17 березня 1847 року у Крячківці на Полтавщині народився Федір Вовк – етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч, автор понад 200 наукових робіт.
Навчався у Ніжинському ліцеї. 1865-го вступив до Новоросійського університету в Одесі, а за два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира.
Співпрацював із Михайлом Драгомановим, Сергієм Подолинським, Миколою Зібером в українській революційній газеті «Кіевский телеграфъ». Став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, також став членом «Старої Громади».
Спочатку працював у Київській контрольній палаті. 2 березня 1874 р. взяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. Брав участь у археологічних розкопках влітку 1875-го та 1876го у Київській та Волинській губерніях.
У вересні 1876-го, після виходу Емського указу, припинив діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Щоб уникнути переслідувань Федір Вовк 1879-го переїхав до Женеви (Швейцарія). Там він допомагав Миколі Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Проте через злидні та хвороби, тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Але дружина і діти були заарештовані і заслані у В’ятку. 1883-го був виданий циркуляр про розшук Вовка, тому вчений повернувся до Женеви.
1887-го він переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців.
Після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Федора Вовка обрали професором антропології та етнографії.
Він часто приїздив до Львова, де протягом 1903–1904-го влітку читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті.
Як дійсний член НТШ був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ, а згодом очолив її.
Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. У своїх дослідженнях вчений дійшов висновків, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Завдяки йому українська етнографічна та археологічні науки піднялися на один рівень з європейськими народознавчими науками кінця XIX – початку XX століття. До появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, у якому переважали захоплення лінгвістикою та фольклором.
У січні 1906-го він отримав дозвіл російського уряду повернутися до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді вчений оселився в Санкт-Петербурзі та став куратором одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ.
На засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918-го Федора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. У червні він виїхав з Петрограда до України. Але в дорозі захворів на грип і 29 червня 1918-го помер.
Похований у районному центрі Жлобин, Гомельської області (Білорусія).
