16 квітня 1898 року у селі Старостинці на Вінниччині народився Іван Трейко, повстанський отаман, генерал-хорунжий УПА.
Походив із простої селянської сім’ї. Через ранню смерть батьків його виховувала мачуха, відносини з якою не склалися.
Офіцер царської армії, учасник Першої світової війни.
Стояв на твердих самостійницьких позиціях. Непримиренний ворог більшовиків, які вбили його першу дружину і поранили другу. З 1919-го розпочав активну повстанську боротьбу з комуністами на південно-західній Київщині – у Сквирському, Білоцерківському та Таращанському повітах, яка тривала до 1925-го.
Як свідчив сотник Армії УНР Яків Гальчевський: «Його способи боротьби з червоними були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів. Іван Трейко був для червоних несхопний тому, що на терені кількох повітів (Сквирка, Тараща, Біла Церква) мав велику конспіративну сітку. Збере своїх людей, зробить, було, напад на якийсь комуністичний об’єкт, своїх козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка. Коли все перетреться, небезпека минеться, подія призабувається, то Трейко, було, знов вибирає місце удару, хитро реалізуючи задум… Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів».
За даними Юрія Каліберди, навесні 1921-го загін Івана Трейка (100 чоловік) входив до 8-го повстанського району, що охоплював південні повіти Київської губернії. Брав участь у підготовці антибільшовицького повстання в Україні. Від 1922-го, після розгрому чекістами основних повстанських загонів, Іван Трейко змінив тактику – час від часу переходив через радянсько-польський кордон в районі міста Рівне, яке стало центром підготовки українських повстанців, співпрацював з польською розвідкою. Завдяки чому зміг здійснювати бойові рейди на Україну до 1925-го. Деякі з них були доволі успішними (1922, 1923).
У подальшому мешкав на Рівненщині, створив комітет допомоги емігрантам з України. Пережив замах радянської агентури в 1927-му (вижив після вогнепального поранення в щелепу). Зацікавився монархічними ідеями, став активним членом гетьманського руху Павла Скоропадського.
З початком Другої світової війни займався розгортанням партизанського руху в Західній Україні. Налагодив контакти і входив до штабу УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця як консультант із тактики партизанської боротьби (1941-1943). У серпні 1943-го, потрапивши у полон до бандерівців, погодився співпрацювати з ОУН(Б). Під псевдо «Немо» та «Дибов» викладав у старшинській школі УПА, очолював розвідку воєнних округ «Заграва» і «Тютюнник» УПА-Північ, що діяли на Житомирщині та Київщині.
Загинув 18 липня 1945-го в бою з військами НКВД біля села Сторожів на Рівненщині (за іншими даними – 24 квітня 1945-го в селі Городниця на Житомирщині). Посмертно удостоєний звання генерала-хорунжого.
