Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився художник УПА Ніл Хасевич

25 листопада 1905 року у с. Дюксин на Рівенщині народився Ніл Хасевич (1905-1952) – художник-графік, член Організації українських націоналістів, Української головної визвольної ради, Української повстанської армії. Лицар Срібного Хреста Заслуги Української повстанської армії та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах».

Ніл Хасевич. Автопортрет (олівець). 1945 р. Архів Центру досліджень визвольного руху

Батько художника, Антон Хасевич, був православним дияконом, тож початкову освіту Ніл Хасевич здобував у церковно-приходській школі, а потім навчався у духовній семінарії в Житомирі. Образотворчому ж мистецтву, до якого змалку проявився великий хист, він спочатку навчався у майстерні іконопису.

У 1918 році Ніл із матір’ю, повертаючись із Рівного, на деражнянському залізничному переїзді потрапили під потяг. Федотія Хасевич загинула, а юнак втратив ліву ногу. Після лікування 13-річний Ніл сам виготовив собі дерев’яний протез ноги. Навчання продовжив у майстерні Василя Леня в Рівному. Потому рік працював помічником іконописця. Здобував також і світську освіту – у Рівненській українській гімназії. Коли французька залізнична компанія виплатила матеріальну компенсацію за каліцтво, Ніл Хасевич у 1926 році вступив вільним слухачем до Академії мистецтв у Варшаві, де вивчав малярство, гобеленове ткацтво та графіку. Тренуючись, від руки гусячим пером «переписав» Пересопницьке Євангеліє, опанував дереворит і лінорит.

Ще в Академії Ніл Хасевич став одним із фундаторів мистецького гуртка «Спокій», яким опікувались митрополит УГКЦ Андрій Шептицький і сенатор польського Сейму від української громади Волині Степан Скрипник (майбутній митрополит УАПЦ Мстислав). Був делегатом крайового з’їзду Волинського українського об’єднання 1935 року в Луцьку. Допомагав у виданні газети «Українська нива» та створенні у містах і селах Волині просвітянських гуртків і українських бібліотек. У цей період долучився до підпільної боротьби Організації українських націоналістів.

Хасевич (ліворуч) із друзями під час навчання у Варшавській академії. 1930-ті. Архів Центру досліджень визвольного руху

Початок Другої світової війни застав Ніла Хасевича у його рідному Дюксині, працював учителем у школі, співав у церковному хорі. У 1941 році став мировим суддею у районному центрі Деражне. У 1941–1942 роках ілюстрував рівненську газету «Волинь», яку редагував відомий український письменник Улас Самчук, публікувався сам.

Наприкінці 1942 року Ніл Хасевич іде у підпілля і в 1943 р. стає бійцем Української повстанської армії. Там його знали під псевдами «Бей-Зот», «Старий», «333», «Левко», «Джміль», «Рибалка». Був членом Крайової референтури пропаганди в УПА-Північ, працював у редакції підпільного журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець», «Хрін».

Керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). Він же розробив ескізи більшості грошових знаків повстанців, так званих «бофонів», а ще – прапорів, печаток, відзнак підпілля. Навчав мистецтву гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу та агітаційну продукцію. Від української інтелігенції художника обрали до створеної у підпіллі Української Головної Визвольної Ради, що була водночас і повстанським урядом, і парламентом.

Ніл Хасевич створив візуальний образ Української повстанської армії. Його графіка стала ефективною зброєю в руках підпілля. У 1951 році мистецькі роботи Ніла Хасевича, які викривали потворні сторони радянської дійсності, потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН і були опубліковані у США в альбомі «Графіка у бункерах УПА».

З Москви в Україну надійшов наказ негайно «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича. Для розшуків митця радянська влада створила спеціальну міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. Вона розпочала справжнє полювання на Ніла Хасевича.

Зрештою, останню схованку митця було виявлено. 4 березня 1952 року підрозділи МДБ оточили повстанський схрон неподалік від села Сухівці Рівненського району. «Бей-Зот» та ще двоє вояків УПА, які були разом з ним у криївці, відмовилися здатися в полон і загинули у нерівному бою. Чекісти привезли до Клеваня їхні тіла, які майже три дні пролежали під дубом – для залякування місцевого населення. Після цього загиблих відвезли у невідомому напрямку. Де поховали радянські карателі тіло митця – й досі невідомо.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");