завуальований натяк на трагічне становище селян в Україні, зокрема у роботі “Чоловік, який біжить” - у людини немає кисті і відсутнє обличчя.
- Два роки наприкінці 1920-их Малевич викладав у художньому інституті в Києві. За його словами, “лікував” студентів від реалізму, “живописної неврастенії” і “кольоростраху”. В цей же час художник писав до української преси - статті про новаторство в мистецтві вийшли в журналах “Нова генерація” та “Альманах-авангард”.
- Малевич став жертвою сталінізму, як багато інших українських діячів культури у 1930-их. Його звинуватили у шпіонажі. Під час допиту в НКВД митцю під тиском впорскували в сечогінний канал воду. Згодом у Малевича розвинулась простата, від якої він і помер 15 травня 1935-го.
Похований під Москвою.
Джерело: проект Локальна Історія.
