17 жовтня 1814 року народився Яків Головацький – етнограф, поет, історик, громадсько-політичний діяч, один із засновників «Руської трійці». Це було літературне угруповання, що розпочало на західноукраїнських землях національно-культурне відродження.
Яків Головацький (1814 - 1888). Фото: litopys.org.ua
Літературну та наукову діяльність розпочинає із середини 1830-х років. Як етнограф досліджує Галичину, Буковину та Закарпаття. Результатом стали наукові праці, зокрема: «Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі», «Велика Хорватія або Галицько-Карпатська Русь». Та найбільший його здобуток − 4-томна збірка «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Без неї досі годі обійтися українському фольклористові чи етнографові. Зусиллями Якова Головацького 1837-го побачив світ альманах «Русалка Дністрова». Його особливість полягала в тому, що це було перше видання українською мовою на західноукраїнських землях. На сторінках «Русалки Дністрової» Яків Головацький опублікував і свого першого вірша − «Два віночки».
1843-го Головацьки й оприлюднив статтю «Язик руський і його відміни», де вперше висунув тезу про окремішність української мови та її відмінність від інших слов’янських мов. Розвинув цю думку в доповіді «Розправа о язиці южноруськім і його наріччях», яку виголосив на засіданні Галицько-Руської Матиці 1848-го. А наступного року опублікував «Грамматику руского языка». У ній розвиток української мови пов’язав із долею її народу-носія: «Малоруський народ найбільший по великоруським у Слов’янщині, в пай цілої слов’янщини – прекрасний край кожний, плодовиту землю подільську, українську, море Чорне і гори Карпатські заселяє, − язик красний, середину слов’янщини із всіма слов’янськими племенами сусідує».
Обкладинка книги Якова Головацького «Грамматика руского языка». Джерело: toloka.to
Яків Головацький у 1848 – 1867 роках викладає «руську мову та словесність» − українську мову й літературу – у Львівському університеті. І починає стрімко скочуватися до москвофільства. «Вже в 1849 році при переході російських військ через Галичину новий професор стратив віру в самостійність руської народності і в потребу та рацію існування тої народності, значить стратив віру і в предмет, котрий мав викладати, − пише Іван Франко. − От тим-то й не диво, що викладав він як за напасть, без життя і запалу, після російських підручників, викладав тільки елементи старослов’янської граматики та староруську літературу дотатарської доби і, звісно, нікого не вмів загріти до своїх викладів. Слухаючі позівали, сам професор, очевидно, робив панщину і щохвилі поглядав на годинник. Не диво, що за цих 20 літ свого професорства Головацький нікого нічому не навчив, що ми не знаємо між галицько-руськими діячами ані одного, котрий би сказав про себе: «Я – ученик Головацького».
1867 року Яків Головацький взагалі перебирається до Російської імперії. Осів у Вільні – нинішній Вільнюс. Там до смерті – 13 травня 1888 року – був головою Археографічної комісії та директором Публічної бібліотеки.
Джерело: УІНП
