24 травня 1914 року у Львові народився Василь Охримович (псевдоніми – Павелко, Філософ, Охало, Бард, Кузьма, Пилип, Грузин, Далекий, Дальній, Чужий) – майор-політвиховник Української Повстанської Армії, член Українського Головної Визвольної Ради. Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу (нагороджений посмертно).
Середню освіту здобув у Тернопільській гімназії. Юнаком включився у підпільну діяльність Організації Українських Націоналістів, за що у жовтні 1931 р. був заарештований польською поліцією. У жовтні 1933 р. його вдруге заарештували й виключили з гімназії. Тож Василь далі навчався у Львові в «Малій семінарії» при Духовній семінарії. Він продовжив свою політичну діяльність, за що у 1935 році був заарештований, перебував у концтаборі Береза Картузька. Учетверте польська влада його арештовувала в 1937 р. під час проведення кампанії проти ОУН. За п’ятим арештом 11 березня 1938 р. Василя Охримовича засудили на 8 років ув'язнення. На початку Другої світової війни у 1939 році після падіння Польської держави Василь Охримович втік із в’язниці.
У кінці літа 1941 року після розгортання нацистських репресій проти націоналістів Василь Охримович перейшов у підпілля. Він був учасником трьох конференцій ОУН. У 1943 р. очолив ОУН на західноукраїнських землях. Брав активну участь у створенні Української головної визвольної ради (УГВР) в 1944 році. У 1946–51-х рр. Василь Охримович проживав у Західній Німеччині, був провідним членом Закордонного представництва УГВР (у 1946-1951 рр.), членом Закордонних частин ОУН (до 1948 р.).
Для відновлення підпільної роботи в Україні 19 травня 1951 р. Василя Охримовича висадили із парашутом із американського літака. Він очолив ОУН Карпатського краю, згодом одержав військовий ступінь майора-політвиховника УПА.
6 жовтня 1952 р. під час спецоперації органів МДБ Василя Охримовича захопили у полон і перевезли до Києва. Після слідства і тривалих допитів Військовий трибунал Київського військового округу виніс йому смертний вирок, який виконали 19 травня 1954 р.