4 лютого 1924 року у Трускавці на Львівщині народилася Дарія Гусяк – зв’язкова головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича. За свою націоналістичну діяльність 25 років відсиділа у тюремному ув’язненні, звільнившись на 51 році життя.
Дід Олекса був січовим стрільцем, а згодом багато років війтом Трускавця. Батька Юрія за активну громадську діяльність радянська влада у 1940 році репресувала. Усі члени сім’ї допомагали Організації українських націоналістів у боротьбі за державність України. У 1947 році, відчуваючи небезпеку арешту, Дарія з мамою продали майно, покинули хату і перейшли у підпілля.
Дарія Гусяк стала зв’язковою головнокомандувача УПА і разом зі своєю мамою шукала й облаштовувала хати, де проживав Роман Шухевич під чужим іменем з охороною. У 1948 році Дарію і ще двох дівчат урочисто прийняли в ОУН. Керівник УПА особисто приймав їхню присягу на вірність Богу і Україні у лісі при великій кількості повстанців.
Операцію по захопленню головнокомандувача УПА очолював генерал Міністерства державної безпеки Павло Судоплатов. 2 березня 1950 року Дарію Гусяк заарештували. Побиттям і катуванням вимагали назвати місце перебування її керівника. Мовчала. Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму. Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала. До неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована в радянську спецслужбу. Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не вірила. Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації. Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням. Вона була адресована не на пряму адресу, де перебував Шухевич, а родичці власниці його хати, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова. Дарія знала, що там нікого нема, а селянка, здогадавшись, зуміє попередити підпільників. Так би й сталося. Якби на голосні допитування енкаведистів до мами не підійшов малолітній син Данило. Хлопець на одній із фото пізнав знайому тітку (зв’язкову Галину Дидик) і вказав хату, де її бачив. Так чекісти вийшли на слід Романа Шухевича.
Неволю відбували в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі. Лише у 1969 році їх перевели у концтабір в Мордовії. Дарія вийшла останньою, відбувши весь термін покарання. Пропозицію погодитися на дострокове відхилила. Її ніхто не чекав удома. Всю сім’ю репресували і вивезли в Сибір.
Звільнившись, Дарія не мала права жити на Львівщині, тож переїхала у містечко Волочиськ на Хмельниччині до своєї подруги, зв’язкової головнокомандувача УПА Катерини Зарицької. Разом працювали до пенсії у кравецькій майстерні. Шиттям заробляли собі на життя, висилали посилки ув’язненим шістдесятникам. У 1995 році самотня Дарія Гусяк переїхала в однокімнатну квартиру у Львові, яку їй надала місцева влада.
"Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю, – зі сльозами на очах каже в інтерв'ю Дарія Гусяк. – Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися – не можу. Найбільше болить, що кращі сини знову вмирають за Україну. Співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі. Російська Федерація довго не витримає, імперія загине – за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати. Вони тільки тепер починають відроджуватися. Важливо, що люди там самотужки стають українцями. Але державною мовою не можна поступатися ні в якому разі".
