3 квітня 1908 року у с. Пасицели на Одещині народився Степан Олійник – український поет-гуморист, сатирик.
Походив із багатодітної селянської сім'ї. Після закінчення початкової школи восени 1929 року продовжив навчання у кооперативному технікумі та літературному факультеті Одеського інституту народної освіти. Саме в студентські роки розпочав літературну діяльність – писав і друкував вірші в місцевих газетах і журналах.
У 1930 році радянська влада репресувала його батька, тож Степана, як сина «ворога народу», виключили з інституту. Він влаштувався на роботу стерновим на кораблі. Через рік поновив навчання, але був заарештований за те, що складав дотепні частівки для студентської стіннівки «Синя блуза». Одним із «доказів буржуазного націоналізму» Степана Олійника була вишиванка, яку часто носив. Хлопцеві вдалося вийти на волю завдяки підтримці однокурсників, понад дві сотні яких підписали лист на його захист. Ув’язнення не минулося безслідно – від стресу захворів на епілепсію.
Здобувши вищу освіту, Олійник деякий час працював викладачем української мови і літератури, а у 1935 році перейшов до обласної газети.
Під час масових радянських репресій у 1936-му Степан Олійник категорично відмовився співпрацювати з НКВД, через що отримував погрози.
Восени 1939-го Степан Олійник, як відомий журналіст та поет, переїхав у Київ, де працював у столичних газетах.
Глибинне знання побуту, звичаїв, традицій, самих основ психології українця; тонке відчуття істинно народного гумору; могутній, неординарний літературний талант – те, що у вишуканому поєднанні дозволило Степану Олійнику не лише вирізнятися з-поміж плеяди тогочасних поетів-сатириків, але й зійти на Голгофу захисника отієї в усі віки «маленької» людини, котра, за самим становищем своїм, завжди виявлялася духовно і сердечно близькою йому.
У роки Другої світової війни Степан Олійник працював прифронтовим кореспондентом. Післявоєнні роки стали другим дебютом і справжнім тріумфом сатирика. Перші його гумористичні книжки «Мої земляки» (1947) та «Наші знайомі» (1948) принесли у славу, а друга книжка була відзначена Державною премією. Вступ до Спілки письменників, робота у журналі «Перець», благословення Остапа Вишні стали визначальними у подальшій творчій кар’єрі.
Степан Олійник написав чимало віршів для дітей. У 1968 році вийшла збірка ліричних автобіографічних новел «З книги життя».
Помер С.Олійник 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.
