9 травня 1871 року у селі Велеснів на Галичині (нині це – Монастириський район Тернопільської області) в родині сільського дяка народився Володимир Гнатюк, в майбутньому – один із корифеїв української науки кінця XIX – початку XX століття, фольклорист, етнограф, перекладач, літературознавець і громадсько-культурний діяч, член-кореспондент Петербурзької академії наук, дійсний член Української академії наук та Академії наук УРСР.
Ще дев’ятирічним, навчаючись у місцевій школі, зацікавився фольклором і почав записувати почуті народні оповідання, пісні, колядки. Це визначило його подальший життєвий і професійний шлях.
Навчався також у Василіянській гімназії в Бучачі та в цісарсько-королівській гімназії в Станиславові. Мріяв стати богословом та місіонером, хотів потрапити до Колегії св. Атанасія у Римі, але на вакантне місце взяли болгарина.
У 1894 році вступив до філософського факультету Львівського університету, де познайомився з багатьма українськими громадсько-політичними, культурними й науковими діячами, серед яких були Іван Франко, Філарет Колесса, Михайло Грушевський. Після закінчення університету був обраний секретарем Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) і залишався ним до кінця життя. Як науковець, організував і здійснив десятки етнографічних експедицій у села Галичини, Буковини, Закарпаття, Словаччини, Угорщини, збираючи та записуючи місцевий фольклор.
Коли за станом здоров’я не зміг брати участь в експедиціях особисто (у 1902 році у Володимира Гнатюка діагностували туберкульоз), продовжував виступати їхнім організатором: розробляв запитальники, спрямовував у села своїх колег і друзів, збирав і обробляв отримані ними матеріали. Виділив основні жанрово-тематичні групи фольклору, одним із перших дослідників взявся за збирання сороміцьких пісень і приказок.
Володимир Гнатюк (другий ліворуч у другому ряду) серед учасників з'їзду українських письменників у Львові, 1898 рік. Фото: uk.wikipedia.org
Фольклорна спадщина Володимира Гнатюка налічує 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору. Також учений підготував рукопис «Словника українських закарпатських говорів» на 30 тисяч слів, був співзасновником музею НТШ у Львові.
Він першим вивів українську фольклористику на європейський рівень. Був обраний до складу етнографічного товариства у Празі, Відні, членом-кореспондентом Академії наук Російської імперії, потім – Академії наук УРСР. Заснована у 1918 році в Києві Українська Академія наук також обрала Володимира Гнатюка своїм дійсним членом, але за станом здоров’я він не зміг переїхати на постійну роботу до столиці України.
Помер 6 жовтня 1926 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі неподалік від могили Івана Франка. Іменем Гнатюка названо Тернопільський національний педагогічний університет, гімназію в Бучачі, в його рідному селі Велеснів відкрито етнографічно-меморіальний музей.
