5 травня 1930 року у селі Завадівка Корсунь-Шевченківського району на Черкащині народилася відома українська вчена і дисидентка, доктор фізико-математичних наук, академік, членкиня Австралійського, Американського, Бельгійського, Едінбурзького, Лондонського математичних товариств Ніна Опанасівна Вірченко.
Батько Ніни був старшиною армії УНР, через що змушений був часто змінювати місце проживання, щоб уникнути репресій у з боку влади. Працював агрономом. Мати – фельдшер-акушер, була в повазі в односельців.
Ніна пішла в школу в 6 років, змалку зацікавилася математикою. Ще в шкільні роки визначила для себе кредо, яке зашифрувала в псевдо УЖМА: Українка – Жінка – Математик – Астроном. Десятий клас закінчила в Житомирі із золотою медаллю.
Документи повезла до Московського університету на механіко-математичний факультет, де в неї іспити приймав світило математики академік Колмогоров. По дорозі додому батько Ніни порадив здати копії документів також на мехмат Київського університету, куди вона й була зарахована як «золота» медалістка без екзаменів. Коли ж прийшов виклик із Москви, батьки приховали це від Ніни, побоюючись відпускати 16-річну дівчину так далеко.
У Києві Ніна, попри голод 1947-го та побутові складнощі (в їхній кімнаті в гуртожитку жило 19 дівчат), з головою поринула в навчання. Паралельно відвідувала гурток ракетотехніки та аеродинаміки (була єдиною дівчиною серед 29 хлопців), здійснила 10 стрибків з парашутом, розробляла власні проєкти вдосконалення польотів. Щиро розповідала друзям все, що знала про історію України, про боротьбу УНР та УПА за незалежність. Писала і розповсюджувала рукописні листівки. Вела щоденник, не знаючи про те, що всі її розмови найближча подруга Діна Решетько занотовує і відносить до НКВД.
У червні 1948 року її разом з іншими студентами й викладачами звинувачують у «політичній змові, заколоті, який таємно готувався». На допитах трималася гідно, нікого з друзів не обмовила, за що отримала 10 років «за участь в українсько-націоналістичній банді».
Покарання відбувала у спецтаборах «Озерлагу» у Східному Сибіру. Працювала на лісоповалі, у кам΄яному кар΄єрі, на будівництві Братської ГЕС. Умови були дуже суворими: два листи на рік, «запретки», норми, мороз, хвороби, знущання наглядачів. Але Ніна скрізь намагалася підтримувати колег, навчала їх математики, пишучи формули на піску чи на снігу. Серед її таборових подруг були Ірина Сеник, ігуменя Йосифа (Олена Вітер), Оксана Мешко (1950), з математиками Уляною Кравченко і японкою Тізуко Накаяма. Остання, на жаль, в таборі не вижила.
Ніна Вірченко (праворуч) із подругою по Тайшетському спецтабору Богданою. Київ. Фото із facebook-сторінки Галини Дацюк
У січні 1954 року отримала амністію як «малолітня». Оскільки судимість ставала на заваді подальшому навчанню, пішла викладати математику й інші предмети школі, вчителювала в селах на Житомирщині та Київщині. Через два роки відновилася на заочному відділі мехмату Київського університету, а пізніше, завдяки сприянню викладачів, які розгледіли в ній талант науковця, вдалося вступити в аспірантуру, захистити кандидатську дисертацію, стати доцентом кафедри математичної фізики КДУ.
Довгий час Ніна Вірченко перебувала під наглядом КГБ. За нею стежили, її, як і чоловіка, неодноразово викликали на «бесіди», чинили гласні і таємні обшуки, в їхньому помешканні встановляли підсушки, проти них вчиняли провокації. Попри це, вона продовжувала підтримувати зв’язки з дисидентами, допомагати їхнім родинам. Під час чергової хвилі арештів української інтелігенції під тиском адміністрації змушена була звільнитися з університету і рік бути без улюбленої роботи. Лише в 1974 році її взяли доцентом до Київського політехнічного інституту. Докторську дисертацію захистила уже в часи перебудови. У 1991 році була реабілітована.
Ніна Вірченко багато сил доклала для повернення в науковий світ імені видатного математика Михайла Кравчука – учителя майбутніх академіків Сергія Корольова та Архипа Люльки. У 1938 році Кравчук був репресований і загинув у таборі на Колимі. Ніна Опанасівна зібрала і видала його вцілілі праці, домоглася відкриття йому пам’ятника та найменування вулиці в Києві, упорядкувала та видала три його книги. «Мій громадський та науковий обов'язок – досліджувати, вивчати, пропагувати наукові ідеї вченого, продовжувати та розвивати всі напрямки його наукової, громадської діяльності, скрізь і завжди бути гідною його імені!» – заявляла вона.
Починаючи з 1992 року щорічно організовувала міжнародні математичні конференції пам΄яті Кравчука, разом з режисером Олександром Рябокрисом створила документальний фільм «Голгофа академіка Кравчука» (про неї ж саму Рябокрис у 2006 році зняв фільм «УЖМА»).
З Євгеном Сверстюком на святі Незалежності України у Волинському братстві. Фото із facebook-сторінки Галини Дацюк
У свої 90 років Ніна Опанасівна – повна сил та енергії. У її доробку – понад 350 наукових і науково-методичних праць. Серед них понад 20 книг, деякі з них виходили й іноземними мовами (англійською, японською, російською). Окрему цінність становлять її праці правозахисного характеру «Про заборону української мови (XVII-XX ст.)» та «Дещо про українську математичну термінологію», книга спогадів «Зернини з доріг життя мого...».
